RU
ГоловнаСвітВсі новини розділу
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net в рамках офіційної партнерської угоди з Deutsche Welle

Лех Валенса: Вони могли мене вбити, але тоді б вони мене не перемоглиСюжет

Українська служба DW, 1 вересня 2020, 08:57
0
436
Лех Валенса: Вони могли мене вбити, але тоді б вони мене не перемогли
Фото: DW / A. Holthausen
Лех Валенса у своєму офісі у Гданську

40 років тому у Польщі був заснований незалежний профспілковий рух "Солідарність". Це стало першим кроком до перемоги над комунізмом, пригадує Лех Валенса в інтерв'ю, яке він дав DW та Newsweek.

DW / Newsweek: Коли Ви збагнули, якими будуть наслідки серпневого страйку у 1980 році для Польщі, Європи та світу?

Лех Валенса: Відверто кажучи, ще за десять років до того. Ще тоді, коли у грудні 1970 року ми влаштовували страйк. Ми програли, але я сказав тоді: Боже, дай мені ще один шанс, щоб повернутися і завершити розпочате. Серпень 1980 року був для мене продовженням боротьби.

Хто надихнув Вас на це?

Те покоління, яке було переді мною. Яке завжди мріяло про вільну Польщу, яке завжди говорило про зраду Польщі у 1939 та 1945 роках. Яке також очікувало на шанс. У таких умовах я виріс і також чекав на шанс. Спочатку це була боротьба наодинці, оскільки я ще не мав однодумців. Після 1980 року вже було простіше, тому що я став відомим.

Ви стали відомим завдяки західним ЗМІ. Чи пам'ятаєте Ви, як західні журналісти висвітлювали страйк?

Я завжди був людиною, яка намагалася скористатися шансом прямо тут і зараз. Влітку 1980 року у місті Сопот поряд з Гданськом відбувався міжнародний музичний фестиваль. Ми відправили туди людей з (Гданської. - Ред.) корабельні, щоб вони привезли журналістів. Один з них приїхав, після чого він повідомив іншим, і з того часу з нами постійно були журналісти. Я пригадую, як один з них запитав мене: чого ви хочете домогтися страйками? Адже, мовляв, якщо не працювати, то не матимеш й хліба. Я йому відповів, що існує два шляхи: можна працювати, щоб було краще жити, але можна також боротися за свободу, що зрештою принесе ще більше хліба.

Німецький тижневик Der Spiegel того часу повідомляв, що Ви сказали одному американському журналісту: "Я не боюся поразок, я боюся перемоги". Що Ви мали на увазі?

Я мав на увазі, що було ще дуже зарано. Ми радше знали, як боротися, але ми не знали, що з цим робити. Боротьба є простішою. Я гадав, що у наших еліт та у Заходу була програма. І щойно ми щось змінимо, це буде застосовуватися. Але нічого такого й близько не було.

Якою була роль католицької церкви у страйках в серпні 1980 року? Чи були б можливими зміни без польського Папи Римського Івана Павла II?

Ми не повинні перебільшувати: не Папа здійснив революцію. Але Папа нас мобілізував. Через рік після свого обрання він прибув до Польщі і майже весь народ зібрався, щоб його привітати. До цього комуністи завжди повторювали: що це за опозиція, як багато вас? Й раптом усі побачили: не ми, а вони є у меншості. І ми припинили боятися. Водночас Папа сказав: "Зробіть лице Землі новим". Це надало нам мужності, і через рік рух "Солідарність" налічував 10 мільйонів членів.

І Ви справді не мали страху тоді, коли протистояли режиму, який мав перевагу у силі?

Я знав, що мене могли у будь-яку мить ліквідувати. Тому я віддавався на всі сто відсотків. Вони могли мене вбити, але тоді б вони мене не перемогли. Таким я був тоді!

Тоді з Вами зустрічалися топ-політики Заходу. Чи пригадуєте Ви перші контакти з західнонімецькими політиками?

Німцям було цікаво, що ми робимо і що плануємо. Я пригадую зустріч з Гансом-Дітріхом Ґеншером, який того часу був міністром закордонних справ ФРН. Це, здається, було у 1981 році у Парижі. Він прибув інкогніто до готелю, де я зупинився. Й запитав мене: які у вас наміри? І я йому вперше сказав: ми повалимо Берлінський мур, ми знищимо комунізм. Він був здивований і не міг у таке повірити. Згодом, коли усе справдилося, він мені сказав під час нашої останньої зустрічі: "Я боюся з вами зустрічатися, оскільки все, що ви прогнозуєте, втілюється у життя".

Але офіційно західнонімецька політика тоді справді поводилася дуже стримано. Чи не прикро Вам, що насамперед німецькі соціал-демократи, які тоді були при владі, не хотіли відкрито підтримати "Солідарність"?

Половина німців завжди нам допомагала, інша половина була проти, оскільки вона боялася Радянського Союзу. Але це було дуже добре, оскільки якби німці нам допомагали занадто багато, вони б таким чином дали привід Росії (мається на увазі СРСР. - Ред.). А так усе було збалансовано.

Я вирішив зламати систему й домігся цього. Я це зробив у власний спосіб. Але я це зробив. Тепер ви повинні подовжити справу

Лех Валенса

Ви отримали у 1983 році Нобелівську премію миру і, мабуть, й дотепер є найвідомішим у світі поляком, який живе. Але у Польщі у вас є не лише друзі, але й вороги, які походять навіть з Вашого найближчого оточення. Вам закидають, що Ви були агентом спецслужб. Як Ви це поясните?

Ніхто не зрозуміє, що я пережив. Тому кожен судить щодо мене по-своєму. Й багато хто думає: електрик (Лех Валенса працював електриком на Гданській корабельні. - Ред.) сам би з таким не впорався. Це, мовляв, неможливо, він не здатний був на це, йому хтось допоміг. І ніби його радниками був ніхто інший, як державна служба безпеки. Такий хід думок можна зрозуміти. Я усе робив чесно й з повною самовіддачею, так добре, як я лише міг. І якщо хтось думає, що я був агентом спецслужб, то йому треба було це зробити краще. Бо якщо хтось міг, але не зробив цього, то він сам був агентом і свинею.

Яким Ви бачите Ваше місце в історії?

Я перебуваю на фініші мого життєвого шляху, я вже досить старий. Я вирішив зламати систему й домігся цього. Я це зробив у власний спосіб. Але я це зробив. Тепер ви повинні подовжити справу.

Джерело: Українська служба DW

 


Новости от Корреспондент.net в Telegram. Подписывайтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet

ТЕГИ: страйкПольщаЛех Валенса
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах