RU
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net в рамках офіційної партнерської угоди з Deutsche Welle

Територія без життя: Нагірний Карабах після війни і перемир'яСюжет

Українська служба DW,  24 листопада 2020, 15:10
0
1483
Територія без життя: Нагірний Карабах після війни і перемир я
Фото: DW
Вачаган Мелькумян у вікні своєї квартири в Степанакерті

У Нагірному Карабасі люди намагаються відновити життя після війни. Жителі районів, які переходять під контроль Азербайджану, біжать, підпалюючи свої будинки. Репортаж DW.

Шибки у вікнах квартири 65-річного Вачагана Мелькумяна вибиті. У віконних рамах застрягли кілька скалок. Вачаган обережно витягає їх і приклеює до рам шматки прозорого пластику. Він готує квартиру в Степанакерті до повернення рідних.

З вікна відкривається вид на гірські хребти, що височіють далеко. Саме звідти летіли снаряди під час обстрілів, каже Вачаган, і вони з сусідами 25 днів ховалися в підвалі від вибухів.

Шість тижнів Вірменія і Азербайджан запекло воювали за спірні території невизнаної Нагірно-Карабаської республіки (НКР), населеної переважно етнічними вірменами. 10 листопада за посередництва Росії було підписано мирну угоду, за якою Азербайджану відійшла низка територій: Агдамський район в самому Нагірному Карабасі і ще три райони навколо нього. Відповідно до міжнародного права, ці території вважаються частиною Азербайджану, але з моменту бойових дій на початку 1990-х років вони перебували під фактичним контролем Вірменії.

 

Перед будинком Вачагана упереміш зі скалками лежать сталеві уламки ракети. "Минулого разу з усіх боків лунали кулеметні черги, - згадує він. - Але цього разу зброя була набагато страшнішою". Чоловік кидає погляд вглиб своєї квартири. "Тут житимуть моя дружина, діти, онуки і правнуки. Зараз вони повернуться, і ми почнемо розкладати речі. Нам доведеться почати все спочатку. Але ми зробимо все, щоб жити добре".

Степанакерт повний біженців

Після зміщення демаркаційних ліній в регіоні в результаті досягнення мирних домовленостей далеко не всі його жителі знають, з якого боку розташований їхній будинок. Кожен день до Степанакерта приїжджають автобуси з сотнями біженців. Це - жителі територій, які відійшли Азербайджану. Мер Степанакерта Давид Саркісян розповідає, що найближчими тижнями повинні прибути майже 25 тисяч осіб. У самому Степанакерті живуть трохи більше 50 тисяч осіб.

 Російські миротворці в Нагірному Карабасі

"Ми підготували кілька великих готелів, щоб люди могли там зупинитися, поки не будуть збудовані нові житлові будинки", - каже Саркісян. Щоб впоратися з напливом біженців, частину людей доведеться розподілити по довколишніх селах, додає мер Степанакерта.

За даними вірменського уряду, внаслідок шеститижневої війни з Нагірного Карабаху до Вірменії втекли близько 90 тисяч етнічних вірмен. Азербайджанська сторона стверджує, що кількість переміщених осіб не перевищує 40 тисяч осіб.

Вірменський прем'єр став об'єктом гніву і презирства

Анаіт Григорян і її літня мати Арега щойно приїхали з Єревана до Степанакерта автобусом в супроводі патрулів російських миротворців. До цього жінки півтора місяці прожили в столиці Вірменії в гуртожитку для біженців.

Анаіт стоїть в оточенні сумок з речами і озирається навколо, в розпачі потираючи лоба. "Ми не знаємо, що нам робити і де жити", - бідкається вона. У Степанакерті у них є родичі, але зупинитися у них надовго вони не зможуть.

Раніше Анаіт і Арега жили в Шуші (азербайджанці називають його Шуша) - невеликому місті в декількох кілометрах від Степанакерта. Географічне розташування перетворило місто на важливий стратегічний пункт - він розташований на горі, і через нього проходить дорога, яка сполучає Нагірний Карабах з Вірменією. Саме томубої за Шуші велися і під час першої війни 30 років тому, і зараз. У 1992 році місто перейшло під контроль Вірменії, і з нього довелося бігти азербайджанцям. Тепер ситуація змінилася.

"У Шуші у нас залишилася трикімнатна квартира, ми бігли звідти, кинувши все", - розповідає Арега Григорян. За її словами, вона вже понад місяць ходить в одному й тому самому одязі.

 Протести в Єревані проти прем'єр-міністра Пашиняна

Раптово відчай літньої жінки змінюється на лють на адресу прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна. У своєму гніві на вірменського прем'єра жінка не самотня - її почуття поділяють багато і в Нагірному Карабасі, і в самій Вірменії. Протести із вимогами відставки Пашиняна не вщухали в листопаді кілька днів. В Єревані демонстранти скандували "Пашинян - зрадник!". Багато хто в країні вважає Нагірний Карабах частиною Вірменії. А в самому регіоні кажуть, що Пашинян, підписавши мирну угоду, продав частину своєї батьківщини.

Що стане з християнською святинею Нагірного Карабаху?

Гори Нагірного Карабаху в одну мить може затягнути густий туман. Контраст між суворою красою природи і слідами недавнього насильства жахає. На узбіччях всюди уламки згорілих автомобілів, дороги в глибоких вибоїнах від бомбардувань.

На вулиці в одному з сіл на півночі НКР із землі стирчить величезний уламок ракети. А в повітрі, наче густий туман, висить невпевненість. Жителі багатьох сіл кажуть, що вони не знають, як пройдуть нові розмежувальні лінії, і до якої зі сторін конфлікту відійде територія, на якій стоять їхні будинки.

У Кельбаджарському районі не почуваєшся впевнено навіть під захистом кам'яних стін середньовічного монастиря Дадіванк. З 25 листопада ця територія переходить під контроль Азербайджану. Протягом багатьох днів вірмени приходять попрощатися зі своєю святинею. Люди стоять в тиші, фотографують кам'яні арки монастиря.

 Монастир Дадіванк - християнська святиня Закавказзя

Поки що монастирський комплекс перебуває під захистом російських миротворців. Попри те, що президент Азербайджану Ільхам Алієв пообіцяв в майбутньому захищати християнські храми і пам'ятники в Нагірному Карабасі, поки незрозуміло, як зможуть діставатися до монастиря парафіяни з Вірменії. Хто буде здійснювати контроль за дорогою, яка веде до монастиря, досі невідомо, розповідає DW місцевий священик.

Вірмени біжать, підпалюючи свої будинки

За кілька днів до передачі земель Азербайджану територія навколо монастиря Дадіванк спорожніла. Багато вірмен біжать з Кельбаджарського району, підпалюючи перед цим свої будинки, щоб від їхнього життя тут не залишилося і сліду.

 Залишаючи свої будинки, вірменські біженці підпалюють їх

Сергій Аракелян стоїть перед спорожнілим будинком в селі Верін Оратаг на півдні НКР. Попри те, то село залишається під контролем Вірменії, Сергій вирішив поїхати. Всі меблі він уже відправив до Єревана. "Я народився в цьому селі, тут народилися і жили мої діди і прадіди. Цей будинок стоїть на фундаменті будинку мого батька. Ще два будинки я побудував для своїх синів", - розповідає чоловік.

"Я був впевнений, що це наша батьківщина і ми будемо тут жити. А потім в один прекрасний день вони просто продали нашу землю і людей, які живуть на ній. Просто взяли і віддали її", - з відчаєм каже Сергій. Нескінченний конфлікт в регіоні не міг змусити його покинути свій будинок. Стати біженцем його змусила мирна угода. "Саме тоді ми зрозуміли, що життя тут більше немає. До цього у нас була надія на те, що воно є", - гірко констатує чоловік.

Вірменія уточнила дані про втрати в Карабасі

Джерело: Українська служба DW


Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet

Конфлікт у Нагірному Карабасі
AI закликає розслідувати воєнні злочини у Нагірному Карабаху
Баку контролює Лачинський район Нагірного Карабаху
Баку передав Єревану тіла 29 загиблих військових
СюжетВійна Вірменії та Азербайджану за Карабах: що приніс місяць боїв
Баку: Внаслідок обстрілу міста Барда загинули десятки цивільних
СПЕЦТЕМА: Конфлікт у Нагірному Карабасі
ТЕГИ: конфликтАрменияАзербайджанКарабахРосіянагорный карабах
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Читати коментарі

Корреспондент.net в соцмережах