З початку війни Німеччина прийняла понад мільйон біженців з України. Як демонструє приклад Берліна - з розселенням важко. Однак бажання допомогти біженцям від війни тут і надалі високе. Репортаж DW з Берліна.
Найперше помічаєш дітей. Гомінливі, весело сміючись, вони гасають терміналом C колишнього аеропорту Берлін-Теґель. В однієї дівчинки лампочки у підошві кросівок спалахують при кожному кроці, поруч хлопчик намотує кола на маленькому самокаті, а інші діти намагаються застрибнути на візок, яким двоє чоловіків у робочому одязі перевозять картонні скрині.
Наскільки жвава малеча, настільки ж спокійними видаються дорослі, розселені у будівлі колишнього аеропорту. Деякі сидять біля розеток, вчитуючись в інформацію на дисплеях мобільних телефонів. Хтось обідає за довгим дерев'яним столом. Найспокійніше виглядають ті, хто очевидно прибув щойно, і з валізами в руках чекає на реєстрацію.
Мобільний телефон - єдиний засіб зв'язку з батьківщиною
Двоярусні ліжка між перегородками
У колишньому аеропорту створено центр первинного прийому шукачів притулку та біженців війни з України. "У нас є 600 місць для шукачів притулку, а тут, у терміналі C, ще 1600 місць для українців, але зараз вони здебільшого зайняті", - каже Детлеф Квойдзінські з Німецького Червоного Хреста (DRK), який разом з іншими благодійними організаціями керує центром первинного прийому. "Ситуація складна, адже зараз доводиться розміщувати людей у великих наметах".
У Берліні похолодало, тож треба добре опалювати тимчасове житло
Два тимчасові намети на 400 осіб кожен розміщуються на злітній смузі. Генератори гудуть і через товсті шланги вдувають тепле повітря всередину білих наметів. Всередині ще тісніше, ніж у житловій зоні терміналу, але структура та ж сама: біло-сірі перегородки розмежовують ніші, де встановлені двоярусні ліжка. "Будь ласка, не знімайте", - каже співробітник Німецького Червоного Хреста. Люди тут і так практично позбавлені приватного життя.
Домашнім тваринам тут раді
Благочинні організації роблять все, щоб полегшити перебування біженців у місцях масового розміщення: багато волонтерів, перекладачів, доступна медична та психологічна допомога, триразове харчування, магазин одягу та догляд за дітьми. "Щодня сюди прибуває близько 40 собак, кішок та інших домашніх тварин", - каже розповідає Детлеф Квойдзінські з Німецького Червоного Хреста. - Ми їх теж беремо на забезпечення.
Волонтери до послуг українських біженців
Власне, перебування в такому первинному центрі прийому має обмежуватись кількома днями. Але зараз люди тут затримуються на вісім днів і навіть довше. Понад 3000 біженців війни та шукачів притулку у двох берлінських центрах прийому зараз чекають, щоб їх розмістили у звичайних умовах. І цифри лише зростають.
Тотальний дефіцит житла у Берліні
Уповноважена берлінської влади зі соціальних питань та інтеграції Катя Кіппінґ б'є на сполох: державне управління у справах біженців (LAF) наразі "не в змозі швидко впоратися із надзвичайно різким зростанням" притоку українських біженців та інших шукачів притулку, йдеться у її листі.
Вільних місць для розміщення все одно бракує, навіть незважаючи на додаткові "оренди, подовження строків, ущільнення, орендування готельних номерів". В екстреному порядку до кінця року планується створити 10 тисяч додаткових місць у тимчасових залах та наметах. Також і на злітній смузі аеропорту Берлін-Теґель.
Невдовзі мають бути зведені додаткові намети для розміщення біженців
Берлін серед біженців від війни особливо затребуваний. Зараз там зареєстровано 85 тисяч. Проте, більшість українців знайшли приватне житло, і лише 3 тисячі встали на облік у Державному управлінні у справах біженців на розміщення. У відомстві це сприймають добре і з розумінням, навіть якщо дедалі більше біженців реєструються у таких центрах прийому, не бажаючи бути тягарем для власників житла, які їх екстренно прийняли.
Думали на пару тижнів, а вийшло вісім місяців
Ганна Бобракова з двома синами також довгий час жили на приватній квартирі. Вони родом із Донбасу, втекли до Києва ще у 2014 році, коли там почалися бойові дії. Через вісім років війна їх знову наздогнала, і вони вирушили в дорогу вдруге. На головному вокзалі Берліна німецькі волонтери запропонували їм пожити у них.
З початком війни сотні українських біженців прибували щодня на головний вокзал Берліна
Так утрьох вони провели вісім місяців у вітальні прийомної родини. "Ми дуже вдячні, але вже давно пора б було з'їхати", - зізнається жінка. "Хоч ми всі були дуже засмучені і плакали, коли переїжджали". Зараз українка проживає з синами в номері готелю, який орендує земельна влада Берліна. Але самостійно жити теж непросто і їй все ще потрібна допомога з німецькою, як у повсякденному житті, так і у спілкуванні з інстанціями.
Церква теж допомагає
Цю допомогу Ганна знаходить в євангельській конгрегації Св. Марка. Від початку війни ця парафія бере участь у допомозі біженцям і тимчасово розміщує у себе до ста осіб. У залі розставлені лежаки, є шафа для одягу, є запаси різних пожертв та продуктів, а на трьох кухнях можна готувати їжу.
Німецькі благодійники теж розміщують у себе українських біженців
Вікторія Чумак пів року прожила в громаді Св. Марка. І весь цей час вона сподівалася, що незабаром зможе повернутися до свого рідного міста на Одещині. Від війни втікали вони учотирьох, але вже на кордоні її 20-річна донька вирішила, що не хоче залишати рідну країну. "Мені довелося вибирати між моїм 14-річним сином і моєю матір'ю, яка має важку форму інвалідності, і моєю дочкою", - каже Вікторія і її обличчя видає біль, який її повсюди відтоді супроводжує.
Страх - постійний супутник
Щодня вона боїться за свою доньку. "Є кращі і гірші дні. Сьогодні поганий день, тому що в Україні знову було багато ракетних обстрілів", - каже зі сльозами на очах 41-річна жінка. Вікторія все ще сподівається, що її дочка теж приїде до Берліна. А її син, тим часом, настільки добре влаштувався на новому місці, що міг би залишитися тут назавжди. Її 72-річна мати теж не хоче повертатися до країни, охопленої війною і руйнуваннями.
До того ж, сім'я знайшла тепер окреме житло. Це надзвичайна рідкість, виняток із правил, каже Александер Вебер, який у цій християнській громаді опікується біженцями. "Це єдине соціальне житло, яке нам вдалося "пробити" від початку війни".
Брехливі кремлівські наративи розбиваються об реальність
Вебер допомагає від самого початку війни. 37-річний чоловік, за фахом науковий редактор, сам народився в Радянському Союзі і живе в Німеччині з 1990 року. "Як росіянин за походженням, я відчуваю особливу причетність і хочу довести, що те, що говорить Кремль не відповідає дійсності", - пояснює він. Так вважає і дружина Вебера Вікторія Абакумовські. "Вдома я не можу знайти собі місця", - каже вона. "Тому я краще приходжу сюди, даю уроки німецької мови, слухаю наших гостей, тримаю їх за руки і плачу разом з ними".
Біженцям з України довелося пережити жахливий стрес та глибокі травми. Волонтери християнської громади ведуть терапевтичні розмови, які допомагають боротися із наслідками цих травм. Для волонтерів це також випробування. "Ми дуже багато спілкуємося", - підтверджує Александер Вебер.
Одяг для похорону
Але іноді трапляються особливо щемливі, шокуючі історії. "Одного разу сюди зайшла жінка, якій явно було зле. Вона була дуже бліда і спочатку не хотіла говорити", - розповідає Вебер. "Ми дізналися, що вона їхала в Україну і хотіла взяти з нашого складу одяг на чотирьох".
Склад одягу та взуття благодійників
На запитання, жіночий чи чоловічий одяг і яких розмірів, жінка просто монотонно відповідала, що, мовляв, байдуже. Нарешті, за словами Вебера, вдалося з'ясувати, що чотирьох рідних цієї жінки розстріляли росіяни і вони були знайдені голими в братській могилі. "Ця жінка їхала в Україну, щоби поховати тіла рідних, їй потрібен був одяг", - поділився з нами цією історією Александер Вебер.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet