Эрдоган празднует победу на выборах
Ердоган підтримує тісні зв'язки з Росією, але надає військову допомогу Україні.
Під час президентської кампанії в Туреччині було багато розмов про те, що 20-річне правління Реджепа Тайіпа Ердогана все ж таки закінчиться. Але Ердоган знову переміг і всьому світу тепер доведеться з цим миритись.
Політичний капітал на війні
Про глобальне стратегічне значення Туреччини, яке різко зросло на тлі війни в Україні, можна судити за кількістю світових лідерів, які поспішили привітати Ердогана з перемогою на виборах у неділю ввечері.
Одним із перших виявився президент Росії Володимир Путін. За його словами, причина перемоги Ердогана - це нібито його "незалежна зовнішня політика", хоча насправді зовнішня політика взагалі не була у центрі уваги цих турецьких виборів.
Проте з перемогою Ердогана негайно привітали також президенти США та Франції. Нехай їм і не подобається зближення Анкари з Москвою і наступ на демократичні свободи в країні, для країн Заходу Туреччина є найважливішим союзником, хоча відносини з ним складні і не завжди передбачувані. Туреччина є ключовим членом військового альянсу НАТО, беручи участь у всіх його місіях.
Ердоган підтримує тісні зв'язки з Росією, але при цьому надає військову допомогу Україні. Його посередництво допомогло укласти зернову угоду між воюючими країнами.
Відносини з РФ
Враховуючи послідовну позицію Анкари у підтримці територіальної цілісності України та допомогу у боротьбі зі збройною агресією Росії, перемога Ердогана точно не змінить відносини Туреччини з Україною. Але перемога Ердогана одночасно може поглибити відносини Анкари з Москвою.
Після виборів Ердогану доведеться шукати кошти на реалізацію масштабних соціальних ініціатив, оголошених перед виборами – на кшталт підвищення зарплат бюджетникам чи заморозки тарифів на газ. І зовсім не факт, що ці кошти буде знайдено за рахунок західних інвестицій чи лібералізації внутрішнього ринку.
У перспективі, це може створити нові ризики для України, до яких Києву потрібно готуватися вже зараз.
Відносини із Заходом
Туреччина - ключова країна для вирішення проблеми міграції до Європи: після міграційної кризи 2015 року в обмін на велику суму грошей і певні візові пільги Ердоган доклав усіх сил до того, щоб потік мігрантів, що проходять через Туреччину, не досягав берегів країн-членів ЄС.
Джо Байден, який називає Ердогана автократом, висловив готовність схвалити продаж винищувачів F16 на суму 20 млрд доларів і відкрити новий розділ у відносинах з Туреччиною. Але президент США спочатку має переконати лідерів комітетів із закордонних справ Палати представників та Сенату схвалити продаж.
Але сам по собі продаж західних винищувачів Туреччини, наприклад, навряд чи виявиться достатньою підставою для того, щоб відносини Анкари та Москви зіпсувалися: під час передвиборчої кампанії Ердоган говорив, що Туреччина та Росія мають особливі відносини, і згадував про свої особисті зв'язки з Путіним, завдяки яким йому вдалося сприяти зерновій угоді.
Американські дипломати неодноразово їздили до Анкари, намагаючись переконати Ердогана приструнити турецький бізнес, який діє в обхід західних санкцій проти Росії, але особливих успіхів не досягли. Туреччина не хоче вводити санкції проти Росії, а Вашингтон не хоче вводити вторинні санкції проти Туреччини, побоюючись, що це підштовхне Ердогана до обіймів Путіна.
З переобранням Ердогана питання про можливий вступ Туреччини до ЄС знову відкладається в довгу скриньку, до того ж сьогодні, на відміну від ситуації 20-річної давності, вступ до Євросоюзу, мабуть, займає одне з останніх місць у політичному порядку турецького президента.