Точка зору: З реформами чи без, Путін не зможе перемогти

Несподівано спокійну реакцію російського уряду на масові вуличні протести проти підозрілих результатів виборів до Держдуми 4 грудня не варто сприймати як сигнал про те, що авторитарний режим Володимира Путіна став на шлях лібералізації, пише журналіст П'єр Бріансон у своїй колонці для агентства Reuters.

Влада толерантно поставилася до демонстрантів: затримань було мало, про протести навіть розповіли на федеральних телеканалах. На перший погляд, це могло б означати, що Путін оцінив масштаб подій і готовий змінити курс, вивести країну на інший політичний і економічний шлях. Але, навіть поранені, автократи не здатні реформувати політичні та фінансові інститути, не ставлячи одночасно під загрозу власну легітимність.

Для побудованого в Росії режиму, в генах якого є щось від КДБ і щось — від "Дикого Заходу", реформа стане першим кроком лідерів до відставки.

  ВІДЕО: Чи закінчується епоха Путіна? Думки українців

Сьогодні росіяни не живуть в умовах диктатури або за одягненої в нове вбрання комуністичної системи. Вони скоріше живуть у країні, керованій корумпованою державною машиною, позбавленою адекватної правоохоронної системи. Це найбільш руйнівний провал Путіна і головне гальмо для економіки.

Коли поліція й політики працюють на замовлення, суди корумповані, а закони служать лише інструментом задоволення приватних інтересів, жоден підприємець чи інвестор не може бути до кінця певен у тому, що результат його праці не захопить якийсь бандит із солідним "дахом". Це означає, що ставку можна робити тільки на швидкий дохід. І якщо ростучий відтік капіталу є сигналом, то про те, що інвестори втомилися вже і від такого типу вкладень.

Ключовим посиланням пропаганди путінського режиму вже давно є гарантія "стабільності" в Росії. Але коли її єдиною видимою ознакою виявляється стабільне перебування лідера при владі, виникають проблеми.

То ж перспектива повернення Путіна наступного березня ще на шість років із правом збільшити цей термін удвічі, можливо, мобілізувала на протести освічений російський середній клас, який зачекався реальної модернізації.

Путін міг би спробувати простягнути їм руку реформатора, обіцяючи економічне відродження. Але основа його власної політичної підтримки — корумпований держапарат, з яким лідеру тоді довелося б битися. Нащо йому навіть замислюватися про це?