ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Країни-примари. Як створювали невизнані республіки після розпаду Югославії

Корреспондент.net, 15 березня 2016, 12:58
0
850
Країни-примари. Як створювали невизнані республіки після розпаду Югославії
Фото: АР
Ратко Младич багато років намагався зберегти єдність Сербії, вчиняючи злочини проти людства

Більша частина невизнаних республік на території колишньої Югославії зникла з карти світу, а їхні ватажки ховаються або під судом.

У середині березня 2001 року на пагорбах біля македонського міста Тетово пройшов імпровізований мітинг, пише Павло Сивокінь у №8 журналу Корреспондент від 4 березня 2016 року. На ньому були присутні приблизно півсотні місцевих жителів і 300 солдатів Армії національного визволення Македонії.

На мітингу виступав тільки один оратор – глава цієї армії Ахмед Алі. У своїй промові він обіцяв, що тільки тепер албанські народи постають з колін на Балканах і незабаром зможуть сформувати Велику Албанію, куди ввійде територія Косова, Македонії і частина Сербії.

Після того мітингу місцеве населення швидко розійшлося по домівках, побоюючись нових обстрілів. А бійці Армії національного визволення Македонії вирушили на штурм Тетово, яке контролювало дорогу на південь країни, а отже, мало забезпечити зручний плацдарм для подальшого просування.

Але албанські добровольці, яких неофіційно підтримували в Косові і в Тирані, не змогли захопити місто. Незабаром туди прибули вертольоти македонської армії, закуплені в Україні, і ситуація стала зовсім не на користь повстанців. Тому Ахмед Алі швидко перемістився в Косове і почав говорити, що уряд цього краю, який займався розділом посад, кинув повстанців напризволяще.

Але експерти вважають, що в той період, відразу після війни за незалежність краю, владі нещодавно утвореного Косова необхідно було відправити велику кількість населення зі зброєю куди-небудь, щоб вони не влаштували в Косові збройний переворот. Так була придумана Республіка Тетово і Куманово, яка ніколи не з'явилася на політичній карті світу.

А її невизнаний лідер спокійно брав участь у підписанні Охридської угоди, за якою албанці в Македонії отримували розширену автономію, але відмовлялися від боротьби за незалежність. Ахмед Алі сформував свою соціально-демократичну партію й увійшов до правлячої коаліції Косова. Він і зараз продовжує виконувати обов'язки депутата місцевого парламенту.

Його доля стала досить показовою для Балканського півострова межі XX-XXI століть.

«Тоді колишня Югославія кипіла, і там постійно утворювалися нові країни, які існували максимум кілька років, а то й місяців. А значна частина їхніх лідерів закінчила свої дні в міжнародному трибуналі», – каже Корреспонденту Маргарет Макміллан, професор історії з Оксфорда.

Ці держави були потрібні переважно Сербії, щоб утримати території колишніх союзних республік, а тому були нежиттєздатні із самого початку

На її думку, ці держави були потрібні переважно Сербії, щоб утримати території колишніх союзних республік, а тому були нежиттєздатні із самого початку.

Їхні лідери переважно призначалися з Белграда і виконували всі його накази. Навіть якщо справа доходила до обстрілів мирних міст або прямого геноциду.

Буря над Балканами

Відразу після того, як у Хорватії вирішили в 1990 році проголосити незалежність від Югославії, у Сербії почали думати, яким чином зберегти у своєму складі або, як мінімум, під своїм контролем частину цієї країни, населену етнічними сербами. Лідер Сербії Слободан Мілошевич висунув ідею створення незалежних республік, які підписали б союзний договір з Белградом і відірвали б територію від Хорватії.

Майже відразу була створена Республіка Східної Славонії, Бараньї та Західного Срему зі столицею в місті Вуковар. На цій території понад 70% населення становили серби. Однак у Загребі заявили, що не визнають цієї держави і будуть захищати свою землю. Хоча на той час у невизнаній республіці затвердили прапор й активно збиралися друкувати гроші.

Поруч з нею були утворені ще дві сербські області, які також говорили про повну незалежність від Хорватії. У Загребі на це відреагували збором загонів самооборони і відправкою їх до кордонів невизнаних республік.

Там почалися гоніння хорватського населення й етнічні чистки. За даними Міжнародного комітету Червоного хреста, до 1992 року регіон залишило понад 250 тис. хорватів. Лідери трьох незалежних анклавів об'єдналися в Республіку Сербську Країну (РСК), яка контролювалася з Белграда. Після її проголошення проводилася політика виселення і репресій проти несербського населення.

Майже відразу Хорватія розпочала наступ на позиції сербів. Белград офіційно не втручався в ситуацію, але постійно говорив, що направляє військових радників та добровольців у Країну. До 1992 року, коли сторони погодилися ввести в регіон миротворців, там уже загинуло понад 20 тис. осіб.

«Блакитні каски» тільки тимчасово могли стабілізувати ситуацію. У 1995 році президент Країни Мілан Мартич знову почав репресії проти хорватів, на що Загреб відповів масованою операцією Буря. В ході операції була окупована більша частина Сербської Країни. Намагаючись зупинити просування військ, Мартич віддав наказ обстріляти ракетами Загреб. Унаслідок загинуло 19 осіб.

До 1996 року вся територія Сербської Країни була захоплена Хорватією. Тільки невелика частина Східної Славонії до 1998 року перебувала під управлінням ООН і потім перейшла під юрисдикцію Хорватії. При цьому в ході операції Буря загинуло багато мирних жителів, а понад 70 тис. сербів залишили регіон.

Глави невизнаної Сербської Країни досить довго комфортно себе почували на території Сербії, куди тікали від хорватів. «Але у 2000 році президентом став Воїслав Коштуніца, який почав видавати їх міжнародному трибуналу в Гаазі», – каже Корреспонденту Майкл Бойл з La Salle University.

У 2002 році заарештували Мартича, пізніше його визнали винним у військових злочинах і засудили на 35 років в'язниці. Зараз він відбуває ув'язнення в естонському місті Тарту.

Інший партійний діяч РСК Горан Хаджич перебував у розшуку до 2006 року. Інтерпол навіть призначив за його впіймання нагороду в розмірі 5 млн євро. Після його арешту почався суд, але незабаром у Хаджича діагностували рак і йому дозволили повернутися і лікуватися в Сербії під наглядом.

Нарешті, третій лідер Республіки Сербська Країна Мілан Бабич також був заарештований і постав перед судом. Він визнав свою провину у скоєнні військових злочинів і отримав 13 років в'язниці. Але у 2006 році його знайшли мертвим у камері в Гаазі. Слідчі трибуналу стверджують, що політик наклав на себе руки, хоча незрозуміло, як він зміг зробити це в закритій камері і під постійним відеоспостереженням.

Боснійське перемир'я

Наступним актом формування невизнаних республік у Югославії стала війна в Боснії. Там Сербія і Хорватія на рівних намагалися створювати власні утворення і через них розширювати свою територію. Цікаво, що їхні лідери з обох сторін також були звинувачені у військових злочинах і отримали тюремні терміни.

Першим прикладом може бути Республіка Герцег-Босна. Вона була створена в 1991 році, коли війна між Белградом і Загребом тільки починалася. У Загребі вирішили утворити незалежну державу на території Боснії. Вона використовувала валюту Хорватії і керівництво велося звідти, але при цьому Герцег-Босна могла вести війну із сербами, не ставлячи Загреб під санкції ЄС або США.

Політики республіки активно сприяли хорватській армії в ході наступу в Боснії і боїв за важливі міста цього регіону. Експерти вважають, що якби не американське втручання, то хорвати і серби могли б розділити Боснію на дві частини, і на основі Герцег-Босни була б створена хорватська Боснія – звичайно, після того, як звідти вигнали б сербів.

Але в 1994 році Загреб під тиском Заходу погодився скасувати цю республіку і передав усі її землі до складу нової держави – Боснії і Герцеговини. А лідери Герцег-Босни після погроз Брюсселя, а також умовлянь Папи Римського Іоана Павла II відійшли від політики. До 2000 року, коли почався трибунал щодо війни в колишній Югославії, багато хто з них уже помер. Але деякі постали перед судом і отримали тривалі терміни ув'язнення за військові злочини.

Серби, у свою чергу, створили в Боснії Республіку Сербську. Її першим президентом став лікар-психіатр Радован Караджич. В ході війни в Боснії він, а також генерал Ратко Младич проводили етнічні чистки. Їх, зокрема, звинувачують в організації масових вбивств мусульман у місті Сребрениця.

Після війни обох лідерів довго розшукували і тільки до 2011 року змогли заарештувати за анонімним доносом. Зараз їх обох судить трибунал у Гаазі. А сама Республіка Сербська залишилася у складі Боснії і Герцеговини. Хоча політики цієї країни визнають, що серби мають право вийти з їхнього складу і користуються широкою автономією.

В останні роки в Боснії і Герцеговині все частіше говорять, що формат цієї країни, встановлений західними країнами у 1995 році, не виправдав себе. Зараз там є політичні сили, які хочуть відновити як Герцег-Босну, так і Республіку Сербську. Це може стати поштовхом до чергової війни – а отже, до появи нових невизнаних республік і їхніх нових лідерів.

***

Цей матеріал опублікований в №8 журналу Корреспондент від 4 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах