У Росії і США багато спільного
Крах "арабської весни", дії Кремля і розчарування США в Берліні у дайджесті іноземної преси.
"Арабська весна" закінчилася крахом - Le Figaro
Зважаючи на нинішній стан арабського світу, ми змушені констатувати, що досліди "арабської весни" 2011 року погано скінчилися.
За винятком крихкого демократичного досвіду Тунісу, всі вони в кращому випадку закінчилися поверненням до колишнього порядку, як в Єгипті, а в гіршому - хаосом, як в Сирії або Лівії.
Всюди релігійний екстремізм активізувався, джихад процвітає, свободи стало менше
Якби п'ять років тому, коли Бен Алі був усунений від влади в Тунісі, була хоч найменша ймовірність передбачити зародження демократичної хвилі навколо Середземного моря, хто б тоді відмовив повсталим у праві захищати свої устремління?
Вже точно не наші відкриті товариства, що позиціонують себе, справедливо чи ні, як універсальна модель. До нещастя, результат виявився катастрофічним. На зміну революційної весни прийшла ісламістська зима.
Тероризм не щадить нікого, рівень безпеки знизився в усьому світі, а зразковість західного світу опинилася під питанням. Джихадисти кидають нам ідеологічний і військовий виклик, перед яким ми опиняємося безпорадні.
Але останнє слово ще не сказано. В усьому арабському світі все ще клекоче розчарування і гнів, і європейцям, нездатним управляти історією, слід залишатися у всеозброєнні, щоб протистояти цьому.
Росія щодо Туреччини повторює кроки США - Bloomberg View
Можна з упевненістю сказати, що російський президент Володимир Путін буде повторювати ті зовнішньополітичні кроки США, які він критикує, тому Туреччині слід уважно поставитися до того, що говорить Росія про зміну режиму.
Зовнішньополітична модель "засудити-потім-повторити" діє не перший рік
У 2007 році Путін різко засудив прихильність США застосуванню військової сили, а через рік Росія відкрито застосувала силу за своїми межами, вторгшись до Грузії.
Путін неодноразово називав визнання Сполученими Штатами в 2008 році незалежності Косова порушенням територіальної цілісності суверенної держави, але в тому ж році визнав незалежність Південної Осетії і Абхазії.
У 2014 році Путін був обурений "переворотом" в Україні, але вже через кілька тижнів підтримав міні-варіанти Майдану в Криму і на сході України, домігшись не тільки зміни режиму, але, як у випадку з Кримом, і анексії.
Ще недавно Путін яро критикував американські авіаудари по Сирії, щоб потім почати власну кампанію бомбардувань на підтримку Башара Асада і навіть скопіювати американську звичку показувати аерозйомки авіаударів по телебаченню.
Ці приклади дозволяють виявити чітку модель. А враховуючи, що вислів "зміна режиму" останнім часом був найстрашнішою лайкою в лексиконі Кремля, недавня сварка Путіна з Туреччиною вимагає ретельного спостереження.
Путін дав зрозуміти, що не має наміру нормалізувати відносини з Туреччиною доти, поки Ердоган залишається при владі. Російська відповідь на турецькі дії дуже нагадує американську відповідь на російське вторгнення в Україну.
EPA
Спочатку РФ ввела економічні санкції. Потім почала нападки на ближнє коло Ердогана, включаючи його сина Білала, звинувативши їх у торгівлі нафтою з ІДІЛ. Крайнім проявом ворожості стало запрошення до Москви лідера курдської Демократичної партії народів Селахаттіна Демірташа.
Американці розчаровуються у Німеччині - Deutsche Welle
Що сталося з пай-дівчинкою, яка так хвацько впоралася з грецькою кризою і зуміла зберегти єдність ЄС? Економіка чиєї країни, незважаючи на стагнацію в Європі, зростає і навіть забезпечує профіцит бюджету? Яка, одночасно, осаджує Путіна, а тепер ще й послала кілька літаків для боротьби з «Ісламською державою»?
Багато американців в останні роки з повагою і захопленням дивилися через Атлантику. Німеччина на чолі з Ангелою Меркель пливла на небувалій хвилі симпатії в США.
Але після нападів на жінок у Кельні картина швидко затьмарюється. New York Times вже пише, що Німеччина стоїть на краю прірви. Країна безнадійно надірвалася, з інтеграцією сотень тисяч біженців вона не впорається. А як доказ посилається на події в Кельні.
Головний винуватець цього і головна перешкода на шляху до більш реалістичної політики до біженців, в очах американців - сама Ангела Меркель.
Естафету підхопили інші ЗМІ в США. Wall Street Journal пише, що Ангела Меркель після кельнських подій опинилася «під вогнем». Washington Post вбачає найбільшу загрозу політичній кар'єрі Меркель за весь час її правління. Los Angeles Time констатує: «маятник хитнувся в інший бік».
Сталося небувале: німецькі розбрати навколо біженців потрапили у вечірні програми телебачення. Назву антиісламського протестного руху Pegida диктори ще вимовляють з труднощами, але заклопотаність тим, що Німеччині загрожує розкол навколо політики «гостинності» і радикалізація на краях політичного спектру, зростає.
Виходить, президент США Барак Обама був правий, коли ще в жовтні минулого року застерігав президента Німеччини Йоахіма Гаука від можливої дестабілізації.
Обама відстоював і власні інтереси. Ослаблення позицій Ангели Меркель або навіть її відставка в результаті кризи з біженцями були б для США тяжкою втратою. Обама не хоче втрачати свого останнього сильного союзника в Європі.
Але напередодні президентських виборів йдеться, насамперед, про саму Америку. Там теж вирує дискусія про міграційну політику. Можливу поразку Ангели Меркель противники ліберальної міграційної політики витлумачать як зловісну ознаку для США.
Дональд Трамп з льоту вловив шанс використовувати події в Кельні у своїй передвиборчій кампанії: у звичній уже демагогічній манері найпопулярніший кандидат в президенти від республіканців просторікує про «побоїще в Кельні» і вимагає закрити кордони США.