Джемаль, Расторгуєв і Радченко працювали в Африці над фільмом про російських військових найманців.
У Центральноафриканській Республіці загинули росіяни - журналіст Орхан Джемаль, оператор Кирило Радченко і режисер Олександр Расторгуєв.
Вони поїхали в ЦАР для роботи над документальним фільмом про діяльність російської приватної військової кампанії Вагнер. Корреспондент.net розповідає подробиці.
Хто вбив російських журналістів в Африці
Військовий кореспондент Орхан Джемаль, режисер-документаліст Олександр Расторгуєв і оператор Кирило Радченко вирушили в ЦАР 27 липня для зйомок фільму про діяльність у цій країні російських приватних військових компаній.
Робота велася в рамках спільного проекту з онлайн-ресурсом Центр управління розслідуваннями, який фінансується колишнім нафтовим магнатом Михайлом Ходорковським і спеціалізується на розслідуваннях про російських чиновників і навколовладних бізнесменів.
У вівторок, 31 липня, стало відомо про їх вбивство. Першим про загибель росіян повідомило французьке агентство AFP. За даними видання, трьох росіян зупинили на КПП, а потім убили "невідомі озброєні чоловіки".
Тіла загиблих знайшли на північ від Бангі, столиці ЦАР, і доставлені у вівторок вранці на базу місії ООН у Сібю.
Їх водій вижив і дав свідчення про напад.
"Декілька озброєних осіб вискочили із зелених насаджень на узбіччі дороги і відкрили вогонь по транспортному засобу", - розповів він.
В убитих при собі були прес-карти російських ЗМІ, проте в посольстві РФ про російських журналістів в країні нічого не знали. МЗС Росії повідомили, що знімальна група прилетіла за туристичними візами.
Російська влада займається підготовкою до відправки загиблих журналістів на батьківщину. У Слідкомі РФ порушено кримінальну справу за статтею про вбивство двох і більше осіб.
За даними організації, для якої знімався фільм, з місця злочину зникла апаратура і значна сума грошей.
Заступник головного редактора Центру управління розслідуваннями Анастасія Горшкова розповіла
Дождю подробиці відрядження журналістів.
Група приїхала в ЦАР в суботу, 28 липня, і наступного дня вирушила на базу ПВК Вагнера в президентському палаці колишнього глави держави, диктатора Жана Беделя Бокасси. Їх не пустили на територію, зажадавши акредитацію місцевого військового відомства.
ЦАР - одна з найбідніших країн. За межами столиці електрики немає ніде / Getty
У той же день біля готелю двоє поліцейських вимагали і отримали від журналістів хабаря (близько 100 доларів) за "незаконне використання знімальної апаратури".
Увечері неділі, 29 липня, група повинна була поїхати на зустріч зі своїм "фіксером" (помічником-консультантом, - ред.) з місії ООН на ім'я Мартін в інше місто, що знаходиться за 400 кілометрів від Бангі. Водія для цієї поїздки їм рекомендував сам Мартін.
З собою у Джемаля, Расторгуєва та Радченка було близько восьми тисяч доларів, дві камери й інша дорога техніка. Виїзд був запланований на сьому вечора.
Представник влади Сібю Марселіно Йойо розповів AP, що попереджав росіян про небезпеку пересування по країні вночі.
Він також висунув дещо іншу версію того, як стався сам напад: згідно з нею, знімальну групу перед вбивством захопили в полон близько десяти чоловік у тюрбанах, котрі розмовляли арабською мовою.
Джерело Медіазони підтвердило, що членів знімальної групи вбили, коли вони їхали на зустріч зі своїм помічником і везли із собою дорогу техніку. За однією з версій, нападники на автомобіль, можливо, хотіли пограбувати.
Разом з тим, видавець Нової газети, з якою співпрацював Джемаль, вважає цей сценарій малоймовірним, оскільки, за його словами, репортер володів великим досвідом роботи в гарячих точках.
Своєю чергою, центральноафриканське агентство CNC 31 липня повідомило, що в Дамарі, за 75 кілометрів від столиці Бангі населення повстало проти "російських солдатів-найманців", які прибули для навчання військовослужбовців ЗС ЦАР поводженню зі зброєю і вбили одного з місцевих жителів.
Як у зв'язку з цим уточнює Ехо Москви, напад на Джемаля і його колег міг стати помстою за те, що сталося. За іншою версією, вбивство могли скоїти самі найманці.
Ще одна версія: росіяни могли бути вбиті бойовиками мусульманського повстанського руху Селек.
Чим відомі Джемаль, Расторгуєв і Радченко
Орхан Джемаль народився в 1966 році, з середини 90-х працював у газетах Вечірня Москва, Незалежна газета, Нова газета та інших виданнях.
Працював в якості військового кореспондента під час російсько-грузинської війни 2008 року, а також в Афганістані, Іраку, Лівані, Лівії, Сирії та Саудівській Аравії.
Про збройний конфлікт Росії з Грузією у 2008 році репортер написав книгу "Війна. Хроніка п'яти днів".
У серпні 2014 року, коли сепаратисти розгорнули контрнаступ на позиції української армії і існувала серйозна загроза штурму Маріуполя, Джемаль був там, розповів журналіст Російської служби Бі-бі-сі Ілля Барабанов, який був разом з Орханом.
"Ще сильно кульгаючи, Орхан сідав за кермо автомобіля і впевнено їхав через лінію фронту: його досвіду військового журналіста й авторитету вистачало, щоб вирішити будь-яку суперечливу ситуацію на будь-якому блокпосту", - розповідав кореспондент.
Місяць тому Джемаль давав інтерв'ю Радіо Свободі, в якому назвав себе проукраїнською людиною.
"Я -"укроп", я проукраїнська людина в цьому сенсі. Я якраз і вважаю, що у місцевих, у жителів, у населення є право на повстання і на самовизначення, і це право вище за право на державну цілісність. Але я ж там був багато і іноді досить довго, і я бачив, що це дуже швидко перестало бути повстанням місцевих. Я скажу більше - це взагалі не було так вже повстанням місцевих", - розповідав він.
Як розповів Барабанов, вони з Джемалем допомагали вивести з полону українських військових, яких місцевий польовий командир ДНР готовий був відпустити.
"Українські військові боялися їхати забирати своїх полонених так глибоко в тил ворога і звернулися за допомогою до російських журналістів. Знайти таксиста, готового на таку пригоду, було ще складніше. Через годину Джемаль через численних знайомих зв'язався з волонтерами, які погодилися виділити для цієї операції свою Ниву. Через кілька годин ми вже були на російському кордоні", - розповів журналіст.
Колега Джемаля Михайло Зигар розповів
Медузі, як Орхан потрапив у полон до Азову.
"1 вересня 2014 року Орхана і кореспондента Дождя Тимура Олевського захопили бійці батальйону Азов. Їм на голови надягли мішки, посадили в підвал і кілька годин допитували. А потім, з'ясувавши, хто вони, відпустили. І Орхан продовжив працювати, як ні в чому не бувало", - розповів він.
47-річного ростовчанина Олександра Расторгуєва називали одним з найзначніших і найбільш радикальних режисерів російського кіно. З його п'ятнадцяти екранних робіт деякі виконані в рідкісному жанрі документальної комедії.
Один з найважливіших фільмів Расторгуєва - Чистий четвер про солдатів чеченської війни.
"Расторгуєв належав до групи зухвалих, безстрашних, соціально активних документалістів, працював разом з Віталієм Манським, потім - з Павлом Костомаровим і Олексієм Пивоваровим (втрьох вони зняли фільм Термін. Початок великої історії про протестний рух в Росії). Він не боявся найгостріших і найбільш небезпечних тим, тому його центральноафриканський проект - невипадкове продовження аналітичної роботи видатного кінематографіста", - пише Коммерсант.
В інтерв'ю журналу Сеанс у 2008 році на питання про головну рису режисера Расторгуєв перерахував відразу два десятки: "Замах. Слух. Віра в диво. Дієслівність. Лють. Уміння терпіти. Наявність. Звірине чуття. Кошачість. Маятник. Довіра собі. Багатогранність. Бульдожа хватка. Ніжність. Жар. Жага до життя. Божевілля. Уміння не заважати. Розп'яття світом. Легкість. Везучість. Підступність. Горе. Дар".
33-річний фотограф Кирило Радченко з 2016 року працював відеомонтажером та оператором незалежного абхазького мережевого агентства ANNA-News, що спеціалізується на військовій хроніці. У 2017 році на порталі виходили його фоторепортажі з Сирії.
Фотографії Радченка з Сирії:
Що Вагнер робить у ЦАР
Про російську присутність у ЦАР, колишню зону особливого впливу Франції, заговорили в останній рік. Після того, як у 2014 році Радбез ООН наклав на країну збройне ембарго, її влада стала шукати інші можливості для боротьби з озброєними повстанцями.
У 2016 році до влади прийшов нинішній президент Фостен-Аршанж Туадера, після цього контакти між Бангі і Москвою помітно активізувалися. Росія стала поставляти в ЦАР зброю, туди поїхали військові інструктори. Потім з'явилися повідомлення про те, що в ЦАР почали діяти і недержавні структури, зокрема, ПВК Вагнера, пише
Коммерсант.
Французьке видання Le Monde писало, що в користування Москві був переданий палац Беренго в столиці і 40 гектарів, які його оточують, - місце, яке "перетворили на військовий табір".
Разом зі зброєю, як заявляли раніше в МЗС РФ, в ЦАР прибули п'ять російських офіцерів і 170 російських цивільних інструкторів, які мали навчити центральноафриканских військових.
У пошуках алмазів / Getty
Ситуацію в ЦАР експерти характеризують як вкрай нестабільну і криміногенну. Це пов'язано з міжконфесійним конфліктом, який почався там у 2013 році.
Тоді мусульмани захопили столицю республіки Бангі і скинули президента-християнина Франсуа Бозізе. Християни, своєю чергою, почали розправу над представниками мусульманської громади. Щоб стабілізувати ситуацію в ЦАР, ООН розгорнула там військовий контингент.
"Типова для Африки ситуація: сама по собі країна дуже бідна - і в той же час, багата природними ресурсами, включаючи алмази та уран", - сказав заступник директора Інституту Африки РАН Дмитро Бондаренко.