RU
 

Крах соціалізму. Венесуела скочується в економічну прірву

Корреспондент.net,  23 квітня 2015, 15:42
0
712
Крах соціалізму. Венесуела скочується в економічну прірву
Фото: АР
Черги до магазинів у Венесуелі контролюють озброєні солдати

Венесуела забирає у Куби статус головної латиноамериканської загрози.

Президент Ніколас Мадуро провалив соціальний експеримент Уго Чавеса і привів країну до економічної кризи, пише Павло Сивокінь у №15 журналу Корреспондент від 17 квітня 2015 року.

На Саміті Америк, який у середині квітня відбувся в Панамі, головною подією стали переговори Барака Обами і Рауля Кастро. Лідери США та Куби не досягли жодної історичної угоди, але зважилися нарешті поговорити один з одним безпосередньо.

На думку експертів, уже через кілька років економічна блокада Куби може бути скасована й острів увійде в світову економічну систему. Та й у самій Гавані розуміють, що це неминуче, оскільки жити в ізоляції стає все більш невигідно. Тим більше що Кастро, якому цього року виповниться 84 роки, вже розпочав реформи, покликані забезпечити країні зростання ВВП, а самому лідеру – політичну стабільність до 2018 року, коли він має намір піти на відпочинок. Домовленість зі США стане основою нового економічного курсу.

«Ізоляція Куби, як і саме авторитарне правління братів Кастро, поступово стає минулим. На зміну їм приходять нові лідери, які готові домовлятися з Вашингтоном», – каже Корреспонденту Дієго Мойо Окампос з аналітичної компанії IHS.

На думку експерта, тепер і Штати готові змінити свою політику щодо союзників у Латинській Америці. Ще недавно адміністрація президента Джорджа Буша намагалася нав'язувати країнам свою волю. Коли ж до влади прийшов Обама, диктат змінився байдужістю до справ континенту. Нинішній президент розуміє, що ця тактика була помилковою, і готовий до діалогу.

Після цього в Латинській Америці залишиться тільки одна країна, яка досі внесена США у список регіональних загроз демократії, – Венесуела. І там зараз розгортається історія про те, як соціалізм може швидко перетворитися на диктатуру, а відносно стабільна економіка – сповзти в кризу.

Президента Венесуели Ніколаса Мадуро запросили на саміт в Панаму, але, на думку аналітиків, там він виглядав вигнанцем. Навіть сусіди звинувачують його в політичних репресіях і бідності, в якій зараз живе Венесуела. За даними The Economist Intelligence Unit, у 2015-му ВВП країни знизиться на 0,5% – це поганий показник навіть на тлі небагатих республік регіону.

Крім того, різке падіння цін на нафту привело до того, що у держави не виявилося грошей для забезпечення всіх соціальних програм. Тому економіка великих можливостей, яку багато років будував Чавес, зійшла нанівець за кілька років. А політична система, в якій було місце протестам опозиції, все більше перетворюється на авторитарну.

Якщо так піде і далі, на карті світу залишаться тільки дві країни, які намагаються відмежуватися від усього світу, – КНДР і Венесуела. Вони управляються спадкоємцями яскравих політиків, і обидва поки не можуть впоратися з цією спадщиною.

Смерть марксиста

Коли в березні 2013-го стало відомо, що беззмінний протягом 14 років президент Венесуели Чавес помер, у всьому регіоні це сприйняли як можливість швидких змін. Невипадково майже одночасно з похоронами Чавеса католицьку церкву – вперше за всю її історію – очолив кардинал з Аргентини Хорхе Бергольйо.

Це свідчило про пильну увагу Ватикану до політичних, економічних і соціальних процесів у Латинській Америці і про готовність підтримати ліберальні реформи в регіоні. Приблизно так само, як свого часу вибір папою поляка Кароля Войтили свідчив про підтримку антикомуністичних рухів у Східній Європі.

Навесні 2013-го говорили, що Венесуелу може очолити новий політик, якого виберуть під час демократичного голосування. Називали навіть діячів опозиції, готових відкрити країну для світу. Тим більше що економічно тоді Венесуела переживала непогані часи. У 1999-му, коли Чавес вперше став президентом, барель нафти коштував не більше $ 10. А залишав він свою країну з цінами вдесятеро більшими.

Це важливий показник, адже практично всі гроші Венесуела отримувала від продажу нафти. До початку 2014 року, за даними компанії British Petroleum, вона володіла 296 млрд бар. розвіданих запасів нафти. Це вивело країну на перше місце у світі, дозволивши потіснити Саудівську Аравію з 263 млрд бар.

При цьому гроші Венесуела отримувала навіть в умовах економічних санкцій щодо неї з боку західних країн – її нафта, нехай в обмежених кількостях, але все-таки продавалася. Якщо саудити щодня експортують по 12 тис. бар., то видобуток у Венесуелі вчетверо нижчий. Хоча й такі невисокі продажі дозволили Чавесу витратити на не пов'язані з економікою проекти понад $ 980 млрд починаючи з 1999 року. Серед цих проектів – «братська» допомога сусідам по континенту, пропаганда соціалізму, закупівля зброї.

Нафтові гроші дозволяли фінансувати величезні соціальні програми, на які йшло понад 40% прибутків

Нафтові гроші дозволяли фінансувати величезні соціальні програми, на які йшло понад 40% прибутків. Головною перевагою Чавеса в пропаганді соціального ладу в країні стало зниження кількості бідняків за роки його правління. За даними ООН, кількість «венесуельців, які живуть в екстремальній бідності» з кінця 1990-х зменшилася з 23,4% до 8,5%.

Країна вкладала сотні мільйонів доларів у масштабне будівництво житла та доріг. До того ж президент вирішив скасувати іспити в школах і університетах, щоб усі охочі могли отримати освіту за рахунок держави.

На нафтові гроші також купувалися іноземні товари і запчастини, що дозволяли працювати венесуельській економіці, навіть незважаючи на те що більша частина західних компаній пішли з країни після кількох спроб націоналізації. Простіше кажучи, за допомогою спрямування величезної кількості грошей на соціальну допомогу влада змогла створити у населення купівельну спроможність і тим самим змушувала працювати економіку.

У політичному плані Чавес намагався завоювати любов своїх виборців.

«Звичайно, репресивна машина працювала, але президент дозволяв опозиції проводити мітинги в Каракасі і навіть програв референдум про довічне призначення себе президентом, – каже Корреспонденту Мігель Салас, професор історії з коледжу Помона в США. – Чавес намагався більше брати власною харизмою і дотаціями. Для продовження його курсу потрібні були реформи чи яскравий лідер».

Курс спадкоємця

За словами політичного активіста з Венесуели Густава Санчеса, за останній місяць більша частина опозиційних лідерів в Каракасі була схоплена або вислана зі столиці. Так влада готується до річниці протестів, які поліція розігнала, убивши понад 40 осіб. Тепер маніфестації часів Чавеса, здатні закінчитися навіть зіткненнями із силовиками, згадуються з ностальгією.

Від ігнорування влада перейшла до відкритої боротьби. Арешти – звичайна справа, хоча люди найбільше протестують проти дефіциту і бідності

Густав Санчес, політичний активіст з Венесуели

«Від ігнорування влада перейшла до відкритої боротьби. Арешти – звичайна справа, хоча люди найбільше протестують проти дефіциту і бідності», – каже Санчес Корреспонденту.

Дійсно, за останній рік економічні справи в країні йдуть дуже погано. В середньому інфляція становить 53%, а ВВП майже не зростає. Вся справа в тому, що для підтримки соціальних програм у бюджеті заклали ціну на нафту не нижче $ 100 за барель. Тому ще в листопаді 2014-го влада ввела «справедливі ціни» на більшість товарів.

Це, ясна річ, призвело до зникнення з магазинів більшості продуктів. Потім режим Мадуро ввів карткову систему, коли купувати можна тільки маючи на руках спеціальний номер. А черги контролюють озброєні солдати національної гвардії Венесуели.

Економічні реформи, на які покладали так багато надій, зупинені. Єдине, що змогли зробити в Каракасі, це спростити соціальні виплати найбіднішим. Решта залишилося як і було. На думку Саласа, Мадуро намагався йти курсом свого попередника і навіть ввів на телебаченні трансляцію своїх виступів щотижня.

Але це мало допомогло. Новий лідер не мав сили і харизми, щоб переконати свій народ, що всі його біди – це підступи іноземних агентів й опозиції. Ну а грошей, щоб і надалі платити біднякам допомогу, просто немає.

Зараз Венесуела – яскравий приклад того, як спадкоємець намагається зберегти вдалий курс попередника і при цьому веде країну до повної кризи. На думку Окампоса, якби ціни на нафту не впали, держава так само котилася б у прірву, але тільки повільніше.

Бачачи, що держава занурюється в кризу, Мадуро почав репресії проти опозиції і заарештував майже всіх відомих лідерів політичних сил. Але це не принесло миру до Венесуели – навпаки, ситуація вельми вибухонебезпечна. Тепер багато хто звинувачує Мадуро в підтасовуванні результатів виборів у 2013-му і наголошує, що сам президент родом не з Венесуели. Якщо раніше про це могли забути, то тепер країну може чекати тільки соціальний вибух.

Потьмянілий Болівар

Чавес вважав себе другим Симоном Боліваром – героєм війни за незалежність у ХІХ столітті, що об'єднав Колумбію, Венесуелу, Перу, Болівію та Чилі. Президент не шкодував грошей на продовження цієї справи. Продовжує її і Мадуро – правда, вже без тієї активності, що була притаманна його попереднику.

У роки правління Чавеса Венесуела витрачала на підтримку лівих рухів по всій Латинській Америці понад 4% свого ВВП. Під впливом ідей Чавеса до влади прийшли глави Болівії Ево Моралес і Еквадору Рафаель Корреа.

«Саме Чавес був головним стовпом соціалізму», – каже Корреспонденту Маркус Шульц-Крафт з Університету в Суссексі.

Правда, популярність і вплив венесуельський лідер почав втрачати ще до своєї смерті. Коли капіталістичні сусіди по континенту – Бразилія, Аргентина і Чилі – стали демонструвати значні темпи зростання економіки, блиск популізму Чавеса помітно потьмянів.

Простий приклад: обсяг іноземних інвестицій в Бразилію з 2008 року зріс більш ніж у десять разів, а сама країна в період світової економічної кризи демонструвала зростання ВВП у розмірі 2,5-4,0% щорічно. Про інвестиції в економіку Венесуели після скандалу з націоналізацією в 2007-му і мови не йшло. А ВВП з 2005-го по 2012 рік скоротився на $ 21 млрд.

За Мадуро ситуація взагалі стала трагічною. Політика соціалізму привела державу на межу злиднів. І навіть постійні обіцянки президента про швидкі щедрі інвестиції від дружнього Китаю не змінюють ситуації. Комуністична КНР не поспішає вкладати гроші в нестабільну і бідну країну. А США і Євросоюз готові зробити це тільки в обмін на демократизацію.

Для Мадуро це означає втрату влади. А після того як Куба і США домовляться, Венесуела взагалі залишиться на самоті в цій битві, яку вже програла.

Біной Кампмарк з австралійського університету RMIT прогнозує, що Латинська Америка досить швидко стане регіоном помірного капіталізму.

«Без яскравих особистостей боліваріанський соціалізм з часом приречений на згасання, – пояснює експерт виданню. – Ідеї Че Гевари або Кастро вже не так популярні, а їхні носії або загинули, або давно на пенсії».

***

Цей матеріал опубліковано в № 15 журналу Корреспондент від 17 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: кризаВенесуела
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі