Намагаючись вгадати, чим Володимир Путін відповість на безпрецедентні протести проти його правління, варто згадати, як він реагував на прояви невдоволення в сусідніх країнах, пише британський журналіст Ангус Роксборо.
Першою
реакцією Путіна на демонстрації після виборів стало його висловлювання про те,
що вони викликані зовнішнім втручанням. Конкретно,
він звинувачував у підбурюванні до протестів держсекретаря США Гілларі Клінтон,
яка заявила, що "російські виборці заслуговують повного розслідування
фальсифікації виборів".
Російський
прем'єр назвав цю заяву сигналом лідерам опозиції - за його словами, "вони
цей сигнал почули і за підтримки держдепу США почали активну роботу".
Кремль
вже багато років бачить в масових акціях з вимогами демократії руку Заходу.
І
з іншого боку, це правда, що уряди західних країн на словах підтримують
демократичні рухи всюди, а в посткомуністичних країнах вони активно працювали
над забезпеченням чесних виборів. Там,
де рухи за демократію виникали як прямий наслідок фальсифікацій виборчого
процесу, Захід підкріплював свої слова грошима і організаційною підтримкою.
Кремль
вперше почав заперечувати проти цього в 2000 році, коли молодіжний рух "Отпор"
в Сербії за підтримки Заходу змусив піти у відставку президента Слободана
Мілошевича.
У
2003 році головним локомотивом "революції троянд" в Грузії був опозиційний
рух "Кмара", організований за зразком "Отпору" і отримував
підтримку від таких американських організацій, як Інститут "Відкрите
суспільство" мільярдера-філантропа Джорджа Сороса та Національний інститут
демократії, який займається просуванням демократії в усьому
світі.
У
2004 році ці ж організації допомагали опозиції в Україні вести президентську
кампанію Віктора Ющенка і стежити за ходом виборів. Кремль,
зі свого боку, скерував на допомогу Віктору Януковичу
"політтехнологів", таких як Гліб Павловський та Сергій Марков.
З
розмов з Павловським і Марковим - ці бесіди увійдуть в мій багатосерійний
документальний фільм, який Бі-бі-сі покаже в новому році, а також у мою нову
книгу "Сильна людина", яка готується до видання, - стає зрозуміло, що
Кремль дійсно вірить у західну
змову. Там
переконані, що Захід прагне не просто зруйнувати російську сферу впливу в
"ближньому зарубіжжі", але й знищити саму Росію.
Ця впевненість межує
з параноєю. І саме
цим була викликана перша реакція Путіна на протести. Він,
як видно, щиро вірить, - а його оточення не намагається його переконати, - що
російська опозиція спонсорується Заходом, а обурення підтасовуваннями на
виборах не породжується усередині Росії, а привноситься ззовні.
Після
"помаранчевої революції" в Україні Путін став боротися з неурядовими
організаціями, які отримують західне фінансування. Тоді
ж було створено рух "Наши", офіційно заявленою метою якого було
придушувати прозахідні демократичні організації в Росії.
Минулого
тижня російський прем'єр пригрозив затягнути петлю ще тугіше. "Коли
гроші з-за кордону вкладаються в політичну діяльність всередині країни, це
повинно нас змусити замислитися", - заявив Путін, звертаючись до членів
свого передвиборчого штабу.
"Особливо
неприпустимо вливання іноземних грошей у виборчі процеси. Це просто
неприпустимо", - додав він.
Цим
можуть пояснюватися претензії влади до єдиної в Росії незалежної організації за
спостереженням за виборами "Голос", яка і справді отримує
фінансування з-за кордону. Причіпки
посилилися напередодні виборів, а на весь день голосування сайт
"Голосу" був фактично виведеним з ладу.
Чи є за всім
цим щось, крім параної?
Насправді,
немає ніяких доказів того, що іноземці провокують протести проти підсумків
виборів, хоча вони їх явно підтримують.
Путін
не може зрозуміти, що вперше за весь час його правління прості люди наважилися
висловитися проти придушення демократії. Явні
підтасування 4 грудня, зафіксовані у відеозаписах і розповідях очевидців, укупі
з небажанням влади розглядати ці скарги всерйоз, обурили навіть тих росіян, які
досі не брали участі в протестах через апатію.
"Втручання
Заходу" - це відмовка. Революції
в Грузії і в Україні Захід підтримував, але він не був їх першопричиною. Першопричиною були
неприкриті підтасування виборів. Путін ніби боїться
справжньої демократії.
А, можливо,
він просто не розуміє її змісту. Якби
розумів, то як би він і його президент Дмитро Медведєв посміли оголосити, що
після наступних виборів вони просто поміняються місцями, ніби від виборців
нічого не залежить?
У
росіян, можливо, не настільки довга історія вільних виборів, але ні один народ
не любить, щоб з ним поводилися, як з ідіотами. Наступні
дні і тижні покажуть, чи дійсно Путін готовий послабити контроль над ЗМІ і
виборним процесом і дати розквітнути справжній демократії. А
ніякої західної змови з метою руйнування Росії немає - є лише бажання західних
урядів, щоб демократія в Росії пустила коріння.
Книга
Ангуса Роксборо The Strongman виходить у видавництві IB Tauris в січні. Російський
переклад вийде в наступні місяці у видавництві "Ексмо".