Французька влада довгий час виявляла незрячість у своій підтримці расистського, корумпованого і жорстокого режиму, ідеться в доповіді спеціальної комісії.
Франція несе "важку і незаперечну" відповідальність за геноцид народності тутсі в Руанді в 1994 році. До такого висновку дійшла спеціальна комісія, створена для з'ясування ролі Парижа в події. При цьому співучасницею Францію назвати не можна, кажуть фахівці. Корреспондент.net розповідає подробиці.
Поразка Франції
У травні 2019 року президент Франції Емманюель Макрон доручив комісії з 15 вчених і істориків пролити світло на те, що відбувалося в Руанді в період з 1990 по 1994 рік.
Організовуючи розслідування, Макрон сподівався, що воно приведе до катарсису, дозволивши покласти край претензіям і звинуваченням, які понад чверть століття затьмарюють французько-руандійські відносини.
Фахівці спецкомісії два роки вивчали архіви для з'ясування ролі Франції в геноциді.
У представленій 26 березня 2021 року Макроном 1200-сторінковій доповіді говориться, що Франція співучасницею злочину не є, однак несе відповідальність за події, які згодом привели до різанини представників етнічної меншини тутсі в Руанді.
Як встановили автори доповіді, у період геноциду французька влада сліпо підтримувала правлячий режим, користувалася у своїх взаєминах з руандійським урядом незаконними практиками, не змогла вчасно усвідомити факт геноциду, а також була винна в колоніальному мисленні.
"Французька влада проводила політику, яка була повністю відірвана від реальності, політику, що зберегла сліди колоніального підходу. Франція була пов'язана з режимом президента Габ'ярімани, яких заохочував расистські розправи, не побачила, як насувалася біда, і тим самим сприяла загостренню кризи", - заявив глава комісії Вінсент Дюклер.
Париж залишався байдужим, не реагуючи на всі попередження, зазначив історик.
"Але якщо говорити про співучасть у геноциді, то тоді в ньому замішана і вся світова спільнота", - підкреслив Дюклер.
На території Руанди історично жили дві народності - тутсі і хуту. Тутсі були етнічною меншиною, але в колоніальний період в основному вони займали більш високе положення в суспільстві.
Після отримання незалежності в 1962 році хуту, оскільки їх була більшість, з легкістю вигравали вибори на всіх рівнях, після чого в країні почалася дискримінація тутсі.
Багато хто з тутсі тікали в сусідні країни, зокрема в Уганду. Там наприкінці 1980-х років колишні біженці заснували Руандійський патріотичний фронт, до якого увійшли як тутсі, так і помірні хуту, які мали за мету покінчити з етнічним конфліктом і створити в Уганді загальнонаціональний уряд.
У 1990 році загони організації вторглися на територію Руанди з наміром повалити чинний уряд - і почалася громадянська війна.
Як нагадують автори доповіді, у жовтні 1990 року, коли Франція взяла участь у справах Руанди, вона заявила про свою прихильність демократизації країни і сприяла укладенню мирних угод між урядом Руанди і Руандійським патріотичним фронтом.
4 серпня 1993 року були підписані Арушські угоди, відповідно до яких французька військова присутність мала поступитися місцем миротворцям ООН.
Через кілька місяців, 7 квітня 1994 року, у Руанді розпочався геноцид народності тутсі, а також помірних хуту, що призвело до знищення 800 тисяч осіб.
Формальним приводом для геноциду стала катастрофа літака, на якому 6 квітня летіли президент Руанди Жувеналь Габ'ярімана і президент Бурунді Сіпрієн Нтаріаміра. Габ'ярімана належав до хуту - і військові звинуватили в авіакатастрофі меншість тутсі. Після цього в країні пройшли етнічні чистки.
Франція при цьому практично ніяк не втручалася в те, що відбувається. У перші кілька днів із країни були евакуйовані експати. При цьому французи відмовлялися вивозити тутсі, навіть тих, що працювали на французькі компанії.
Після цього протягом двох місяців Париж не робив ніяких активних дій. Тільки в середині червня Франція, отримавши мандат ООН, ввела військовий контингент і створила гуманітарну зону на південному заході країни, де змогли сховатися біженці.
Руанда висувала звинувачення на адресу Франції в співучасті в скоєнні геноциду і в підтримці уряду, який був сформований представниками хуту, а також у наданні допомоги злочинцям під час їхньої втечі.
Франція завжди заперечувала твердження про те, що вона стала на сторону режиму хуту і не змогла зупинити кровопролиття. У 2019 році Макрон вирішив поставити крапку в цьому питанні.
"Руандійська криза закінчилася катастрофою для Руанди і поразкою для Франції", - ідеться у висновку комісії.
Як відзначають історики, відповідальність Франції носить політичний характер, оскільки "французька влада довгий час виявляла незрячість у своїй підтримці расистського, корумпованого і жорстокого режиму".
Джессіка Мвіза, віце-голова асоціації Ibuka France, яка займається питаннями геноциду тутсі, вважає, що такі терміни, як "тяжка відповідальність", не є новими для Парижа, але зазначає, що їхнє входження в політичний дискурс є позитивним сигналом.
"Тому що є ще багато негаціонізму, особливо у Франції, через присутність на її території тих, хто здійснював цей геноцид, і їхніх сімей, і той факт, що політики нарешті вживають ці різкі слова, сам по собі є кроком вперед, тому що це таким чином винні не зможуть впиватися почуттям безкарності", - сказала вона.
Уряд Руанди, у свою чергу, привітав доповідь французьких істориків, назвавши її "важливим кроком до загального розуміння ролі Франції в геноциді". У найближчі тижні буде опублікований звіт про розслідування, замовлене владою Руанди.
На початку березня були опубліковані результати іншого дворічного розслідування про наслідки дій Франції в Полінезії.