Стабільний міжнародний порядок може з'явитися не раніше наступного десятиліття, говорить експерт, який передбачив минулу кризу.
Рубіні передбачив глобальну фінансову кризу 2008 року і зараз він каже, що після нього політичні помилки посилювали ті дисбаланси і ризики, якими була сповнена світова економіка.
Корреспондент.net публікує його
статтю на Project Syndicate.
Уряди не займалися усуненням структурних проблем, які виникли під час фінансової кризи і подальшої рецесії. Вони відкладали необхідні рішення, створюючи серйозні негативні ризики, які зробили нову кризу неминучою. Тепер, коли криза почалася, наявні загрози тільки загострилися.
На жаль, навіть якщо нинішня "Дуже Велика рецесія" приведе до слабкого U-подібного відновлення економіки вже цьогоріч, за нею піде різкий обвал L-подібної "Дуже Великої депресії" в найближчому десятилітті. Її причиною стануть десять зловісних і вельми ризикованих трендів.
Перший тренд стосується дефіциту бюджетів і супутніх ризиків - боргів та дефолтів. У відповідь на кризу, викликану Covid-19, уряди приймають рішення, які вимагають колосального зростання дефіциту бюджетів (близько десяти відсотків ВВП або вище), причому рівно в той момент, коли в багатьох країнах держборг уже досяг високих або навіть непосильних рівнів.
Гірше того, втрата доходів багатьма домогосподарствами і компаніями означає, що борг приватного сектора також стане непосильним, а це потенційно призведе до масових дефолтів і банкрутств.
У поєднанні зі швидким зростанням держборгу це практично гарантує, що відновлення економіки опиниться цього разу навіть більш анемічним, ніж відновлення після Великої рецесії десять років тому.
Другий фактор - демографічна бомба уповільненої дії в розвинених країнах. Криза, викликана Covid-19, показала, що в системи охорони здоров'я треба направляти набагато більше бюджетних коштів, а загальний доступ до послуг охорони здоров'я та інших важливих суспільних благ є необхідністю, а не розкішшю.
Але більшість розвинутих країн - це старіючі суспільства, тому фінансування подібних витрат у майбутньому лише збільшить приховані борги недофінансованих сьогодні систем охорони здоров'я та соціального страхування.
Третя проблема - підвищення ризику дефляції. Нинішня криза не тільки викликала глибоку рецесію, а й призвела до появи величезних надлишків на ринку товарів (невикористовувані машини і потужності) і праці (масове безробіття), а також до обвалення цін на сировинні товари, такі як нафта і промислові метали.
Це уможливлює дефляцію боргу, що збільшує ризики неплатоспроможності.
Четвертий (пов'язаний з попереднім) фактор - зниження вартості валюти. Центральні банки будуть намагатися боротися з дефляцією і не допустити різкого зростання процентних ставок (через колосальне збільшення боргу), тому монетарна політика ставатиме все більш нетрадиційною і загрожуватиме серйозними наслідками.
У короткостроковій перспективі, заради запобігання депресії і дефляції, урядам знадобиться монетизація бюджетного дефіциту.
Однак із часом постійні негативні шоки на стороні ринкової пропозиції, викликані прискоренням деглобалізації і відновленням політики протекціонізму, зроблять стагфляцію практично неминучою.
П'ята проблема - широкі і радикальні цифрові зміни в економіці. В умовах, коли мільйони людей будуть втрачати свої робочі місця або працювати, але заробляти менше, розрив у розмірах доходів і багатства в економіці 21 століття буде тільки збільшуватися.
Для захисту від майбутніх шоків у виробничих ланцюжках компанії в розвинених країнах будуть повертати своє виробництво з регіонів із низькими витратами у свої країни, де витрати вищі.
Але цей тренд не піде на користь працівникам у цих країнах, а прискорить темпи автоматизації, створивши понижувальний тиск на зарплати і ще сильніше розпалюючи вогонь популізму, націоналізму і ксенофобії.
І тут ми підходимо до шостого великого фактора - деглобалізація. Пандемія прискорює тенденції балканізації і фрагментації, які були вже очевидні.
Процес розриву зв'язків між США і Китаєм прискориться, а більшість країн відреагують на це посиленням протекціоністських заходів з метою захистити власні компанії і працівників від збоїв у глобальній системі.
Після пандемії світ буде характеризуватися посиленням обмежень на пересування товарів, послуг, капіталу, праці, технологій, даних та інформації. Це вже відбувається в таких секторах, як фармацевтика, виробництво медичних матеріалів і обладнання, а також продовольства: у відповідь на кризу уряди обмежують експорт продукції цих галузей і приймають інші протекціоністські заходи.
Цей тренд буде підсилюватися невдоволенням демократією. Лідерам-популістам зазвичай йде на користь слабкість економіки, масове безробіття і зростання нерівності. В умовах зростаючої економічної нестабільності з'явиться потужний імпульс оголосити іноземців винуватцями кризи.
Як робочі, так і широкі верстви середнього класу виявляться більш прихильними до риторики популістів, особливо до їхніх пропозицій обмежити міграцію і зовнішню торгівлю.
І тут ми підходимо до восьмого фактора: геостратегічне протистояння США і Китаю.
Оскільки адміністрація Трампа докладає всіх зусиль, щоб звалити на Китай провину за пандемію, режим голови КНР Сі Цзіньпіна буде ще активніше заявляти про те, що Америка будує змову з метою не допустити мирного підйому Китаю.
Розрив китайсько-американських зв'язків у сфері торгівлі, технологій, інвестицій, даних, а також монетарних відносин буде наростати.
Гірше того, дипломатичний розрив створить умови для початку нової холодної війни між США і їхніми противниками, причому не тільки Китаєм, але й Росією, Іраном і Північною Кореєю.
Оскільки в США наближаються президентські вибори, є всі підстави очікувати сплеску таємних бойових кібероперацій, які потенційно можуть навіть призвести до реальних військових сутичок.
А оскільки технології - це ключова зброя в боротьбі за контроль над галузями майбутнього (і в боротьбі з пандемією), приватний технологічний сектор США буде все сильніше інтегруватися у промисловий комплекс національної безпеки.
Останній ризик, який не можна ігнорувати: екологічні зміни, які, як показує криза Covid-19, можуть викликати навіть більший економічний хаос, ніж це зробила фінансова криза.
Регулярно повторювані епідемії (ВІЛ із 1980-х років, SARS у 2003-му, грип H1N1 у 2009-му, MERS у 2011-му й Ебола у 2014-2016 роках) є, як і зміна клімату, за своєю суттю, рукотворними катастрофами: вони породжуються низькими медичними та санітарними стандартами, зловживанням природними системами, а також більшою взаємопов'язанністю у глобалізованому світі.
У майбутні роки пандемії і паталогічні симптоми зміни клімату будуть ставати частішими, важчими і дорожчими.
Ці десять ризиків було добре видно ще до пандемії Covid-19, а тепер вони загрожують ідеальним штормом, який відправить усю світову економіку в десятиліття відчаю.
До 2030-х років технології і більш компетентне політичне лідерство, можливо, дозволять зменшити, усунути або мінімізувати багато із цих проблем, відкривши шлях до більш інклюзивного та стабільного міжнародного порядку, що спирається на співпрацю.
Але такий щасливий кінець передбачає, що спочатку ми повинні зрозуміти, як нам пережити майбутню Дуже Велику депресію.