У рамках міжнародної акції Незгасима свічка, присвяченої 75-й річниці Голодомору в Україні, символічний смолоскип був доставлений зі Швеції в Естонію.
У зв’язку із цим посольство Російської Федерації в Естонії поширило повідомлення для друку:
"У зв’язку із широко поширеними твердженнями про те, що голод 1932-1933 р. був свідомим і цілеспрямованим актом геноциду винятково українського народу, що виходив від радянського керівництва, хотіли б повідомити наступне.
За логікою цих тверджень, неврожай і брак продовольства були тоді штучно створені радянською владою, наміром якої служило прагнення винищити тільки українців, чи то сільські, чи міські жителі. Реальні історичні факти однозначно спростовують усі дані постулати.
По-перше, голод 1932-1933 р. уразив не тільки, і не стільки Україну, а більшу частину території всього Радянського Союзу - саму УРСР, Північний Кавказ, Нижнє й Середнє Поволжя, чорноземні області РСФСР, Західний Сибір (включаючи тодішню Казахстанську АРСР), Південний Урал. Вважається, що жертвами цієї трагедії стали близько 8 млн. людей, з них менше половини - від 3 до 3,5 млн. осіб - загинули в Україні, основний же удар зазнала саме РСФСР - більше 4,5 млн. чол. Відповідно до перепису 1937 року, збиток сільського населення в українських областях за десятиліття (1926-1937 р.) склав 20%, за то же час у Казахстані - більш ніж 30%, а в окремих областях РСФСР - наприклад, у Саратовській - цілих 40%.
Великий набір документів, що підтверджують справжній географічний масштаб тієї катастрофи, представлений, наприклад, у п’ятитомному збірнику Трагедія радянського села. Колективізація й розкуркулення. Документи й матеріали, з міжнародною групою дослідників за підтримки Національного благодійного фонду гуманізму (США) в 1999 році. Таким чином, чітко видно, що страшний голод тих років охопив СРСР, незважаючи на національну й етнічну приналежність громадян, що населяли країну. А тому й мови йти не може про його нібито цілеспрямованість винятково на український народ.
По-друге, заслуговує на ретельне вивчення причина виникнення голоду 1932-1933 р. Російська держава, що історично охоплює і Російську імперію, і СРСР, і сучасну Росію, відрізняється важким для землеробства континентальним кліматом, а устрій національного сільського господарства упродовж століть характеризувався значною відсталістю. Збільшення виробництва йшло екстенсивним шляхом, і його обсяг залежав від капризів погоди - вдалий рік приносив небачений урожай, але такі природні катаклізми як посуха, екстремальний холод, заливні дощі, навала гризунів або сарани означали катастрофу, що забирала життя значної частини населення. Випадки масового голоду на Русі відбувалися сотні разів, інші з них тривали роками. Так що основною причиною критичного погіршення продовольчої ситуації в Радянському Союзі до 1932-1933 р. стали саме природні фактори, а не злий намір Кремля.
Багатьма істориками Кремлю ставиться в провину його небажання визнати в ті роки факт голоду і вдатися до імпорту продовольства. Уявляється, що причини цьому варто шукати в геополітичних тенденціях, що спостерігалися в той час, а саме зростання Німеччини і Японії - давніх супротивників Росії. Інакше кажучи, керівництво СРСР, можливо, боялося військового вторгнення й прагнуло уникнути зовнішнього виявлення своєї слабкості.
Таким чином, те, що деякі вважають геноцидом, було лише проявом боротьби Радянського Союзу подолання комплексного й кризового голоду, що загрожував зірвати забезпечення продовольством мільйонів людей.
Масштаби браку продовольства тоді виявилися настільки серйозними, що владі довелося навіть вибирати, які категорії населення продовжувати постачати продуктами, а які ні. Як відомо, вибір припав на користь міщан. Можливо, він був продиктований тим міркуванням, що близькі до землі жителі села зможуть знайти хоч якийсь спосіб їжі, а в містах таке свідомо неможливо.
У цьому контексті помилкове й несправедливе уявлення про те, що держава лише використовувала село, не простягаючи їй руку допомоги. Наприклад, у регіони, особливо сильно з від посухи 1931 р., центром було повернуте зібране там раніше зерно. У травні 1932 р. прийняті закони, що легалізують приватну торгівлю, як стимул для підвищення продуктивності праці селян. Упродовж усього 1932 р. і початку 1933 р. Москва, ідучи за отриманими від керівників на місцях запитами зі скорочення планів хлібозаготівель, ішла їм назустріч аж до відвантаження назад мільйонів тонн зернових.
Із метою організації ефективної роботи на селі й розподілу посівного матеріалу владою була заснована мережа спеціальних посівних комісій, а потім комісій зі збирання врожаю. У села, розташовані в найбільш родючих регіонах, у т.ч. в Україні, центром були поставлені тисячі одиниць сільгосптехніки. Одним словом, радянський уряд усіляко намагався підвищити продуктивність праці селян і тим самим полегшити і їхнє страждання - такого роду прагнення жодним чином не узгодяться з поняттям "геноцид".
Підтвердженням успіху такої політики служать дані Народного Комісаріату землеробства СРСР, згідно з якими вже у 1933 р. обсяг зібраного врожаю зріс загалом по УРСР на 85% порівняно з рівнем 1932 р. (у Київській області - на 106%, Дніпропетровській - 93%, Харківській - 84%, Чернігівській - 83%). Показник виробленого на одного працівника українських колгоспів у тому ж році порівняно з 1932 р. зріс на 78,8%, у РСФСР - на 23%.
Крім того, щоб остаточно розвінчати міф про геноцид, необхідно наголосити, що радянська практика широкого використання місцевих кадрів обумовила те, що в рядах і вищого політичного, і партійного керівництва СРСР, і тим більше на республіканському рівні, не говорячи вже про низові органи, на момент голоду 1932-1933 р. складалася з величезної кількості представників українського народу. І вони були невід’ємною частиною, а десь і основною силою вироблення й реалізації системи заходів з подолання трагедії, яка тоді вибухнула. Якщо піти за логікою апологетів ідеї голодомору, то виходить, що українці знищували самі себе".
За матеріалами Delfi