Проблеми української економіки, конфлікт Заходу з Росією і нова роль Ангели Меркель в центрі уваги іноземної преси.
Крах української космічної промисловості - Bloomberg
Запуск європейського космічного літака IXV, який відбувся 11 лютого, - одна з нечисленних добрих звісток для української космічної промисловості, яка все більше страждає від конфлікту з Росією.
Українське державне КБ "Південне" брало участь у розробках ракети-носія, який вивів літак на орбіту.
В іншому справи кепські: найбільшим клієнтом української космічної промисловості була Росія, але обсяги продажів різко скоротилися.
Одна з причин - дії української влади: у червні президент Порошенко призупинив поставки військової техніки до Росії, в тому числі деяких ракетних систем подвійного призначення.
Значно сильнішим ударом стала відмова Росії на початку лютого від закупівель ракет "Зеніт", велика частина компонентів для яких виробляється в Україні. Росія також оголосила, що припинить спільні роботи з оснащення українських ракет "Дніпро" для запусків супутників.
Під питанням виявилося і майбутнє компанії "Морський старт", яка виводила на орбіту супутники, запускаючи ракети "Зеніт" з плавучої платформи в морі. Основний акціонер, російська держкомпанія "Енергія", вирішила перейти на російські ракети "Ангара".
AP
На "Південмаші" давно не кипить робота.
Український "Південмаш", де виробляються "Зеніт" і "Дніпро", заявляє, що ще до недавніх кроків Росії був в "тяжкому становищі". У 2011-му компанія поставила в Росію продукцію на 1,7 мільярдів доларів, а в 2014-му - лише на 28 мільйонів.
Борги "Південмашу" перед працівниками через затримки зарплати досягли 140 мільйонів доларів. До кінця лютого робота підприємства частково припинена
Тим часом зовсім недавно українська космічна промисловість була відносно яскравим проблиском на тлі похмурої економіки. У радянський період Україна стала центром конструювання і виробництва ракет, пізніше деякі компанії знайшли новий ринок на Заході. Але головним клієнтом залишалася Росія.
Як потрібно розмовляти з Путіним - LePoint
«Росіяни завжди діють однаково, - говорить баварський підприємець Франц Зельдмаєр. - Вони довблять своє доти, поки інші з цим не змиряться».
Франц Зельдмаєр добре знає Росію і ще краще - її нинішнього лідера Володимира Путіна: вони бачилися, коли той був заступником мера Санкт-Петербурга. Створена ним сьогодні в Україні система простежувалася ще тоді. А стосунки баварця з майбутнім російським сатрапом складалися прекрасно до того дня, коли його підприємство відібрали, а вчорашній друг без будь-якої очевидної причини звинуватив його в корупції, шахрайстві та ухилянні від сплати податків.
Франц Зельдмаєр подав до суду на російську державу. Його всіляко намагалися змусити відступитися: тривалі процеси, приниження, погрози. Але він був твердий і через 20 років зміг домогтися компенсації в кілька мільйонів доларів.
«Коли маєш справу з Путіним, відступати не можна, - зазначив він в інтерв'ю The New York Times незадовго до переговорів щодо України в Мінську. - Росія поважає тільки мову сили. Більше з нею нічого не працює».
AP
У європейців вже великий досвід спілкування з Путіним
Бесіда Ангели Меркель з Бараком Обамою напередодні вильоту до Білорусі на зустріч з Франсуа Олландом, Петром Порошенком і Володимиром Путіним прекрасно ілюструє дилему західних демократій, яким потрібно домогтися від російської автократії закінчення агресії (хоча та заперечує саме її існування).
Канцлер ФРН намагалася переконати американського лідера в необхідності відкритої і недвозначної підтримки франко-німецької дипломатичної ініціативи, тому що вона, можливо, є останнім шансом на запобігання небезпечної ескалації насильства в Європі, ризику «тотальної війни в трьох годинах льоту від Парижа», як сказав міністр закордонних справ Лоран Фабіус в Національних зборах.
Президент США відповів їй, що коли маєш справу з Путіним, будь-які дипломатичні ініціативи в кращому випадку можуть дати перепочинок на кілька днів
Англосакси звинувачують Олланда і Меркель в тому, що ті поводяться як Даладьє та Чемберлен з Гітлером в 1930-х роках, проте головне питання зараз стосується тактики, яку потрібно вибрати залежно від того, хто насправді є Путін.
Що підходить краще, силова позиція США або дипломатичний тиск Європи?
Американський політолог Роберт Джарвіс дотримується такої точки зору: якщо президент Росії - ідеолог націоналізму, який шукає завоювань і міці для свого народу і за всяку ціну переслідує мрію про відтворення хоча б подоби радянської імперії, то єдина відповідь - це військове стримування.
Але якщо агресивна політика Путіна є лише результатом відчуття уразливості, яке не відпускає російський уряд після падіння берлінської стіни, то реакція Путіна скоріше нагадує синдром облоги СРСР епохи Брежнєва, а не прагнення до завоювань Сталіна і Гітлера.
У такому випадку, зазначає Джарвіс, на перше місце неодмінно повинні вийти дипломатія і компроміс. Адже політика військового стримування насправді тільки загострює ситуацію, тому що лише підсилює відчуття загрози і може підштовхнути до агресії проти тих, хто сприймається як її джерело.
Як Меркель стала лідером Західного світу - The New York Times
Що терміново потрібно Заходу, так це оздоровча доза духу Джона Кеннеді, тому що легітимність системи швидко підривається, як тільки її представники втрачають впевненість у тому, що їхня справа справедлива.
Хто може її ввести?
Обама не стане: він недостатньо тонко сприймає як Росію, так і критичний настрій в Європі. Росію він називає "регіональною державою", а поставку зброї в Україну називає контрпродуктивним заходом.
Девід Кемерон не зможе: він занадто злий і на ЄС, і на РФ, щоб бути вартим довіри ідеалістом. Франсуа Олланд зайнятий тим, щоб Франція не розвалилася.
Залишається тільки один кандидат, канцлер Німеччини. Ангела Меркель - лідер вільного світу?
Сама вона ніколи не прийме цей титул. Тим не менш, вона може бути примушена до цієї ролі, як колись її змусили стати лідером Європи. І є ознаки того, що вона усвідомлює - і готова прийняти - цей тягар.
Її заяви про Росію (вона повинна піти з України або зіткнутися з подальшою ізоляцією) та ісламі (йому є місце в Німеччині, але він повинен модернізуватися) стають все більш вагомими. Найважливіше те, що вона не має жодних ілюзій щодо серйозності інтелектуальної атаки на Захід і його уразливості.
Минулими вихідними на Мюнхенській конференції з безпеки вона присвятила більшу частину своєї промови тому, що вона назвала "неможливістю дійти згоди" в західному суспільстві".
Гарний початок. Але їй потрібно ще більш однозначно виступити проти всіх крайніх флангів, які щосили прагнуть стати новим центром. У цій справі вона повинна дозволити собі надихнутися мудрістю одного зі своїх попередників, Отто фон Бісмарка, який колись зауважив: "Сильний іноді виявляється слабким через докори свого сумління; слабкий ж стає сильнішим завдяки своїй нахабності".
Деякі істини дійсно вічні. Заходу потрібно врівноважити свою совість невеликою дозою нахабства.