Вірменія хоче визнання незалежності Нагірного Карабаху, але сам на це не готовий, кажуть експерти.
З початку відновлення гарячої фази війни в Нагірному Карабасі західні країни, які перебувають в Мінській групі ОБСЄ щодо вирішення конфлікту, уникають будь-яких конкретних формулювань. Тільки 21 жовтня генсек НАТО Єнс Столтенберг відкинув звинувачення в участі в цьому конфлікті.
На цьому тижні також стало відомо, що адміністрація президента США Дональда Трампа спробує внести свій вклад у карабаське врегулювання. Трамп в рамках передвиборної кампанії вже досяг кількох миротворчих перемог. Корреспондент.net розповідає подробиці.
Трамп вписався перед виборами
Конфлікт між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабах почався в 1988 році, коли населена, переважно, вірменами Нагірно-Карабаська автономна область заявила про вихід з Азербайджанської РСР.
Азербайджан на початку 1990 років втратив контроль над територією Нагірного Карабаху і семи районів у ході конфлікту з вірменським населенням регіону за допомогою Вірменії.
Переговори ведуться за сприяння Мінської групи ОБСЄ, створеної в 1992 році. У неї входять Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Німеччина, Італія, Швеція, Фінляндія і Туреччина. Співголовами переговорної групи є Росія, Франція і США.
У 1994 році було підписано угоду про перемир'я, яка поклала кінець активних бойових дій в регіоні, але залишила Карабах і навколишні його райони Азербайджану під контролем вірмен. За ці роки загинули понад 30 тисяч осіб.
Бойові дії в Нагірному Карабасі тривають з 27 вересня. Про те, які зміни відбулися на лінії зіткнення Нагірного Карабаху та Азербайджану, точно невідомо. Бої не вщухають, а лише посилюються. Сторони заявляють про тисячні втрати один одного.
10 і 18 жовтнянабрали чинності гуманітарні перемир'я, але вони обидва майже відразу порушувалися. Азербайджан звинувачує Вірменію, Вірменія - Азербайджан.
У понеділок азербайджанський і вірменський лідери Ільхам Алієв і Нікол Пашинян заявили, що готові - в разі надходження такої пропозиції - приїхати в Москву на переговори. Однак сторони не готові поступатися у своїх позиціях.
Для Азербайджану це принципи, розроблені за підтримки Мінської групи ОБСЄ, які Алієв називає "компромісним пакетом".
"Це повернення територій, окупованих вірменською стороною, переговори щодо майбутнього Нагірного Карабаху, повернення біженців і вимушених переселенців у місця їх початкового проживання, в тому числі в Нагірний Карабах, у Шушу. Все це написано в базових принципах, і вірменська сторона на різних етапах давала згоду на все це", - сказав він.
Що стосується Вірменії, то це визнання незалежності самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки.
"Право на самовизначення Нагірного Карабаху, тобто статус Нагірного Карабаху, має стратегічно важливу роль для нас... Є тільки один спосіб покласти край бойовим діям: міжнародне визнання Арцаха [вірменська назва Нагірного Карабаху] за принципом "відділення заради порятунку". Іншого варіанту немає", - каже Пашинян.
Однак експерти сумніваються, що сам Єреван готовий піти на визнання незалежності Нагірного Карабаху.
"Не думаю, що Вірменія піде на такий крок, але навіть якщо Єреван піде на нього, він навряд чи заручиться підтримкою в Європі", -
цитує РБК експерта програми Центральна Азія в Інституті досліджень зовнішньої політики Максімілліаан Хесса.
За його словами, таку ініціативу може підтримати хіба що Косове, але навіть це не гарантовано.
"Без узгодження з Росією Вірменія точно не буде вирішувати це питання, а в самій Росії, судячи з усього, ніхто на це не піде", - вважає доцент РДГУ Олександр Гущин.
На його думку, Єреван взагалі не піде на визнання, тому що стратегічно це непотрібний крок.
"Так, всередині вірменської громади це серйозне питання, але з політичної точки зору таке рішення нічого не дасть і тільки ускладнить позиції Вірменії на міжнародній арені, а також стане серйозним ударом по перспективах організації нового мирного процесу", - говорить експерт.
За останні десять днів з боку ЄС не було заяв із згадкою права народу на самовизначення, сусідні Іран і Росія та всі інші країни продемонстрували, що це рішення не входить в їх порядок денний, каже азербайджанський політолог Фархад Маммадов.
У такого визнання буде два наслідки, продовжує експерт: втрата сенсу переговорів і війна з Азербайджаном.
Французька компанія Total має проекти в Азербайджані, і, мабуть, навіть один цей факт - достатня перешкода на шляху визнання Парижем регіону, вказав аналітик.
Італія теж має комерційні зв'язки з Азербайджаном, а Іспанія навряд чи визнає Нагірний Карабах, враховуючи каталонський фактор, міркує Хесс.
Нарешті, що стосується Німеччини, то канцлер Ангела Меркель неодноразово висловлювалася про своє негативне ставлення до зміни кордонів в Європі.
Європейські політики не озвучують чітких формулювань з карабахської кризи через стосунки з Туреччиною, яка підтримує Азербайджан у цьому конфлікті,
вважає журналіст Віктор Агаєв, який живе в Німеччині.
Навіть у питанні газових родовищ у спірному регіоні біля Кіпру, на які серйозно націлилася Туреччина, ЄС не поспішає з санкціями, незважаючи на вмовляння греків і кіпріотів, і дає Анкарі час "для роздумів про подальші відносини з західними сусідами".
Ця системна нерішучість Німеччини, яка нерідко сприймається і як нерішучість ЄС в цілому, в будь-яких суперечках з Туреччиною пояснюється цілим клубком проблем.
Велике значення має економічна складова. Торговий оборот між ФРН і Туреччиною - близько 40 мільярдів євро. Туреччина - найважливіший імпортер німецької продукції. Важливо і те, що в цій країні працюють 7,4 тисячі німецьких компаній, а німці - лідери з прямих інвестицій в Туреччину.
Німеччина також основний постачальник зброї. Однак, як зауважила консервативна німецька газета Welt, у президента Туреччини Реджепа Ердогана "є і більш досконала зброя - біженці. Саме вона дозволяє Ердогану управляти Європою, і проти цього вона безсила".
На цьому тижні стало відомо, що в рішення карабахського конфлікту вирішив включитися Вашингтон. У п'ятницю, 23 жовтня, міністри закордонних справ Вірменії та Азербайджану Зограб Мнацаканян і Джейхун Байрамов по черзі зустрінуться з держсекретарем США Майком Помпео.
Напередодні журнал Politico з посиланням на джерела в Білому домі повідомив, що, на відміну від переговорів у Москві 9-10, Помпео мав намір спілкуватися з колегами окремо. Спочатку він прийме Байрамова, після чого поговорить з Мнацаканяном.
США з перших днів конфлікту зайняли позицію, яка більшою мірою відповідає інтересам вірменської сторони.
Помпео звинуватив Туреччину - союзника по НАТО, в розпалюванні карабаського конфлікту.
"Тепер у нас є турки, які втрутилися і надали ресурси Азербайджану, підвищивши ризик і збільшивши його вогневу міць у влаштованій історичній битві", - говорив він.
Американський дипломат зазначив, що врегулювання цього конфлікту має бути досягнуто шляхом переговорів і мирних дискусій, а не шляхом збройного конфлікту.
"І, звичайно ж, не за участю третіх країн, які прийдуть, щоб надати свою вогневу міць, туди, де ситуація вже перетворилася в порохову бочку", - сказав він на адресу Анкари.
Саркісян також говорив, що в конфлікті, на його думку, бере участь країна НАТО.
"Багато аналітиків вже говорять, що це вже не війна між Нагірним Карабахом і Азербайджаном, тут присутня третя сторона, яка надає політичну, дипломатичну, військову підтримку Азербайджану, і яка призвела до регіону ісламістських терористів. На жаль, ця країна - член НАТО. Це Туреччина", - говорив вірменський лідер.
21 жовтня після переговорів з Саркисяном генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Вірменія і Азербайджан вже більше 25 років є "цінними партнерами" військового альянсу, який "не бере участі в цьому конфлікті".
"Я нагадав президенту, що НАТО не бере участі в цьому конфлікті", - підкреслив Столтенберг, зазначивши, що припинення бойових дій буде важливим як для НАТО, так і для міжнародної безпеки.