Китай став найбільшим закордонним партнером Росії у проектах з виробництва зрідженого газу (ЗПГ) в Арктиці.
Арктичний регіон стає важливою точкою перетину геоекономічних та геополітичних інтересів великих держав. Танення льодів Арктики призвело до того, що південна частина Північного Льодовитого океану стала придатною для судноплавства значної частини року. У 2020 році навігація Північним морським шляхом була можлива протягом рекордних 88 днів. Для порівняння, у 2010 році цей показник становив лише 10 днів. Китай та Росія намагаються зайняти домінуюче становище у регіоні. Експерти Московського центру Карнегі Віта Співак та Олександр Габуєв
аналізують, що для цього роблять у Москві та Пекіні.
Росія сама не справляється
Для Росії як країни, що володіє найдовшою лінією арктичного узбережжя і претендує на значний шматок ресурсів, що залягають там, розвиток і господарське освоєння Крайньої Півночі — один із стратегічних пріоритетів на все XXI століття. З огляду на капіталомісткість та інфраструктурну складність цього завдання Москва не може розраховувати виключно на власні фінансові та технологічні ресурси, а тому змушена залучати іноземних партнерів.
Освоєння газових ресурсів російської Арктики є характерним прикладом такої співпраці. Історія цих газових проектів, що почалися як комерційне підприємство, через їх масштаб і стратегічний характер виявилася тісно переплетена з питаннями геополітики. В умовах масштабної конфронтації РФ із Заходом, що розгорнулася в 2010-ті роки, а також поглиблення партнерства між Москвою та Пекіном саме Китай виявився головним закордонним парнтером при розвитку ресурсів російської Арктики. В епоху російського повороту на Схід два газові проекти, Ямал ЗПГ та Арктик ЗПГ-2, стали флагманами співпраці Москви та Пекіна в Арктиці.
Чому Китай?
Китай на рубежі 2010-х років розпочав амбітну програму будівництва регазифікаційних терміналів для прийому ЗПГ у густонаселених приморських провінціях. Традиційно китайська енергетика сильно залежить від вугілля, проте найбагатші провінції все більше просували газову генерацію, дбаючи про екологію та якість повітря в мегаполісах. У 2013 році, коли компанія CNPC увійшла до складу акціонерів Ямал ЗПГ, Китай купив за кордоном 24 млрд кубометрів зрідженого природного палива, замикаючи трійку найбільших імпортерів після Японії та Південної Кореї.
Швидке нарощування імпорту говорило, що обсяги суттєво зростуть уже до кінця десятиліття, коли Ямал ЗПГ мав запуститися. У результаті, так і сталося: 2021 року Китай випередив Японію, закупивши близько 84 млрд кубометрів. Враховуючи масштаби імпорту, Пекін був дуже зацікавлений у диверсифікації джерел ЗПГ. Головними постачальниками є Австралія, Малайзія, Катар та Індонезія, а маршрути транспортування проходять через акваторію Південно-Китайського моря, включаючи вузьку Малакську протоку. Тому Китай виявляв інтерес до закупівель газу в російській Арктиці, що в перспективі дозволяло диверсифікувати і джерела палива, маршрути його доставки.
Захід теж допоміг
Після того, як США запровадили санкції проти Росії, під які потрапили і копання, що займаються здобиччю в Арктиці, допомога надійшла з боку Китаю. В результаті, в умовах західних санкцій саме Китай став головним партнером у розвитку проекту Ямал ЗПГ. Комбінація китайських інвестицій, контрактів на закупівлю газу, кредитів та обладнання гарантувала реалізацію цього безпрецедентного за складністю проекту.
А Пекін отримав не тільки нове джерело газу та вкладення в комерційно вигідне підприємство, але й забезпечив своїх виробників нафтогазового обладнання першими успішними контрактами на Крайній Півночі, які продемонстрували здатність Китаю виконувати такі складні технологічні рішення.