Винесений сепаратистами "ДНР" смертний вирок трьом іноземцям, що воювали у лавах Збройних сил України, є воєнним злочином - таку думку в інтерв'ю DW висловив професор міжнародного права Андреас Ціммерманн.
Deutsche Welle: Професоре Ціммерманн, з точки зору Росії і бойовиків так званої "ДНР", іноземні бійці, які добровільно стали до лав Збройних сил України, є "найманцями і злочинцями". Троє з них були вчора засуджені у Донецьку до смертної кари. Як Ви оцінюєте такий вирок з точки зору міжнародного гуманітарного права?
Андреас Ціммерманн: Цей вирок видається мені дуже проблематичним. А саме з огляду на статтю 47 першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій. Як Україна, так і Російська Федерація, є договірними сторонами цього протоколу від 1977 року. У цій статті 47 міститься визначення, хто саме є найманцем. Такою вважається лише особа, яка відповідає сукупно низці критеріїв. Найманець - це особа, яка не є військовослужбовцем збройних сил однієї зі сторін конфлікту і яка отримує грошову винагороду, яка є значно вищою за звичайну зарплату військовослужбовця, скажімо, у даному випадку, Збройних сил України. Також ці люди не мають бути громадянами країн, що є стороною конфлікту.
Відповідно до того, що нам відомо, засуджені в даному випадку не відповідають цим критеріям, отже, вони не є найманцями відповідно до міжнародного гуманітарного права. Натомість вони, за визначенням цього права, є комбатантами, які беруть участь у конфлікті на боці України, а саме у лавах її Збройних сил. Відповідно до Третьої женевської конвенції, а саме першого додаткового протоколу, вони є військовополоненими. Додам ще один момент: з огляду на контроль, який здійснює Російська Федерація над так званими "ДНР" і "ЛНР", відповідальність за діяльність органів влади так званих "республік", з точки зору міжнародного права, приписується Російській Федерації. Таким чином, Російська Федерація може притягуватися до відповідальності за вироки судів цих так званих "народних республік" відповідно до міжнародного права.
Усі троє засуджених у "ДНР" іноземців задовго до війни стали на службу за контрактом у Збройних силах України на загальних підставах. Я правильно Вас розумію, що не всіх іноземців, які служать у збройних силах іншої держави, з правової точки зору, можна називати "найманцями", як це робиться в даному випадку?
З того, що нам відомо, ці особи не є найманцями. По-перше, вони були пересічними військовослужбовцями Збройних сил України. По-друге, вони брали участь у конфлікті не з фінансових міркувань. Згідно з відомими назагал фактами, це стосується більшості іноземців, які беруть участь у конфлікті на стороні України.
Якщо говорити про відповідальність Росії, то постає питання, як можна захистити інтереси обвинувачених, яких судять у судах так званих "республік", легітимність яких ніхто не визнає. Як можна врятувати життя цих військовополонених? Чи є це відповідальністю міжнародних організацій, таких як, наприклад, Червоний хрест?
Як Ви слушно зауважили, на Міжнародний комітет Червоного хреста відповідно до Женевських конвенцій покладено завдання слідкувати за дотриманням цих конвенцій. Я переконаний, що Червоний хрест перебуває у постійному контакті з Російською Федерацією і Україною і наполягає на дотриманні норм міжнародного гуманітарного права.
Ця організація зазвичай робить це, не привертаючи до своєї роботи увагу громадськості. Це, так би мовити, мовчазна дипломатія, яка в даному випадку має бути максимально ефективною. Крім того, держави, громадян яких у такий спосіб засуджують, а в даному випадку це Марокко і Великобританія, можуть на дипломатичному рівні контактувати з Російською Федерацією. До того ж на такі випадки поширюється компетенція Міжнародного кримінального суду, тобто з точки зору кримінальної відповідальності окремих осіб, відповідальних за воєнні злочини, які вчиняються на території України.
Прокурори Міжнародного кримінального суду, як ми знаємо, вже розпочали слідство щодо воєнних злочинів в Україні. Якщо в даному випадку будуть виконані смертні вироки, то тоді треба буде визначити конкретних осіб, які несуть за це відповідальність. Наприклад, судді, які винесли такий вирок або інші особи. Хоча очевидно, що примусово цих людей до Гааги доправити буде неможливо.
Тобто ви як юрист вважаєте воєнним злочином виконання такого судового вироку?
Якщо ми виходимо з того, що засуджені не є найманцями, то вони підпадають під норми про захист військовополонених відповідно до першого додаткового протоколу до Третьої женевської конвенції від 1949 року. Тому і ставлення до них має бути відповідним. Вбивство військовополонених - це злочин з точки зору міжнародного права. Тобто винесення і виконання такого смертного вироку є воєнним злочином відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Якщо уважно почитати "законодавство" так званої "ДНР", то смертна кара там передбачена не за те, що людина є "найманцем", а за те, що людина бере участь у "збройному повстанні з метою повалення влади" або "порушення територіальної цілісності". З таким підходом у "ДНР" до смертної кари можуть засудити і всіх взятих у полон бійців Збройних сил України. Можливо, іноземців показово засуджують до страти, аби відлякати інших добровольців, які воюють за Україну?
Важливо, що йдеться про комбатантів української армії. В такому разі вони перебувають під захистом Третьої женевської конвенції, першого додаткового протоколу. Їх не можна притягувати до відповідальності за участь у бойових діях. До них треба ставитися як до військовополонених і після завершення бойових дій вони мають бути повернені на батьківщину.
Інша річ, якщо вони скоїли воєнні злочини. Взяти, наприклад, російського військовослужбовця, якого нещодавно українська сторона засудила саме за це, хоча детально з тією справою я не знайомий. У будь-якому разі воєнним злочином є, наприклад, прицільне вбивство цивільних осіб. За цей воєнний злочин можна судити і комбатанта. Наскільки я знаю, у даному випадку трьох іноземців засудили не за звинуваченням у воєнних злочинах.
Моє останнє запитання стосується взятих у полон у Маріуполі українських бійців. Їх тисячі. З того, що відомо, частину з них, імовірно, етапували до Росії. Решта залишається в ув'язненні у так званій "ДНР". Їм може загрожувати такий самий процес зі смертним вироком. Це вже зовсім інші масштаби, ніж нинішні три вироки. Тобто, життя цих військовополенених у небезпеці. Що може зробити міжнародна спільнота, аби втримати Росію від того, аби разом з контрольованими нею "республіками" таким чином розправлятися з цими військовополоненими?
З юридичної точки зору, всі параметри у випадку взятих у полон у Маріуполі такі самі, як і у випадку трьох нині засуджених. Тут навіть ще більш очевидно, що йдеться про комбатантів Збройних сил України. Відповідне має бути і поводження з ними як з військовополоненими. Їх не можна притягувати до відповідальності за участь у збройному конфлікті. Чи є можливість чинити на Російську Федерацію політичний тиск з вимогою дотримуватися цих міжнародних норм, це кожен може судити сам. Мені такі можливості у даному випадку видаються дуже обмеженими.
Якщо таких вироків буде більше, можливо, варто буде говорити про відповідальність за порушення міжнародних норм не лише суддів, які виносять вироки, але й тих, хто ухвалює відповідні політичні рішення, які стоять за цими вироками?
Відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду, до відповідальності можуть притягатися всі особи, відповідальні за скоєння конкретного воєнного злочину, якщо можливо довести причинно-наслідковий ланцюг, тобто ланцюг, за яким віддавалися накази. В таких випадках треба задокументувати і довести, що високопоставлені державні особи у Російській Федерації можуть бути притягнені до відповідальності за ці дії.
Тобто це можуть бути й особи у Москві?
Звісно, і в Москві також. Йдеться про те, чи віддавалися відповідні накази високопоставленими політиками або військовими у Росії. Питання у тому, чи можна довести, що відповідальність за певне рішення несе "особа ікс", що саме вона давала вказівки влаштовувати судові процеси. Якщо немає доступу до доказів того, що давалися такі накази, то довести це буде складно. Але, звісно, у минулому вже відомі випадки, коли високопоставлені особи притягалися до відповідальності. Наприклад, за злочини під час війни у колишній Югославії притягалися до відповідальності генерали за віддані ними накази, хоча вони особисто не виконували злочини.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet