Сергій Бєляков шість разів пройшов через "ворота пекла" і повернувся звідти неушкодженим, - пише Жан-Філіпп Лефьєф у французькому виданні L'Express.
Цей українець, який, до речі, отримав американське громадянство, входив до списку добровольців, які взяли на себе очищення даху реакторів 3 і 4 на атомній станції в Чорнобилі після аварії у квітні 1986 року.
Компанія Терсо, власник постраждалої після цунамі 11 березня японської АЕС "Фукусіма", сьогодні шукає цих ліквідаторів, обіцяючи платити їм по 5000 доларів за день.
За 40 днів у Чорнобилі Сергій Бєляков шість разів піднімався сходами, які вели на дах станції, де рівень радіації був таким, що міг вбити людину всього за кілька хвилин.
"Це були ворота в пекло. Поруч з ними на стіні містився докладний і професійно виконаний малюнок, який вдавав із себе тривимірне зображення даху. "Хлопці казали: "Йдеш сюди, робиш те, минаєш тут, ці сходи пошкоджені, тому не піднімаєшся ними або можеш впасти разом з ними". Ми подумки відзначали все, що нам було потрібно, а потім бігли".
Завданням ліквідаторів було якнайшвидше зібрати розсіяний по даху радіоактивний матеріал і спрямувати його вниз для подальшого захоронення
Завданням ліквідаторів було якнайшвидше зібрати розсіяний по даху радіоактивний матеріал і спрямувати його вниз для подальшого захоронення.
"Як тільки ми це робили, то спускалися. Усього на даху працювали від 700 до 900 осіб. Це був нескінченний людський ланцюг", - розповідає Сергій.
Зараз цьому вченому 55 років і він працює в Сінгапурі на компанію Albany Molecular Research. Тим не менше, він чудово пам'ятає ці дні 1986 року, особливо той жахливий момент, коли йому вперше довелося піднятися на дах.
"Маска була вологою, і я, напевно, втратив п'ять кілограмів за кілька хвилин, настільки був шокований тим, що відбувається навколо", - згадує він.
Тоді він працював викладачем в Україні, а також значився резервістом в армії, де пройшов курс підготовки до дій у разі хімічної війни. Це підштовхнуло його до того, щоб записатися до лав добровольців, незважаючи на страхи дружини.
"Вона, звичайно, не була цьому рада, але я все одно поїхав. Не розумів того, що мене чекало. Якби я знав, то, зрозуміло, двічі все обдумав", - каже Бєляков.
Сергій вирушив у Чорнобиль у червні і пропрацював там 23 дні. З усіх засобів захисту на ньому були лише листи свинцю на поясі, щільні рукавички і дихальна маска. Словом, нічого, що могло б створити бар'єр на шляху радіації.
Максимальна щоденна доза була встановлена на два рентгени, тобто 240 мілізівертів. За даними американського агентства захисту навколишнього середовища, доза в 500 мілізівертів здатна викликати нудоту, тоді як при 1000 мілізівертів може виникнути кровотеча.
Ліквідаторів скеровували додому після отримання дози в 25 рентген. Для багатьох з них ця робота наблизила смерть. Так, п'ятеро знайомих Сергія померли протягом десяти років після катастрофи. Хоча, звичайно, багатьом з них було вже за 50, коли чітко встановити причини смерті стає вже скрутно, пояснює він.
Сам він хворів кілька місяців, але зараз від минулої недуги не залишилося і сліду. "Я, безумовно, народився в сорочці", - жартує він.
Чи потрібна була для цього велика відвага? "Головне - це логіка, здоровий глузд і здатність аналізувати ситуацію і приймати рішення. Якщо ви здатні не зігнутися під тиском страху, то зможете зробити, що завгодно", - вважає він.
Що стосується винагороди, "я отримав досить, щоб на 18 днів вирушити в Індію. Це була наша перша поїздка за кордон. Ми були вражені. Це і зараз залишається одним з найприємніших спогадів", - розповідає він.
Оригінал публікації: L'enfer de Tchernobyl vu par un "jumper"
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.