У чому полягають прорахунки російського командування у війні з Україною і чому Захід зволікає з поставками сучасного озброєння Києву - в інтерв'ю DW розповів екс-заступник командувача генштабу ЗС Словаччини Павел Мацко.
Військові експерти та деякі політики вважають, що місяць війни Росії проти України засвідчив: Захід перебільшував непереможність російської армії та недооцінив можливості Збройних сил України. Проте колишній заступник командувача генерального штабу ЗС Словаччини, генерал Павел Мацко, який у 2011-2013 роках був командувачем Центру підготовки об'єднаних сил НАТО у польському місті Бидгощ, вважає такі висновки передчасними. Однак він переконаний, що в української армії достатньо зброї та волі до боротьби, аби перемогти російські окупаційні війська.
DW поспілкувалась з Павелом Мацко після дискусії на тему "Путінська війни проти України та нова парадигма європейської оборонної співпраці", яка відбулася 31 березня у брюссельському Центрі політичних досліджень імені Вільфріда Мартенса.
DW: Пане Мацко, як ви ставитеся до заяв, які лунають останнім часом про те, що міць і сила російської армії виявилися переоціненими?
Павел Мацко: Я був би обережним з такими висновками, оскільки елементи армії РФ мають свою потужність. Проте проблемою виявилося те, що росіяни не змогли зібрати ці елементи. Є кілька факторів, через які російська військова машина не спрацювала. Перший - це моральний дух солдатів. Для росіян стало несподіванкою те, що українська армія мала високий рівень мотивації воювати з надзусиллями для того, щоб захисти свою країну. Ні на рівні командування, ні тим більше на рівні солдатів армія РФ не була готова зустріти такий рівень опору, який вона побачила не лише у військових, а й серед мирного населення. Навіть у російськомовних містах, де люди виходили їм назустріч і говорили: "Навіщо ви сюди прийшли? Це наша земля!". Це стало тим, що зламало дух багатьох російських солдат.
Друге. Росіяни почали війну у дуже сучасний спосіб. Вони нищили командні центри, зробили спробу вторгнутися з усіх боків української території, бомбардували міста поблизу Києва, щоб швидко захопити столицю і взяти в полон політичне керівництво України. Але ці плани провалилися завдяки хоробрості українських Збройних сил. Окрім того, росіяни не змогли від самого початку отримати перевагу в повітрі. І це була стратегічна річ, бо вони не змогли повною мірою розгорнути свої сили. Тим часом українці налагодили дуже ефективну оборону. Вони розосередили свої війська, жорстко атакуючи росіян на ходу під час їхнього наближення до цілей.
І третя річ. Росіяни недопрацювали питання логістики, яка була необхідна для боїв поза межами країни. У міноборони РФ є підконтрольна комерційна компанія "Оборонсервіс", яка здійснює логістику до найнижчих тактичних рівнів. Але ти не можеш воювати як мобільна сила і бути залежним від цивільної компанії. І звичайні вантажівки стали легкою мішенню для української армії. Окрім того, свою роль зіграло і те, що командний контроль з російського боку є дуже закостенілим, не здатним адаптовуватися до ситуації. Російська армія почала вторгнення в Україну з усіх напрямків, залучивши до наступу майже 190 тисяч російських солдат. Але вони так і не змогли сконцентрувати свої сили і виявилися неспроможні досягнути так званого ефекту загальновійськового бою, коли бій ведеться об’єднаними зусиллями всіх видів військ.
Проте армію Росії називають другою у світі не лише за кількістю особового складу збройних сил, але й за обсягами зброї.
Так, російська армія має засоби, але вони виявилися не настільки хорошими, як про них думали. Так, росіяни заявляли, що вони надзвичайно сильні в засобах радіоелектронної боротьби, але виявилося що ті не відіграли значної ролі. Саме тому ми бачимо, що українська система ППО працює і через 35 днів після початку війни.
Ще одна річ, за яку росіянам, я гадаю, має бути соромно, це комунікація. Ти не можеш воювати без хороших знань місцевості, систем командування і контролю, без карт. А вони воюють з паперовими картами, які ще й до того ж старі. Крім того, виявилося, що їхня комунікація не була зашифрованою. Вони просто використовували аналогові радіостанції, які дуже легко глушаться чи прослуховуються. Схоже, що політична воля російського керівництва йти на цю війну була більшою, ніж реальна військова готовність до цього.
За вашими підрахунками, які ще боєздатні резерви має армія РФ?
Вони застосували в Україні дві третини своїх батальйонних тактичних груп, тому резерву у них небагато. Багато хто ставив питання, чи не мають росіяни приховані десь свої найкращі сили? Ні, бо я бачив першу танкову армію, четверту танкову армію, деякі інші сили, які були відносно хорошими. Однак вони зустріли потужний опір у районі Харкова і зазнали там поразки. Звичайно, Росія має дещо більше у кишені. Тут не йдеться про наземні сили, які залежать переважно від призовників, чия амуніція, до речі, знаходиться в жалюгідному стані. Росія має дуже потужні повітряні сили, і вони ще не застосували всі свої літаки, які планувалися для цієї війни.
Згідно з моїми оцінками, базованими на відкритих джерелах, у війні було вже задіяно 450 літаків, і з них вже близько однієї третини небоєздатні. Є різні пояснення цьому. Можливо, устаткування літаків хороше, але їхнє обслуговування не найкраще, а російські пілоти не мають достатніх льотних годин, необхідних для таких об’єднаних операцій. Проте Росія досі має значну частину своїх повітряних сил, тому ми не повинні недооцінювати силу російської військової техніки та ті технології, які вони мають.
Як ви як колишній військовий оцінюєте дії російської армії з огляду на принцип дотримання правил війни?
Російська армія діє поза межами цих правил. Є міжнародне гуманітарне право, яке має кілька базових принципів, і росіяни порушили їх всі. Головним серед них є військова необхідність: ви атакуєте тільки ті цілі і об’єкти, які є необхідним для того, щоб перемогти і зламати військовий опір опонента. Але чи є військовою необхідність атаки на госпіталі чи електростанції?
Інше правило вимагає від воюючої армії чітко розрізняти військових і цивільних. Вони просто не мали права використовувати термобаричні бомби, авіабомби чи ракетні установки у густонаселених місцевостях, бо така зброя не дає можливості розрізнити цивільних і військових. І ми бачили не раз, як вони бомбардували місця, де взагалі не спостерігалося присутності військових, але вони однаково скидали бомби на мирне населення, щоб зламати опір і волю людей.
Яка зброя потрібна Україні, щоб перемогти у цій війні?
Україна вже має найпотужнішу зброю - це воля воювати і перемогти росіян. Україна продовжує нищити та розсіювати напади армії РФ. Це поки що не фаза для головної контратаки. Наразі для українців найнеобхіднішими є протитанкова зброя, системи протиповітряної оборони. Звісно, для іншого операційного рівня їм будуть потрібні мобільні сили, які здатні виявити та знищити ворога. Це означає танки, механізована піхота, літаки. І взагалі-то Україна їх має до певної міри, українська армія змогла зберегти їх, і ми ще побачимо сюрпризи на полі бою.
Але ж Україна постійно просить у Заходу надати літаки та системи ПРО, проте партнери поки що не ухвалюють такого рішення...
Я не говорив би, що ми вагаємося з приводу того, чи давати українцям більш сучасну зброю, бо боїмося спровокувати росіян чи не хочемо, щоб Україна здобула перемогу. Реальність є такою, що з українського боку є обмежені спроможності абсорбувати таку зброю. Тому Україні потрібна така зброя, яку українські вояки можуть використати негайно. Можна купити новий американський танк "Абрамс", але треба місяць для того, щоб навчитися ним оперувати, інакше на полі бою він буде просто зручною ціллю для росіян.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet