Що думають про війну з Україною у Росії
Заклик в окопи не входить у соціальний договір, та ще й в умовах інфляції, що прискорюється, та стагнації всіх макроекономічних показників.
Україну вже місяць лякають новою атакою Росії. А як у РФ ставляться до можливого нового збройного конфлікту з Україною? На це запитання
спробував відповісти експерт Московського центру Карнегі Андрій Колесников.
Ситуація змінилась
У 2015 році дослідження Центру Карнегі під назвою Чи хочуть росіяни війни? показало, що у сучасному урбанізованому суспільстві ідея справжньої великої війни сприймається без ентузіазму.
Військові дії на Донбасі у 2014 році на тлі тріумфального взяття Криму сприймалися в Росії дуже позитивно. Проте, як тільки з'ясувалося, що Донецьк і Луганськ – це дещо інший формат військової операції, набагато кривавіший і руйнівніший, громадська думка пішла у стандартну оборонну позицію, поставивши психологічний блок: Росія тут ні до чого, в людських жертвах винні США та Україна, а так взагалі ніякої війни немає.
Небувалий патріотичний підйом 2014 року працював як символічна компенсація соціально-економічних проблем, що почалися, протягом декількох років. Росіяни охоче купували оптом і вроздріб справжні і уявні загрози, що продавала держава, оцінювали будь-які військові дії, які вела путінська Росія, як справедливі, оборонні та/або превентивні.
Війни йшли якимось рутинним тлом – телевізор не передавав запаху пороху, будівельного пилу від зруйнованих будинків, окопної глини, поту та крові, пише Колесников.
Проте приблизно з 2018 року суттєва частина соціологічних параметрів почала змінюватися: ралі навколо прапора видихнулося. Якщо 2014 року 26% респондентів вважали, що Росія оточена ворогами з усіх боків, то 2020-го цю думку поділяли лише 16% опитаних. Із 17% до 25% за той же період збільшилася частка росіян, які вважають, що ворогів шукати безглуздо, бо корінь зла – у своїх помилках.
Консенсус щодо Криму та символічної могутності державних інститутів залишився, але втратив своє мобілізуюче значення. Війна перестала тішити, вона почала лякати.
Нас до цього не готували
Російський конформіст, звісно, індивід войовничий, але це войовничість пропагандистського телевізійного ток-шоу чи мови ненависті соціальних мереж. Великої війни ніякий конформіст не хоче, заклик в окопи не входить у соціальний контракт, та ще в умовах прискореної інфляції та стагнації всіх макроекономічних показників, що мають мікроекономічне значення, коли йдеться про деградацію соціальної складової повсякденного життя, зазначає Колесников.
Зрозуміло, коли йдеться про гарячу війну, мають на увазі битву з Україною (навіть якщо маються на увазі НАТО, США, Захід). Звісно, у разі війни державна пропаганда переконає більшість росіян, що так треба і Росія насправді “звільняє” братній український народ від чужої йому влади, яку він сам вибрав на чесних та вільних виборах. І це незважаючи на те, що навіть у 2021 році, коли США та Україна – головні вороги, 23% росіян вважають, що жити з Україною треба по-сусідськи, дружньо, але з кордонами та візами, як і з будь-якою іншою країною (об'єднання одну державу підтримують 17%).
Війна – справа молода та призовна. Але 66% росіян вікової когорти 18–24 років добре чи дуже добре ставляться до України. І це на тлі українооскаженіння, що ні на день не припиняється в державному телевізорі, і домінування ідеологеми на західному фронті без змін (в сенсі супостати нас атакують, а ми обороняємося).
Словом, перш ніж здійснювати наступальну операцію, напевно, треба подумати, хто і з яким ентузіазмом воюватиме і наскільки гаряча фаза війни мобілізує громадян на ралі навколо Путіна. Зважаючи на все, ступінь цей буде в кращому разі нульовим.