Наступ в Херсоні - найважливіший для України, заявив в інтерв'ю DW австрійський військовий експерт Маркус Райснер. За його словами, Росія може бути вимушена залишити цей плацдарм.
Полковник Маркус Райснер - військовий історик, офіцер служби генерального штабу австрійської армії, глава одного з відділів Військової академії у Відні. Служив на Балканах, в Афганістані та в Африці. Автор численних публікацій, у рамках наукової діяльності неодноразово відвідував Москву.
DW поговорила з ним про можливий наступ української армії на окупований Росією Херсон, використання російською армією ймовірно іранських безпілотників і ризик повторного вторгнення в Україну через Білорусь.
DW: Усі стежать за Херсоном - найбільшим українським містом, обласним центром, окупованим Росією з початку повномасштабного вторгнення. Влітку українська армія почала обстрілювати мости в регіоні, у вересні відвоювала кілька населених пунктів на Херсонщині. Зараз дедалі більше даних про те, що Київ намагатиметься повернути Херсон. Росія почала вивозити звідти цивільне населення, називаючи це "евакуацією". Чи може Україна справді звільнити Херсон найближчим часом?
Маркус Райснер: Ми справді наблизилися до вирішального моменту в цій війні до настання зими. Війну в принципі можна поділити на кілька етапів. Перший - відбиття нападу під Києвом, де Україна повернула ініціативу. Потім була спроба росіян переломити ситуацію на Донбасі. І третя фаза - український наступ на Харківщині, взяття Лимана. І Херсон.
Український наступ в Херсоні - найважливіший та найбільш вирішальний з усіх. Там росіянам вдалося на початку перейти через Дніпро. Навіть якщо зараз на це не схоже, але теоретично, якщо вони утримають цей плацдарм, підтягнуть резерви та консолідують позиції взимку, то могли б через Миколаїв напасти на Одесу, залишивши Україну без виходу до моря. Україна в останні тижні намагалася атакувати цей плацдарм на півночі, півді та по центру, там були затяжні бої. На північному сході атаки були успішними. Не всі атаки були вдалими, але за останні 48 годин ситуація змінилася.
Є два чітких індикатори, які вказують на те, що росіяни, можливо, відмовляться від цього плацдарму. Це, з одного боку, заява про "евакуацію" цивільних. Друге, це видно по соцмережах, - відбувається перегрупування. Велика проблема для російської сторони - це мости, які Україна пошкодила за допомогою систем HIMARS.
Антонівський міст у Херсоні, пошкоджений українською армією
Росія намагалася створти понтонні переправи, але для її угруповання на правому березі Дніпра цього недостатньо. Якщо виходити з того, що стратегія росіян - закріпитися на зиму на укріпленій лінії, то логічно відмовитися від західного берега Дніпра та відійти на східний, за сильну лінію оборони, і там перезимувати. Однак зрозуміло, що втративши цей плацдарм, вони втратять - наразі - і можливість наступу звідти навесні.
Як довго можуть тривати бої за Херсон? Від чого це залежить?
Ми бачили на Харківщині, що у разі прориву, навіть паніки, все може розвиватися дуже швидко. Там Україна перемогла по очках, бо Росія змогла відвести більшу частину солдатів, але залишила багато техніки. У Херсоні схожа ситуація, російські солдати там притиснуті до Дніпра. Там мало мостів, якими вони можуть відійти. Якщо Україні вдасться прорив, то можлива паніка на мостах. Але, можливо, російській армії знову вдасться відбити українську атаку. Для України, у свою чергу, важливо зайняти саме місто Херсон, щоби там перезимувати.
Представники Росії кажуть, що Україна може підірвати греблю ГЕС у Каховці. Якщо це станеться, хто б це не зробив, які наслідки це може мати для війни?
Водні шляхи відіграють з початку конфлікту в Україні вирішальну роль. Крім Дніпра є ще багато інших річок. Ми бачили, як на початку війни під Києвом українській армії вдалося підірвати греблі на річці Ірпінь та затримати просування російських військ. Схожі ситуації були на Донбасі. Мости через річки - це вушка голки, важливі для, як кажуть військові, підживлення наступу. Підриви дамб руйнують шляхи постачання. Нещодавно Росія зробила це на річці Інгулець. Тут (у районі Херсона. - Ред.) це може повторитися.
Тобто ви бачите ознаки того, що Росія може залишити Херсон, а в України зараз більш вигідна вихідна позиція?
Війна ведеться не лише на полі бою, а й у головах. Коли новий командувач (угрупованням військ ЗС Росії в Україні генерал Сергій Суровікін. - Ред.) сказав, що, з одного боку, можна очікувати важких рішень, йде евакуація, то звичайний російський солдат думає - що це означає? Ситуація може швидко змінюватись.
Щоб запобігти повторенню у Херсоні ситуації у Харківській області, Росія оголосила "часткову мобілізацію". Минув майже місяць. Вона ще не спричинила змін, на які розраховував президент Володимир Путін?
Я не став би сильно пов'язувати це з Харковом. У Росії після перших двох місяців війни зрозуміли, що з первісними силами, близько 200 тисяч, досягти мети неможливо, опір занадто сильний, потрібна концентрація сил. Це було зроблено на Донбасі. Але й там стало зрозуміло, що не вистачає піхоти, яка може займати територію після ударів артилерії. Для цього було оголошено мобілізацію.
Проблема - мобілізовані прибувають надто повільно, щоб це було відчутно на фронті. Це розуміє і намагається використати Україна, щоб відвоювати якнайбільше територій. Вона розуміє, що у грудні з прибуттям мобілізованих співвідношення може змінитися. Тоді вирішальним буде не рівень їхньої підготовки, а кількість. Можливо, це буде набагато більше, ніж заявлена в Росії цифра 300 тисяч.
Нещодавно у Росії було призначено командувача угрупованням військ в Україні - генерала Суровікіна, якого ви згадали. Росія з його приходом активно використовує ракети та безпілотники для ударів по Україні. Чи можна говорити про поворотний момент у війні?
Одне - це тактична ситуація на фронті, яка змінюється. Інше - стратегічний рівень. Росія від початку війни атакує цілі в Україні балістичними і крилатими ракетами, а віднедавна - іранськими безпілотниками. У червні ракетних ударів було близько 1700, про це говорив президент Володимир Зеленський. У серпні - 3900, зараз - приблизно 4200. Україна має великі проблеми з ППО, вона може її використовувати вибірково, наприклад, для захисту атакуючих частин армії.
Новий командувач російських сил намагається досягти успіху там, де може. Це стратегічний рівень - терор проти українського населення та тиск на Захід, щоб утримати ситуацію. Трагедія у тому, що ми бачимо успіхи України на оперативному рівні, в районі Херсона, але атаки на критичну інфраструктуру мають серйозні наслідки. Для України важливо захищати територію у глибині країни, щоб вистояти зиму, а потім, можливо, розпочати новий наступ на сході.
НАТО збирається найближчим часом поставити Україні системи боротьби з безпілотниками. Які ваші очікування?
На початку війни Україна мала хорошу ППО, у тому числі переносні системи, які успішно використовувалися. Через вісім місяців вони дуже зношені. Україна захищала вибірково свої війська, які готували наступ. Це послабило захист міст. Київ мав надію, що арсенали Росії не такі великі. Із появою іранських безпілотників несподівано знову виник тиск усередині країни, а ППО не вистачає.
Країни НАТО намагаються допомогти і поставити системи, які хоча б на окремих ділянках захистять критичну інфраструктуру. Росіяни діють хитро, атакують електростанції, трансформатори. Це ще радянські системи, які неможливо легко замінити. З приходом холодної пори року людям потрібні тепло та енергія, а їх не вистачає, це головне.
Однак чи може НАТО суттєво допомогти пом'якшити наслідки ударів безпілотників чи можливості Альянсу обмежені?
Звісно, можливості країн НАТО обмежені. Після закінчення "холодної війни" та з початком операції в Афганістані засоби ведення звичайної війни були скорочені. Тому й виникли ці складнощі з постачанням. Влітку країни НАТО почали постачати важке озброєння, було незрозуміло, чи впорається Україна із відбиттям наступу. У Харкові це вдалося, але на це пішов час. Так і зараз.
Засоби ППО будуть поставлені, через якийсь час ситуацію вдасться бодай частково стабілізувати. Проблема іранських безпілотників - вони мають переваги, які ускладнюють роботу західних систем ППО. Ці системи налаштовані для боротьби з гелікоптерами та літаками, які мають так звану ефективну площу відображення цілі. В іранських безпілотників вона маленька. Для боротьби з ними потрібні мультисенсори - оптичні, електромагнітні, акустичні.
Місто Бахмут на Донеччині чи не єдине, де Росія повільно, але просувається вперед. Як ви оцінюєте ситуацію?
Під час другого етапу війни Росія концентрується на взятті Донбасу. Це міцний горішок, бо Україна там вісім років готувалася, це сотні тисяч мін, бетонні укріплення. Першим успіхом росіян влітку там було взяття Сєвєродонецька та Лисичанська. Україна тоді уникла оточення. Наразі схожа ситуація біля Бахмута.
Це перша лінія оборони, а їх щонайменше три. Можливий російський прорив, як у Попасній і нещодавно у Пісках, - тоді вони можуть узяти місто. Але який стратегічний ефект? Він невеликий, це ще частина Донбасу. Утримати плацдарм у Херсоні набагато важливіше, бо, з російської точки зору, звідти можна атакувати Миколаїв та Одесу. У Бахмуті українці можуть просто відійти до наступної лінії оборони.
Україна уважно стежить за тим, що відбувається в Білорусі, яка днями оголосила про створення спільного з РФ військового угруповання. Російські війська туди вже почали прибувати. Чи спробує Росія знову вторгнутися в Україну з півночі?
Те, що ми бачимо в соцмережах, це прибуття російських військ, їх об'єднання з білоруськими та часткове переміщення до кордону. За кількістю це поки що не схоже на напад на Київ, як це було на початку війни. Але вже сама присутність там цих військ змушує Україну вжити заходів у відповідь.
Україна спробувала заблокувати дороги на кордоні - там мінні поля, протитанкові рови тощо. Україні треба утримувати там і сили, інакше вона може виявитися беззахисною у разі нападу. Цих сил може не вистачити під час наступів на Херсон чи на сході, які б могли сприяти українському прориву. Ось із чим це пов'язано.
Ваш прогноз - як розвиватиметься війна взимку?
Це як боксерський поєдинок. Раунд за раундом, сторони конфлікту завдають один одній ударів, є перемоги по очках, але немає нокауту. Боксери рано чи пізно обхоплюють один одного, а потім починають боксувати знову. На жаль, ескалація посилюється. Мобілізація означає, що на фронті буде більше солдатів, Україні їм треба протистояти. Атака на Керченський міст призвела до масивних ударів у відповідь. Саме цього вимагали "яструби" в оточенні президента Росії.
Від цього сильно страждає цивільне населення. Росія контролює значну територію України, важливу для її економіки, наближається зима, бездоріжжя, використовувати важку техніку буде складніше. Зима дозволить обом сторонам консолідуватися. Україна має намагатися забезпечити населення, що залишилося, за мінусом біженців, Росія може підготуватися, а навесні почнеться новий раунд. На жаль, нам ще довго доведеться стежити за цим конфліктом, і цивільне населення страждатиме дедалі більше.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet