Комуністи посилюють позиції в Росії
На виборах у російську Держдуму за Комуністичну партію проголосували також багато міських лібералів.
За підсумками виборів у Держдуму, головними російськими опозиціонерами може вважатися Комуністична партія. Умовно, певна річ, адже опозиція в Росії, в будь-якому випадку, є контрольованою. Це, звісно, звучить як вирок політичній системі, якщо комуністи - головні опозиціонери, але в порівнянні з попередніми виборами вони навіть наростили свою присутність у парламенті. Зокрема, завдяки тому, що прихильники справжньої опозиції, тобто Олексія Навального, закликали голосувати за комуністів, а не Единую Россию.
Що з цього вийшло?
Майже тріумф
Офіційний результат КПРФ в порівнянні з попередніми виборами, які відбулися в 2016 році, покращився в півтора разу: комуністи взяли трохи більше 19% за списками і ще дев'ять місць в одномандатних округах.
Це дає КПРФ приблизно 60 мандатів з 450 (зараз в їхній фракції 42 особи: на виборах у 2016-му КПРФ отримала 13,34% за списками і п'ять місць в округах).
Це кращий результат комуністів з 2011 року, коли вони отримали 19,19% голосів, але тоді вибори проходили тільки за партійними списками.
Як стверджує співрозмовник видання Медуза, близький до адміністрації Кремля, реальний рейтинг КПРФ, за закритими опитуваннями, був навіть ще більшим - близько 25%.
Секрет успіху
Російські комуністи не поривають із радянським минулим, прославляють Леніна і Сталіна, виправдовують червоний терор і ГУЛАГ. Тому багато незадоволених виборців з наміром поставити на місце Единую Россию все одно вирішили цього разу проголосувати за КПРФ.
Але керівництво партії на чолі з 77-річним Геннадієм Зюгановим виглядає так, ніби воно давно випало з часу.
EPA
Але часи Зюганова вже давно минули. У багатьох регіонах партія є єдиною визнаною політичною силою, яка протистоїть губернаторам і відстоює інтереси громадян. В останні роки молодші партійні функціонери нерідко об'єднувалися із соратниками Навального і підтримували їхні протести - зокрема, минулої зими після арешту Олексія. Тоді як конфлікт між старим партійним керівництвом, яке упадає перед Кремлем, і молодими, радикальніше налаштованими функціонерами розгорівся до відкритого.
Партія стоїть перед необхідністю зміни поколінь і, можливо, зміни напряму. Кремль може спробувати тісніше прив'язати комуністів до себе і надати їм сучаснішого іміджу за допомогою лояльного функціонера на чолі партії. Але можливим є і зворотне - під керівництвом одного з молодих активістів: радикалізація партії, не обов'язково ідеологічна, але по відношенню до Кремля. Умови для цього є складними через відсутність політичної терпимості. На такий розвиток подій сподіваються ті, хто хотів би, щоб більшовики минулих років стали соціал-демократично орієнтованою лівою опозиційною народною партією. На таку силу серед російського населення, яке багато в чому є відкритим для лівих ідей, безумовно, був би попит.
Нові лідери
У складі фракції КПРФ у Держдумі опиняться яскраві політики: колишній сенатор від Іркутської області Віктор Мархаєв, який критикував жорстокий розгін протестуючих на мітингах у Москві в 2019 році і який голосував проти поправок до Конституції, колишній губернатор Іркутської області Сергій Левченко, крісло в Держдумі збереже також популярний голова московського міськкому КПРФ Валерій Рашкін.
Вибори в одномандатному окрузі в Республіці Комі виграв молодий глава комуністів Республіки Олег Михайлов, відомий радикальною опозиційною риторикою.