ГоловнаСвітВсі новини розділу
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net в рамках офіційної партнерської угоди з Deutsche Welle

Світові гравці у Сирії: хто чого хоче? - DWСюжет

Українська служба DW, 13 квітня 2018, 08:26
0
1781
Світові гравці у Сирії: хто чого хоче? - DW
Фото: Kyodo
Сирійське місто Хомс сьогодні

Перебіг війни у Сирії визначає не лише президент Асад та опозиційні групи. Багато країн втручаються у конфлікт з різних причин: військових, релігійних, економічних або ж керуючись інтересами у сфері політики безпеки.

Іран: основна підтримка Асада

На перший погляд видається, що світський режим Сирії та іранська теократія мають мало спільного. Проте саме Тегеран попередив падіння режиму сирійського президента Башара Асада. Принаймні до моменту прямого втручання Росії восени 2015 року Іран був головним військовим союзником Асада. Тегеран допомагає Дамаску грошима, зброєю, ділиться інформацією спецслужб, а також надсилає до Сирії військових радників та військові підрозділи, які, у свою чергу, належать до Корпусу вартових Ісламської революції, шиїтських збройних угрупувань або руху "Хізболла", який активно підтримує Іран.

Релігійне підґрунтя громадянської війни, на яке спираються сунітські джихадисти, дає Ірану можливість стати на бік шиїтського населення. Окрім цього, іранський військовий альянс з Асадом спрямований на досягнення трьох основних цілей: обмежити вплив Америки на Близькому Сході, послабити Ізраїль та протистояти Іраку. До того ж обидві країни об'єднує ворожнеча із Саудівською Аравією та державами Перської затоки. В стратегічному контексті Сирія важлива для Ірану як сполучна ланка з Ліваном, де шиїтський рух "Хізбалла" має своє центральне місце.

Росія: порятунок для Асада

Росія почала свою військову підтримку сирійського режиму у 2015 році, коли Асада фактично притиснули до стіни. Офіційна російська версія - боротьба з тероризмом. Насправді ж атаки зазнала не лише "Ісламська держава" (ІД), але і багато опозиціонерів Асада.

 Karte Syrien kontrollierte Gebiete 19. März 2018 UKR

Однак підтримка Асада не була першочерговою метою Москви. Після ізоляції Росії через конфлікт в Україні президент Росії Володимир Путін хотів знову повернути свою країну на міжнародну арену, що, власне, йому і вдалося. Втручання Росії зіграло на руку і Асаду, який зміг повернути велику частину країни під свій контроль. Найбільші військові успіхи Росії були досягнуті в Алеппо і Пальмірі. Однак Кремль ігнорував будь-які звинувачення у численних військових злочинах проти мирного населення.

Загалом Росія 12 разів накладала вето на резолюцію Ради Безпеки ООН стосовно сирійської війни, востаннє після ймовірної хімічної атаки у повстанському місті Дума у Східній Гуті. Заяви США, що режим Асада несе за це відповідальність, Москва відкинула й у відповідь на загрозу повітряних атак США почала закидати Вашингтону знищення доказів можливого використання хімічної зброї. Росія знову займає позицію на стороні сирійського режиму, який, своєю чергою, звинувачує США у тому, що останні шукають привід, щоб взяти Сирію знову під приціл.

Саудівська Аравія: прихована війна проти Ірану

Після початку Іракської війни 2003 року Саудівська Аравія стурбована зростаючим впливом Ірану в регіоні. З особливою обережністю Ер-Ріяд ставиться і до зближення Дамаска і Тегерана. Від початку повстання у 2011 році Саудівська Аравія активно підтримувала сирійську опозицію. Мета - скинути Асада і встановити владу, більш близьку Саудівській Аравії, для реалізації якої джихадським групам щедро допомагали грошима та зброєю. Для Саудівської Аравії, як і для Ірану, Сирія стала місцем кровопролиття, де відстоювалися власні інтереси.

Туреччина: раніше друг, сьогодні ворог

Туреччина у цілому та її президент Реджеп Таїп Ердоган, зокрема, ще з середини 2000-го року підтримував дружні відносини з Асадом, про що свідчили навіть їх спільні фото з турецького Середземноморського узбережжя. З початком громадянської війни у Сирії, все змінилося: Туреччина прагне повалити Асада і підтримує сирійську опозицію.

Infografik Opfer des Syrienkonfliktes UKR

З Туреччини прибували бойовики та надходила зброя, яка дуже часто була призначена як для джихадистів, так і для бойовиків ІД. Тим часом Туреччина, схоже, переслідує і власну мету - запобігти утворенню автономних або навіть незалежних курдських районів, розташованих на турецькому кордоні. У військовій операції "Оливкова гілка" Туреччина взяла під свій контроль місто Афрін на півночі Сирії, витіснивши курдські "Загони народної самооборони" (YPG). Туреччина сприймає їх як сирійське відгалуження забороненої Робітничої партії Курдистану (РПК) і виправдовує свій наступ боротьбою з тероризмом. Військова операція на півночі Сирії розділила Анкару і партнерів НАТО на Заході. Зокрема, США вбачають у курдських "Загонах народної самооборони" союзників у боротьбі проти ІД.

Очевидно, що Ердоган хоче взяти вирішальне слово у формуванні міжнародного порядку після завершення сирійського воєнного конфлікту. Про це свідчать і військові операції на кордоні Туреччини. З огляду на досвід Османської імперії, прагнення влади може допомогти Туреччині стати гегемоном на Близькому Сході.

Ізраїль: ворог знаходиться в Тегерані

Найбільший клопіт Ізраїлю стосовно громадянської війні в Сирії - це постійна присутність Корпусу вартових Ісламської революції і бойовиків, відданих Тегерану. Насамперед, Ізраїль занепокоєний тим, що ліванське угрупування "Хізбалла" може закріпитися на Голанських висотах на сирійсько-ізраїльському кордоні і звідти ракетами обстрілювати ізраїльську територію. З цієї причини з початком сирійського конфлікту у 2011 році Повітряні сили Ізраїлю здійснили близько сотні обстрілів конвою, який постачав зброю для руху "Хізбалла", збройним заводам та на іранські позиції. Міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман попереджав Іран про довготривалу військову присутність в Сирії та заявив, що не дозволить Ірану закріпитися в Сирії, чого б це йому не коштувало.

США: втручання без плану дій

Уроки, які колишній президент США Барак Обама виніс після невдалих інтервенцій в Іраку та Лівії, визначили його політику і щодо Сирії. Коли у 2012 році правитель Асад був на межі військової поразки, Обама відмовився втрутитися, хоча і рішуче засудив дії Асада. Натомість Росія стала на бік Асада у цій громадянській війні.

Поки що політика Дональда Трампа відзначається аналогічною нерішучістю. Його цілі - розгромити ІД та послабити вплив Ірану. Саме тому участь США обмежується наявністю підрозділів спецпризначення та окремими повітряними атаками. Таким чином, США беруть участь у сирійському конфлікті, але при цьому не у ньому відіграють вирішальну роль.

Лишається з'ясувати, чи зміниться загальна позиція Вашингтоназ огляду на недавню заяву Трампа про нанесення ракетного удару по Сирії. Після ймовірної хімічної атаки у місті Дума у Східній Гуті у своєму твіттері Трамп пригрозив Росії через підтримку сирійського режиму і пообіцяв вжити військових заходів.

У відповідь Росія заявила, що вона перехоплюватиме будь-які ракети на території Сирії, а також атакуватиме ті об'єкти, які їх запустять, це стосується і американських винищувачів. Рік тому Трамп наказав здійснити ракетний удар по військово-повітряній базі в Сирії у відповідь на хімічну атаку в місті Хан-Шейхун на півночі Сирії.

Німеччина: допомога для самодопомоги

Федеральний уряд не хоче долучатися до заяв про атаку у відповідь на ймовірну хімічну атаку. Канцлерка ФРН Анґела Меркель зазначила, що існують вагомі свідчення, які вказують на сирійський режим як на агресора. У минулому федеральний уряд неодноразово наголошував, що мирне врегулювання сирійського конфлікту можливе лише за відставки президента Асада. З німецької точки зору, на Асада можуть вплинути союзники Сирії, а саме Іран та Росія.

Напряму Німеччина не бере участі у війні в Сирії, і є радше слабким гравцем. Однак німецькі розвідувальні літаки надають підтримку у повітряній розвідці позицій ІД. Спочатку розвідувальні літаки вилітали з Туреччини, тепер, після виведення військових сил з авіабази Інджирлік - з Йорданії.

Окрім цього, збройні сили Німеччини підтримують на півночі Іраку курдів, які воюють проти ІД, проводячи військову підготовку та забезпечуючи їх озброєнням. Німеччина також відігравала одну з головних ролей у знищенні сирійської хімічної зброї.

Зрештою, постачання танків Leopard до Туреччини, яке хоча і було здійснено багато років тому, стало предметом гострих дискусій в Німеччині, оскільки ці танки були застосовані президентом Ердоганом під час нападу на курдів в Сирії.

Франція: Макрон поділяє думку США

Наразі США могли б отримати підтримку від Франції. Президент Еммануель Макрон наголосив, що в умовах нинішньої кризи він має тісні стосунки з Трампом. Кілька разів він називав смертельне застосування хімічної зброї "червоною лінією". Зараз Макрон погрожує разом з США здійснити удар по "хімічним об'єктам, які котролюються режимом". Ніхто не хоче ескалаціі конфлікту, але треба дотримуватися міжнародного права, заявив 40-річний президент.

Франція є важливим гравцем у своїх зонах впливу Північної Африки та Близького Сходу і серед усіх західних країн займає особливо активну позицію стосовно війни у Сирії. Спочатку Франція постачала медичне обладнання сирійським повстанцям, а пізніше і зброю. Наприкінці вересня 2015 року французька авіація почала наносити удари по позиціям ІД і ще більш активно продовжила свої дії після терактів у Парижі в листопаді 2015 року.

Своїми першочерговими завданнями в Сирії Франція вважає поліпшення гуманітарної допомоги, боротьбу з тероризмом та відновлення мирних переговорів. Країна підтримує здорову опозицію і виступає за політичне рішення в Сирії. У минулому році Макрон також заявив, що для Франції усунення Асада не є умовою для мирних переговорів.

Джерело: Українська служба DW


Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet

СПЕЦТЕМА: Хімічна зброя у Сирії
ТЕГИ: СШАФранцияРосіяСиріяБашар Аль-Асад
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах