200 років тому виверження вулкана Тамбора в Індонезії привело до глобального похолодання.
1816-й з його липневими заморозками ввійшов в історію як рік без літа, пише Наталя Гузенко у №3 журналу Корреспондент від 29 січня 2016 року.
На початку квітня 1815 року командир британської військової адміністрації на острові Ява Томас Раффлс прокинувся від артилерійських залпів. Спочатку він подумав, що це французи, які давно хотіли захопити привабливий Індонезійський архіпелаг, перейшли в наступ. До цього вони кілька разів намагалися виступити з підконтрольних територій на Зондських островах, але шторми і погана погода заважали їм.
На той час наполеонівські війни в Європі тільки закінчилися, а в Азії країни все ще активно ворогували, хоча до відвертих бойових зіткнень доходило рідко. Але всі чекали, коли це нарешті станеться.
Того самого дня війська виступили з Джакарти з наміром перехопити французів біля узбережжя, але нікого не виявили. Тим часом постріли тривали. Раффлс віддав наказ спускати на воду невеликі човни аборигенів, щоб шукати корабель, який явно зазнає лиха біля берегів острова і сигналізує про це гарматними залпами. Але і човни повернулися порожніми – ніяких моряків біля берегів Яви не було.
Тільки після цього стало зрозуміло, що причина цих пострілів не французи і не корабель, а вулкан Тамбора, який почав вистрілювати великими шматками каменю і пемзи. Через кілька днів острів Сумбава, де і розташовувався вулкан, струсонув гуркіт. Значна частина жерла вулкана злетіла у повітря, а вогненні потоки змели все з лиця землі на острові площею 15 тис. кв. км.
У підсумку в розпечених потоках загинуло понад 10 тис. осіб, вирвані дерева разом з попелом і пемзою збивалися в морі у величезні плоти і досягали через кілька місяців берегів індійської Калькутти. Стовп полум'я піднявся на 40 км вгору і досяг стратосфери. А через кілька днів на острови Малого і Великого Зондських архіпелагів почав випадати попіл.
Це виверження вулкана стало найсильнішим за весь час спостереження в історії людства. Але все на цьому і закінчилося б, якби частинки, які піднялися в атмосферу, не почали поширюватися на значних висотах і закривати сонячне світло.
Через це середня річна температура впала на кілька градусів. У Європі та Північній Америці трапився так званий рік без літа. У 1816-му в цих регіонах зафіксували аномально низьку температуру.
Кілька разів в Італії і Франції починалися приморозки, а кількість дощів з градом помітно зросла. Така сама погода спостерігалася і в Північній Америці, де заморозки охопили всю Нову Англію і просунулися на південь майже до Вірджинії.
Кліматичні проблеми стали причиною рекордно низького врожаю і, як наслідок, голоду в Європі. Континент тільки почав відновлюватися після наполеонівських воєн, і країни не мали особливих ресурсів для закупівлі продовольства в інших регіонах. Це призвело не тільки до масового голоду, але також і до нової хвилі міграції в Америку.
Коли ж стало зрозуміло, що саме викликало таку аномальну погоду, народилася нова галузь науки, присвячена дослідженню впливу катастрофічних вивержень вулканів, а також діяльності людини на клімат у глобальному масштабі.
Убивця народів
Зв'язок Тамбори й аномальної погоди в Європі був відкритий тільки на початку ХХ століття, коли вчені зіставили дані з Індонезії з результатами дослідження льодових зрізів у Гренландії. Стало зрозуміло, що попіл і частинки, що потрапили в повітря, стали причиною низьких температур.
Сам вулкан, за один день випустивши стовп з пари і магми заввишки 43 км, знищив кілька культур тубільців, які жили на цьому острові. Він викинув у повітря понад 180 куб. км попелу, розпеченого каміння та інших вулканічних матеріалів. Енергія вибуху дорівнювала 800 Мт у тротиловому еквіваленті. До цього часу людство не провело випробувань такої потужної зброї – найбільш руйнівна термоядерна бомба – її підірвали на Новій Землі – мала потужність 500 Мт.
Кілька народів, які жили на Сумбаві і прилеглих островах, були повністю знищені. Хмари попелу стояли над регіоном кілька тижнів і тільки потім почали розсіюватися і випадати у вигляді опадів.
Острови вкрив товстий шар попелу. Значна частина рослинності загинула, і наступні кілька років після виверження були дуже голодними. Згодом вчені підрахували, що загальна чисельність жертв виверження склала майже 70 тис. осіб. Більшість з них загинули від першого удару стихії, коли жерло вулкана розліталося на всі боки, – пірокластичних потоків, а потім і голоду.
Потужність виверження склала десять балів за шкалою Ріхтера. У морі виникли кілька сильних цунамі, які вдарили по прилеглих островах. Яву вдарила хвиля заввишки 4 м, зруйнувавши прибережні регіони і докотившись до столиці острова. Малайський архіпелаг постраждав менше, до нього дійшли хвилі заввишки 2 м.
Поступово хмари попелу розсіювалися. Справа в тому, що підняті у стратосферу частинки стали поширюватися по всьому світу. А система вітрів у тому регіоні влаштована так, що частина попелу була перенесена в північному напрямку і почала випадати там разом з дощами.
У кінці 1815 року історики зафіксували кілька таких чорних дощів у Європі й Османській імперії. Але температура залишалася в межах норми. Крижані керни з Арктики показують, що кількість матеріалів горіння в опадах почала зростати тільки до початку 1816-го, коли всі спостерігали погодні зміни. Саме цей час став одним з найхолодніших в осяжній історії Європи і Північної Америки.
Рік без літа
Період аномально низьких температур почався з того, що сніг не поспішав танути навіть до кінця березня. Тільки в травні погода стала схожою на весняну. Але майже відразу Європа розділилася на кілька кластерів, де клімат не приніс традиційних літніх температур.
На півночі континенту весь рік були постійні заморозки і випадав сніг. Навіть якщо він і танув, то ненадовго. Велика частина зернових загинула через кілька тижнів після посіву. А затоки в Амстердамі кілька разів за літо повністю замерзали. Щоб уникнути повального голоду, владі Нідерландів довелося закуповувати хліб у Південній Америці та Східній Європі.
Франція і Німеччина страждали від постійних дощів з градом і повеней. Річки виходили з берегів. Річка Шпрее неодноразово затоплювала Берлін. Сильний град знищив виноградники в Лотарингії і Ельзасі. А на півночі Франції лежав сніг. Навіть Італія з її помірним кліматом зазнавала раптових снігопадів. В Альпах замерзло Женевське озеро.
Цікаво, що Східна Європа і Росія чомусь не помітили таких погодних аномалій, клімат там майже не змінився. Тому саме там постраждалі регіони закуповували зерно й інше продовольство.
Ціни на зерно в Європі до осені 1816 року зросли в десять разів, і щоб уникнути голоду, країни змушені були закуповувати продовольство. Військові патрулі супроводжували продуктові конвої.
У Німеччині сталося кілька голодних бунтів, адже економіка країни і так була зруйнована війнами. Звичними стали картини, коли тисячі людей знімалися з місць, щоб знайти їжу, оскільки традиційні регіони вже не могли прогодувати таку кількість народу.
У Північній Америці середня температура в рік упала на 0,9 0С. При цьому кліматичні умови були дещо м'якшими завдяки тому, що біля американських берегів проходить тепла течія Гольфстрім, яка формує погоду.
Але ситуація також не відрізнялася стабільністю. Постійно йшли дощі з градом. У Бостоні випадав сніг. Гавань Нью-Йорка також замерзала влітку. Але при цьому за рахунок того, що в південніших областях ситуація була не такою критичною, у США не сталося голоду, який охопив Європу.
Це стимулювало міграцію до Нового Світу, оскільки там не відбувалося великих воєн і клімат був досить теплим. А головне, там було достатньо землі в південних областях.
Хвиля переселення охопила насамперед Німеччину і Францію, які переживали голод. Схожа ситуація склалася через кілька десятиліть в Ірландії, коли там пропав урожай картоплі і, щоб не загинути, тисячі ірландців вирушали за океан.
Тим часом екстремальні погодні умови привели також до зростання наукового інтересу до сільського господарства, яке виявилося занадто залежним від погоди. Німецькі хіміки представили перші мінеральні добрива, які змінили уявлення про врожайність у Європі.
Довгий час землі Німеччини вважалися виснаженими постійним землеробством, і навіть система трипілля не рятувала від неврожаїв. Тепер же з використанням мінеральних добрив почали висаджувати більше рослин, і вони давали щедрий урожай.
Нарешті, несподівана зима в Європі вплинула на культурний розвиток континенту. Художники частіше стали зображати зимові пейзажі, які бачили майже цілий рік. А коли погода замкнула письменницю Мері Шеллі у Швейцарії, вона написала відомий твір Франкенштейн або сучасний Прометей.
В очікуванні нової зими
Коли в ХХ столітті вперше була висунута гіпотеза про те, що виверження вулкана Тамбора привело до світового зниження температури, і це підтвердили льодові зрізи з Гренландії, експерти заговорили про те, що антропогенний вплив на природу здатен стати причиною повторення цього ефекту. Раніше вчені вважали, що тільки сонячна активність може так впливати на погодні явища в глобальному масштабі.
Багато дослідників говорили, що забруднення може досягти такого показника, що ситуація стане некерованою. Також саме на основі цього відкриття була сформована ідея ядерної зими – мовляв, численні вибухи ядерних пристроїв загрожують викликати глобальне похолодання і льодовиковий період.
Одним з популяризаторів цієї ідеї був відомий астроном Карл Саган. Ідея ядерної зими стала особливо популярною в 1980-ті роки, коли СРСР і США знову наблизилися до порога атомної війни. Тоді аргумент повної зміни клімату став ще одним доказом до ядерного роззброєння.
Цікаво, що згідно з теорією Сагана навіть локальні викиди в атмосферу здатні впливати на погоду. Але це не підтвердилося, коли під час війни в Кувейті підпалили сотні нафтових вишок. Навіть такі масивні викиди в атмосферу не вплинули на погоду на Близькому Сході.
Тому тепер вчені не так впевнені, що саме виверження вулкана викликало погодну аномалію. Тим більше що в Росії і Східній Європі історики не знаходять згадки про сильне похолодання. Втім, щоб підтвердити або спростувати цю гіпотезу, потрібен вибух вулкана схожої руйнівної сили.
***
Цей матеріал опублікований в № 3 журналу Корреспондент від 29 січня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.