Українські біженці шукають себе у Німеччині
Інститут Іfo та компанія Randstad опитали HR-менеджерів німецьких фірм про перспективи працевлаштування українців і з'ясували, у яких галузях та фірмах на них найбільше чекають.
У Німеччині різні галузі відчувають гострий дефіцит працівників, а тому після прийняття ФРН майже 900 тисяч біженців з України, з яких 350 тисяч стали на облік у центрах зайнятості, дуже актуальним є питання, які їхні шанси знайти роботу - і, відповідно, якою мірою вони могли б вгамувати кадровий голод німецької економіки. Нове опитування показує, що українці можуть розраховувати на працевлаштування, але його ускладнює не тільки незнання мови.
Головна перешкода для працевлаштування у ФРН - незнання німецької мови
Опитування провів у 2-му кварталі мюнхенський науково-дослідний економічний інститут Іfo. За завданням німецького відділення нідерландської рекрутингової компанії Randstad, він регулярно опитує близько 1000 керівників відділів кадрів німецьких підприємств із різних галузей та різного розміру. Цього разу однією з тем стала інтеграція українських біженців на ринок праці ФРН.
Як і слід було очікувати, 55,5% HR-менеджерів вказали на труднощі при прийомі на роботу з України. Дивує швидше інша цифра: 44,5% не бачать великих перешкод для працевлаштування українців.
З тих фахівців з управління персоналом, які вказали на труднощі, 83% головною перепоною прийому на роботу назвали незнання німецької мови. Усього 6% основною проблемою вважають недостатню кваліфікацію претендентів. Бюрократизм німецьких держорганів найбільше ускладнює працевлаштування українців, на думку лише 4% опитаних.
Найкращі шанси у кваліфікованих кадрів із бажанням залишитись у Німеччині
У ході опитування, однак, з'ясувалося, що німецьких кадровиків нерідко хвилюють питання, як довго біженці з України залишаться в Німеччині. При цьому HR-менеджери швидше виходять із того, що українці рано чи пізно захочуть повернутись до себе на батьківщину. А це міркування, у свою чергу, посилює, мабуть, сумніви щодо доцільності прийому на роботу українських працівників.
Адже німецькі фірми прагнуть уникнути плинності кадрів, особливо кваліфікованих кадрів. В умовах загострення нестачі працівників підприємства, як правило, зацікавлені не в тимчасових рішеннях, а в стабільних трудових відносинах із тривалою перспективою.
Опитування Ifo показало, що найкращі шанси на працевлаштування в Німеччині мають кваліфіковані працівники, які приїхали з України. Їхні перспективи 40% опитаних вважають середніми або високими, а 47% - незначними чи низькими. Скептичніше кадровики оцінюють перспективи некваліфікованих працівників: на думку 30%, шанси середні або високі, з точки зору 50%, вони незначні або низькі.
Однак найбільші сумніви викликають перспективи молодих українців, які б теоретично могли пройти на підприємствах у Німеччині професійно-технічне навчання в рамках німецької дуальної системи. Тут середній чи високий потенціал бачать 27%, тоді як 53% вважають, що він незначний чи низький. Можна припустити, що такий настрій HR-менеджерів пояснюється головним чином мовними проблемами, оскільки в процесі навчання знання мови є особливо важливим.
EPA
Українцям особливо раді промислові підприємства середнього бізнесу
Згідно з опитуванням, найлегше знайти роботу на промислових підприємствах: в індустріальному секторі лише 9% керівників відділів кадрів не бачать потенціалу для працевлаштування українських біженців. У торгівлі та сфері послуг такого потенціалу не бачать 14%, що, швидше за все, знову-таки пов'язано з незнанням мови.
А ще інститут Іfo дійшов висновку, що найбільші можливості для працевлаштування відкриваються перед кваліфікованими українськими працівниками у тих німецьких фірмах, де зайнято від 250 до 499 осіб. Таких підприємств особливо багато в машинобудівній галузі та взагалі в обробній промисловості Німеччини, основу якої становить якраз не великий, а середній бізнес.
Проте найчастіше подібні високоспеціалізовані компанії, які нерідко працюють переважно на експорт, знаходяться у малих та середніх містах Німеччини, тоді як основні потоки біженців з України попрямували переважно до найбільших міст ФРН.