Наскільки залежить Лукашенко від Кремля, на що він може розраховувати після анексії Росією частини України і що загрожує Білорусі, - про це розповіли білоруські експерти.
Олександр Лукашенко прилетів з робочим візитом до Сочі 26 вересня, щоб зустрітися з Володимиром Путіним. Перед тим він анонсував нараду з білоруськими силовиками за результатами свого відрядження. Проте наступного дня білоруський правитель у країну не повернувся, а 28 вересня зненацька з'явився у самопроголошеній Республіці Абхазія, де зустрівся з її лідером Асланом Бжанія. Офіційна грузинська позиція виходить з того, що Абхазія є юридично частиною Грузії і має в її межах автономний статус. Незалежність Абхазії визнали лише Росія та ще чотири країни - Нікарагуа, Венесуела, Науру та Сирія. Але не Білорусь.
У п'ятницю, 30 вересня, у день церемонії підписання у Москві договору про "приєднання до РФ" "ДНР", "ЛНР", Херсона та Запоріжжя Лукашенко приймав у Мінську нових послів. На зустрічі з дипломатами він заявив, говорячи про Україну, що білоруси ніколи ні на кого не нападали і двічі наголосив, що "так буде й надалі". Що ж означають політичні комбінації Лукашенка?
"РФ потихеньку введе війська до Білорусі"
"Усе вищеописане каже про те, що Лукашенко вже не має власної позиції", - вважає політолог Павло Усов. І Білорусь більше не може дистанціюватися від рішень, ухвалених Кремлем. Росія вимагає підпорядкування та підтримки нової концепції, озвученої Путіним минулої п'ятниці - вважати "спеціальну військову операцію" РФ проти України війною колективного Заходу проти Росії.
На зрозумілий посил Володимира Путіна про входження у фазу тотальної війни із Заходом, продовжує Усов, була дана відповідь глави НАТО Єнса Столтенберга, був виступ Володимира Зеленського, але з боку Олександра Лукашенка немає жодної реакції. Адже якщо є суверенна держава і суверенний президент, пояснює політолог, то хоча б звернення до нації має бути. Але Лукашенко боїться провокувати Росію і далі мовчатиме, каже Павло Усов: "А Росія, як у лютому, потихеньку введе свої війська до Білорусі".
На зустрічі з послами Лукашенко спробував дистанціюватися від теми участі Білорусі у війні проти України та переконати, що Білорусь не воювала і не воюватиме. Але те, що відбувається в країні та в Україні, зазначає експерт, свідчить про інше.
Загалом, вважає політолог, країна підійшла до цивілізаційної прірви, яка може спровокувати колапс державності - те, що було з окупованими українськими територіями, може статися і з Білоруссю. А якщо говорити про внутрішньополітичну ситуацію, то жодних внутрішніх механізмів утримання країни від залучення до війни немає, і репресії посилюватимуться, вважає Усов.
"Лукашенку довелося йти на поступки Путіну"
Політичний оглядач Валерій Карбалевич вважає, що поле для маневру у Лукашенка все ж таки є, але воно стає дедалі меншим. Білоруський правитель має свободу дій у питанні участі білоруських збройних сил у війні проти України та відмовляється від такої участі, розуміючи, що навіть у розколотому білоруському суспільстві є консенсус про неприпустимість війни.
Але, очевидно, Путін тисне і тисне жорстко, тому Лукашенку довелося йти на поступки та робити речі, які йому неприємні - тобто поїхати до Абхазії. "Це називається прогнутися перед Москвою та Путіним", - вважає Валерій Карбалевич.
При цьому білоруські держЗМІ, щоб змікшувати ефект, представили зустріч з Асланом Бжанія як випадкову, зазначає Карбалевич: "Лукашенко знайомився з пам'ятками Чорного моря, а тут випадково дорогою - Абхазія, і раптом на дорозі її президент".
Але для Лукашенка - це принизлива ситуація, продовжує він, візит виглядає як виконання наказу Путіна із Сочі. Крім того, Лукашенко з 2008 року, незважаючи на тиск, чинив опір визнанню самопроголошених республік, це був важливий маркер самостійності. Нині ж залежність Лукашенка від Кремля вбачають не лише країни Заходу, а й на сході. Для Лукашенка це дуже болісно, адже якщо Білорусь - маріонетка Росії, то простіше домовлятися із Москвою. І йдеться не про престиж, це зав'язано на економіку, фінанси і торгівлю, вважає експерт.
"Простір для маневру у Лукашенка звужується"
Аналітик Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), екс-дипломат Павло Слюнькін звертає увагу на те, що інституціоналізація відносин Білорусі з невизнаними республіками та окупованими Росією територіями розпочалася набагато раніше. Але Білорусь, роблячи перший крок, не хоче робити другого. Візит до Абхазії схожий на випадок із "ДНР" та "ЛНР", коли Лукашенко визнав їх де-факто, але сказав, що юридично цього робити не буде. А чіткої градації визнання, що таке де-факто немає, це дуже суб'єктивна категорія.
Простір для маневру у Лукашенка звужується, погоджується Павло Слюнькін, про це каже підтримка Росії навіть після її військової поразки. І якби Росії була критично важлива участь білоруської армії у війні, то механізми примусу було б знайдено. "Відсутність білоруських солдатів на території України - це раціональна домовленість двох політиків", - упевнений Павло Слюнькін.
Логіка розвитку внутрішньополітичної ситуації у Білорусі, зазначає він, - це рефлексія на події 2020 року, коли Лукашенко побачив масштаб змін у суспільстві. Він був на краю прірви, але йому вдалося втриматися. З того часу він намагається боротися із системними факторами, які дозволили тим подіям трапитися.
"Але на тлі війни в Україні закручування гайок у Білорусі та визнання самопроголошених республік - це справжня дрібниця", - вважає Павло Слюнькін. Розвиток подій залежатиме від результатів мобілізації в Росії - чи принесе вона військові успіхи, чи ні. Війна РФ проти України формує рамки для геополітичних рішень і майбутнього Білорусі як незалежної держави, вважає експерт.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet