Закиди президента РФ Володимира Путіна на адресу Заходу посилюють наратив Кремля про те, що Росія - жертва великої змови, каже в інтерв'ю DW румунський історик Арманд Гошу.
DW: Російський президент Володимир Путін використав традиційний військовий парад до Дня перемоги, аби закинути Заходу заплановане вторгнення "в Росію". Тому, "спеціальна військова операція" Москви, мовляв, була неминучою, аби придушити уявну агресію в зародку. Що це означає для війни в Україні?
Арманд Гошу: Я думаю, що ми є свідками нової коректури дискурсу Путіна. Поняття "денацифікації" та "банди наркоманів", які раніше часто використовувалися, схоже, з нього зникають. Наголос тепер робиться на неминучості війни. Це означає, що альтернативи війні, мовляв, не було і Путін лише зробив те, до чого був зобов'язаний. І це начебто було правильно.
Ця позиція не повинна нас дивувати, вона типова для комуністичних бюрократів радянського типу та військових кіл, з яких походить Путін. Це широко поширений тип бюрократичної культури. Я не наполягатиму на тому, аби детальніше пояснювати цей феномен, адже в інших країнах - приміром, у Румунії, - панівна культура в уряді, міністерствах та спецслужбах ненабагато відрізняється від цього. Шеф завжди правий, немає альтернативи тому, що каже президент або міністр. Державні органи влади не можуть робити нічого неправильного. У такій культурі немає незалежних, справжніх, автентичних експертних оцінок.
Через те що мілітаризована бюрократія бідна в культурному та скромна в інтелектуальному плані, але для цього часто прикрашена докторськими титулами, вона не визнає сфер у зовнішній політиці, обороні та політиці безпеки, які не контролюються спецслужбами. Витоки цієї культури дещо старші за більшовицький режим. Вони сягають Російської імперії - країни, яка була побудована на мілітаризованій бюрократії та організована за званнями. Найважливішою інстанцією був начальник. Це специфічна культура аграрних суспільств, які не змогли модернізуватися або ж просто відкидали західну культуру.
В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що цей конфлікт вирішується на полі бою, а не за столом переговорів. Чому?
Тому що Росія досі переконана, що може виграти цю війну. І ставить усе на перемогу. Це означає, що російська армія створює менші та більші "лещата", за допомогою яких намагається задавити українську армію. Цього навчають у військових академіях у Москві, за зразками радянської військової тактики у Другій світовій війні. Це Росія зробила у серпні 2014 року в битві за Іловайськ. За цим були мінські домовленості. Після цього Росія повторила свої дії в лютому 2015 року в Дебальцевому - і прийшов "Мінськ-2".
Після того, як план поставити Україну на коліна внаслідок бліцкригу провалився, так само як і план взяти в кільце два найважливіших міста - Київ та Харків, - російська армія концентрується на Донбасі. Там вона намагається за допомогою цих "лещат" оточити українські підрозділи, аби примусити українського президента Володимира Зеленського до припинення вогню та політичних поступок. Усе, чого Путін може зараз домогтися, це припинення вогню, не "Мінськ-3", а просто припинення вогню. Воно дозволить йому залишити собі окуповані території та забезпечить необхідну паузу для відновлення військового потенціалу та поновлення наступу на Україну.
Чому російський бліцкриг зазнав провалу?
Проблема Путіна в тому, що українці після восьми років боїв на Донбасі побудували добре підготовану, сучасну армію та важку для прориву захисну військову інфраструктуру в Донецькій та Луганській областях. Після багатотижневого відчайдушного наступу росіяни ледве просунулися на кілька кілометрів. Аби поповнити війська, в Росії було розпочато приховану кампанію мобілізації - або, краще сказати, таємну, аби не залякати населення. Але солдати скоро зрозуміють, що не мають достатньо зброї та боєприпасів. А оборонна промисловість - що не має можливості отримати електронні комплектуючі через санкції.
Уже майже відчайдушно Путін хотів перемоги, маленьких "лещат", аби взяти в полон пару сотень, може тисяч українських солдатів у надії змусити Київ до переговорів щодо припинення вогню. Натомість українці рухаються наввипередки із часом та сподіваються якомога швидше отримати американську зброю, аби застосувати її в операціях на Донбасі, де війна ведеться з безпрецедентною інтенсивністю. І де втрати людських життів та військової техніки надзвичайні.
Якщо війна, як ви кажете, вирішується на полі бою, як має виглядати перемога з позиції України? Чи достатньо буде повернення окупованих та анексованих Росією територій?
І український президент, і міністр закордонних справ неодноразово заявляли, що метою є звільнення території від російських окупантів, тобто повернення до законних кордонів країни до анексії Криму та проголошення сепаратистських народних республік в Україні.
Натомість Росія хоче анексувати Херсон, Маріуполь, Мелітополь та якомога більшу частину Донбасу, тобто території, які зараз контролює російська армія. Щойно Росія анексує ці території, а Україна посилить контрнаступ для їхнього звільнення, існує небезпека того, що Путін вбачатиме в цьому напад на Росію, оголосить загальну мобілізацію та пошлеться на статтю стратегії безпеки Росії, яка каже про необхідність застосування ядерної зброї з огляду на екзистенційні загрози.
Що закиди Путіна говорять про відносини Росії та Заходу? І що Захід має зробити, аби відреагувати на ворожість Москви?
Закиди на адресу Заходу лише посилюють базовий наратив Кремля про те, що Захід винуватий у розпалі війни, що Путін не мав іншого вибору, що Росія - жертва великої американської змови. Або, якщо бути точнішим, англосаксонської змови - це нове модне поняття в Москві. Ви запитуєте, що Захід може цьому протиставити. Захід повинен допомагати Україні оборонятися. Це включає фінансову допомогу, озброєння для нападу, моральну підтримку через громадську думку, політичну підтримку. Захід не усвідомлює російську небезпеку. 1814 рік, коли російські солдати зайняли Париж, далеко в минулому. Західна Європа має коротку пам'ять, є цинічною та меркантильною.
Центральна та Східна Європа мала велику історичну удачу з англосаксонським світом, зі США, Канадою та Великобританією. Ключову роль відіграє Польща, місце, де зберігається історична пам'ять Центральної та Східної Європи. Протягом багатьох століть Польща залишалась найважливішою військово-політичною силою в регіоні. Польща буде провідником слов'янських народів, які за кілька десятиліть інтегруються до євроатлантичного світу. З'явиться слов'янський блок, який складатиметься з України, Білорусі - Путін потягне Лукашенка за собою в прірву, - Чехії, Словаччини та країн Балтії.
Зі вступом до НАТО Фінляндії та Швеції східний фланг Альянсу в північному напрямку, в напрямку Балтії, рішуче посилено. Таким чином, буде продовжено розпочатий на саміті НАТО у Варшаві в червні 2016 року процес зміцнення Альянсу. Цей слов'янський блок із його 100 мільйонами жителів змінить баланс сил у західному таборі, вплив Франції та Німеччини послабиться, з точки зору безпеки їхнє значення ставатиме дедалі меншим. Уже зараз Польща та Україна є найважливішими союзниками американців у Європі - і вони залишаться ними ще багато років. Це буде так і в тому разі, якщо Україна не стане членом НАТО. Довіра у здатність НАТО реагувати на російські загрози все одно постійно слабшатиме з огляду на таких членів як Угорщина Віктора Орбана.
Що це означає для таких країн як Молдова та Румунія, члена НАТО на південно-східному фланзі Альянсу?
Вся Європа буде змінена через цю війну. Тобто зміниться і доля Республіки Молдова. Вона надалі рухатиметься в напрямку ЄС слідом за Україною, але не матиме справжнього шансу, поки придністровське питання залишатиметься невирішеним. З невеликою часткою удачі може бути створено вигідний для вирішення цього питання контекст. Важливо, аби прозахідна молдовська президентка Майя Санду цей момент не пропустила.
Румунія намагатиметься створити тандем з Болгарією, успіх чого далеко не гарантований, адже Софія уникає будь-якої асоціації з Бухарестом - як щодо вступу в Шенгенську зону, так і до Єврозони. Румунія дедалі більше віддалятиметься від важливих змін у регіоні попри те, що від початку мала найкращі для цього карти. Фрустрація політичної та безпекової еліти в Бухаресті посилюватиметься разом зі страхом, що її скинуть на наступних виборах - у схожому контексті, як 2004-го, коли під враженням від "помаранчевої революції" в Україні президентські вибори в Румунії неочікувано виграв Траян Басеску.
А якщо Кремль, для якого справжній казус беллі полягав у тому, що Україна трималася західних цінностей, фактично перебуває у війни зі Заходом, які ще сили є в Росії, щоб запобігти ескалації та усунути Путіна від влади?
Я вважаю, що Росія вже давно перебуває у стані війни із Заходом, просто що 24 лютого 2022 року вона набула ознак конвенційної війни. Що стосується здатності російської еліти запобігти ескалації, то в мене немає ілюзій. Але я не виключаю сценарію, у якому Путіна усунуть від влади внаслідок путчу, а новий керівник намагатиметься припинити війну, аби уникнути принизливої поразки та умови мирної угоди, які б передбачали роззброєння та дефашистизацію Росії. Це, таким чином, створило би новий світовий лад, у якому Росія більше не мала би причин бути постійним членом Радбезу ООН.
Але Захід має гарантувати, аби Росія не розпочала нової нападницької війни, не вдалася до помсти. В іншому разі багато поколінь після нас і надалі воюватимуть з Росією, і ніхто не знає, чи вони переможуть. У будь-який момент у Кремлі може з'явитися новий Путін, який погрожуватиме Центральній та Східній Європі.
Румунський історик Арманд Гошу є позаштатним професором політичної історії Росії та СРСР в Бухарестському університеті.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net у Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet