Візит канцлера ФРН у Москву дехто називає заледве не черговим, інші – останнім шансом запобігти війні, а хтось взагалі вважає, що Шольц має щось запропонувати Путіну задля збереження миру у Європі.
У понеділок, 14 лютого, канцлер Німеччини Олаф Шольц провів переговори у Києві з Володимиром Зеленським. Ніч на вівторок він буде у Берліні, тоді як рано-вранці 15 лютого вилетить у Москву на зустріч із Володимиром Путіним. Головна тема обох візитів глави німецького уряду – ескалація конфлікту навколо України і загроза вторгнення Росії в нашу країну.
Чи має Шольц шанс отримати від Путіна те, чого від нього не змогли домогтися під час особистих і телефонних розмов ні Джо Байден, ні Емманюель Макрон, – згоди зупинити маховик конфронтації, відвести війська від кордонів з Україною? Чи є козир у рукаві канцлер?
Черговий візит? А що як у середу війна?
У нього, власне, якнайбільших очікувань, схоже, немає. Представники його адміністрації називають візит Шольця у Москву заледве не черговим і вочевидь не останньою спробою запобігти новій війні у Європі, початок якої, як кажуть спецслужби США, намічено на найближчу середу, 16 лютого.
"Для нас ці візити, особливо у Москву, є частиною кризової дипломатії, яку узгоджено з нашими партнерами, передусім з Вашингтоном, Парижем і Брюсселем, – заспокоювали федерального канцлера представники відомства на брифінгу, який відбувся минулої неділі. – Це буде не остання розмова з російським президентом на ці теми... Завчасно казати, що це остання спроба (запобігти війні)".
Посол України вимагає поставити Путіну ультиматум
На відміну від них, посол України у Німеччині Андрій Мельник вважає візит Шольця у Москву безпосередньо "останнім шансом" знайти дипломатичне вирішення конфлікту навколо України. "Ситуація драматична. У нас таке відчуття, що війна стає дедалі неминучою", - сказав посол в інтерв'ю Bild TV.
Мельник вважає, що Шольц має поставити Путіну ультиматум: "Якщо Шольц не поставить ультиматум від імені G7 як головуючий у цій групі, від імені всієї світової спільноти, щоб Путін наступного ж дня відкликав свої війська, то тоді загрози війни не уникнути".
З його слів, уряд України не виключає, що навіть найближчими днями на Київ можуть здійснити повітряний наліт". У цьому відношенні "ми легка здобич", адже Росія перевершує Україну у військовій авіації та на флоті, заявив Мельник і вкотре попросив у Німеччини військової допомоги, зокрема 12 тисяч протитанкових ракет і 1000 протиповітряних.
Глава комітету бундестагу з оборони: Демократія вміє себе відстояти
Не такі полохливі, як в українського посла, але зрештою дуже тривожні відчуття має глава комітету бундестагу з оборони Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн із Вільної демократичної партії, що входить до правлячої коаліції.
"Жити у мирі й свободі – це не те, що є зрозумілим таким, яким воно є. Росія показує агресивність. 130 тисяч солдат стягнуто навколо України, вони пересуваються, навіть з ходу можуть почати наступ. І зараз всі, нібито як кролик, який споглядає за рухами удава, вичікують, що станеться на цьому тижні", – зазначила вона в інтерв'ю радіостанції Deutschlandfunk.
З її слів, "наївно думати, що ми зможемо відсидітися у теплій Німеччині і не помітити, що десь посеред Європи вибухне війна". Тому, вважає депутат, Олафу Шольцю у Москві потрібні твердість і наполегливість, потрібно не спасувати перед Путіним і "у його спокійній манері чітко заявити: якщо Росія нападе на Україну, то цим вчинить напад на наш європейський континент", тоді як це призведе до "негайної" економічної реакції.
Путін "грає з вогнем", адже, у разі нападу на Україну, він "матиме справу з усією Європою", підкреслила Штрак-Циммерманн, і йому не можна "недооцінювати силу демократії і її силу захищатися, навіть якщо ми робитимемо це не за допомогою зброї".
Депутат від Лівої партії: Потрібно відновити вето на прийом України в НАТО
Чи вплине на російського президента загроза санкцій, наприклад, таких, як відмова вводити в експлуатацію вже збудований газопровід Північний потік-2? Деякі німецькі політики мають великий сумнів і вважають за необхідне піти Путіну назустріч, наприклад, щодо перспективи приєднання України до НАТО, яке аж надто його непокоїть.
Серед них є член зовнішньополітичного комітету бундестагу Севім Даґделен (Sevim Dagdelen) із фракції посткомуністичної Лівої партії. Вона нагадує про те, що ще у 2008 році колишній канцлер Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) сказала про своє ставлення до такої перспективи, коли разом із французьким президентом на саміті НАТО у Бухаресті заблокувала рішення про приєднання України і Грузії до Альянсу.
"Тоді це було правильним рішенням канцлера Анґели Меркель, а зараз, на тлі напруженості у відносинах з Росією, правильніше і необхідніше буде відновити вето, накладене у 2008 році", – впевнена Даґделен.
Як спонукати Путіна піти на поступки?
Те, що з такою пропозицією виступають німецькі посткомуністи, не дивно. Вони від початку були проти розширення НАТО на схід. Якби їхня воля, вони могли б не тільки Німеччину вивести з Альянсу, а навіть розпустили його весь.
Втім, наразі, зокрема, провідні політики з партії самого Шольця – соціал-демократи – очевидно вважають, що у дечому потрібно піти назустріч Путіну, запропонувати дещо, аби російський президент зміг, як то кажуть, зберегти обличчя, а відведення військ від кордону з Україною подати як власну перемогу у перетягуванні канату із Заходом.
У цьому відношенні примітне інтерв'ю дав глава фракції Соціал-демократичної партії Німеччини у бундестазі Рольф Мютценіх (Rolf Mützenich). Як і Даґделен, він нагадав про бухарестський саміт НАТО 2008 року, але не тільки про вето Берліна й Парижа на вступ України і Грузії в Альянсу.
Мютценіх називає "великою помилкою адміністрації Буша-молодшого" не тільки вторгнення в Ірак, а навіть тодішню політику Вашингтона у Європі, зокрема відмову США від контролю над озброєннями. "Це все те, що турбує Росію, – каже глава фракції СДПН. – Я не поділяю деякі з російських побоювань, але можу їх зрозуміти".
А коли давав відповідь на питання кореспондента Другого каналу телебачення ФРН (ZDF), він заявив, що хоч формально НАТО не може дати Росії гарантії невступу України до своїх лав, бо "кожна країна має право виявити бажання стати членом тієї чи іншої організації", але ця організація, продовжує Мютцених, "може запитати себе, чи їй, власне, допоможе це, чи надалі зміцниться міжнародна безпека".
Севім Даґделен говорить про це більш образно, адже порівнює НАТО із товариством з розведення голубів: "Цілком зрозуміло, будь-хто може прагнути стати членом товариства з розведення голубів, але водночас є зрозумілим, що рішення прийняти нових членів приймає безпосередньо товариство з розведення голубів".