Фільм Леоніда Млечина Степан Бандера. Розсекречене життя, показаний по каналу ТВЦ, знятий немов років тридцять тому. Усі радянські пропагандистські штампи, що стосуються Бандери, УПА і ОУН, у фільмі дбайливо повторені, - пише Борис Соколов у російському виданні Грани.Ru.
Основна думка зводиться до того, що Бандера і українські націоналісти все життя боролися проти Росії, Радянського Союзу, вбили безліч безневинних людей, свідомо, в силу ідейного споріднення, співпрацювали з гітлерівською Німеччиною, схвалювали знищення євреїв і самі безпосередньо брали участь в "остаточному рішенні", а тому вбивство Бандери радянським агентом у 1959 році було справедливою відплатою.
Млечин навіть цілком серйозно стверджує, що мільйони українців, які вирушили працювати до Німеччини на військові заводи нібито за призовом ОУН, внесли величезний внесок у зміцнення обороноздатності Німеччини і тим продовжили війну і злочини гітлеризму. Він також вважає, що опір УПА радянським військам в Україні в 1944-1945 роках допоміг Гітлеру значно затягнути війну і тим продовжити страждання народів. Між тим, як добре відомо, ОУН і УПА активно чинили опір скеруванню молоді до Німеччини - на цьому ґрунті у них найчастіше і виникали сутички з німцями. І така політика бандерівців цілком зрозуміла - адже викрадення населення в Німеччину підривало їх соціальну базу. Згадаймо, що наприкінці 40-х років бойова міць УПА була підірвана насамперед радянськими масовими депортаціями населення Західної України, а не тільки тим, що, як йдеться у фільмі, люди втомилися воювати.
Млечин навіть цілком серйозно стверджує, що мільйони українців, які вирушили працювати до Німеччини на військові заводи нібито за призовом ОУН, внесли величезний внесок у зміцнення обороноздатності Німеччини і тим продовжили війну і злочини гітлеризму
А вже що стосується "вирішального" вкладу УПА в затягування німецького опору, тут можна тільки посміхнутися. Невже Сталін, який мав близько 700 дивізій, міг відчути відсутність на фронті 5 або 10 з них, зайнятих боротьбою з бандерівцями? Та й то це були в основному дивізії НКВС, які на фронті з'являлися рідко.
У фільмі взагалі багато помилок, викликаних тенденційністю автора. Наприклад, він говорить про співпрацю українських націоналістів з поляками перед Першою світовою війною і що нібито в пам'ять про цю співпрацю у Львові було встановлено пам'ятник Адаму Міцкевичу. Тим часом аж до 1939 року Львів був польським містом, де в населенні абсолютно переважали поляки, тому пам'ятник Міцкевичу тут був цілком доречний і ніякого стосунку до польсько-українських відносин не мав.
Млечин намагається переконати глядачів, що головним ворогом українські націоналісти завжди вважали Росію. Це не зовсім так. Для українських мешканців Галичини найгострішою проблемою були стосунки не з далекими москалями, а з місцевою польською громадою. Саме з поляками відбувалися найбільш запеклі зіткнення, в тому числі збройні. Адже і сам Млечин визнає, що проголошена після розпаду Австро-Угорщини Західно-Українська народна республіка була знищена саме польськими військами. Можна згадати про фільм "Залізна сотня", знятий вже в пострадянській Україні. Там під час рейду сотні УПА на захід набільш огидними з усіх українських ворогів виглядають саме поляки. Москалі-енкавеесники теж показані неабиякими бандитами, але полякам вони явно поступаються. Німці ж там виглядають ворогами, з якими бандерівці борються за потребою, але без ненависті. Та й сам знаменитий замах, організований Бандерою, було скоєно не проти радянського дипломата, а проти польського міністра внутрішніх справ. Головним ворогом ОУН у 30-ті роки була саме Польща, а не Радянський Союз, на території якого оунівці ніяких активних дій взагалі не робили. А якщо говорити про відповідальність Бандери за злочини проти людства, то він винен аж ніяк не у винищуванні євреїв, а в масовому знищенні поляків на Волині і в Галичині, що здійснювався в 1943-1944 роках з благословення керівництва ОУН.
А якщо говорити про відповідальність Бандери за злочини проти людства, то він винен аж ніяк не у винищуванні євреїв, а в масовому знищенні поляків на Волині і в Галичині, що здійснювався в 1943-1944 роках з благословення керівництва ОУН
Млечин представляє справу так, ніби погроми і вбивства євреїв і поляків у Львові влітку 41-го відбувалися за призовом і за схвалення представника Бандери Ярослава Стецька та інших лідерів націоналістів. Проте ще на слуханнях в американському Конгресі в 1954 році було доведено, що вбивства євреїв і поляків у Львові були організовані німцями вже після того, як український батальйон "Нахтігаль" був виведений з міста, а керівництво ОУН до "остаточного вирішення" відношення не мало. Згідно з документами, оприлюдненими СБУ України під час перебування президентом Віктора Ющенка, коли представники гестапо, які прибули до Львова, звернулися до українців, щоб ті влаштували триденний єврейський погром, а політична і військова влада Німеччини пообіцяла цьому не заважати, лідери українських націоналістів заявили, що "це провокація, спрямована на компрометацію українців погромами, щоби відтягнути енергію українського загалу від боротьби за державну незалежність". Також українські історики знайшли довідку Другого управління КДБ від 16 листопада 1959 року, в якій говориться, як потрібно готувати "лжесвідків злодіянь" батальйону "Нахтігаль".
КДБ взагалі фабрикував чимало документів, що звинувачували українських націоналістів у різних злочинах. Насправді Бандера та інші вожді ОУН негативно ставилися до євреїв, вважаючи їх агентами і посібниками більшовиків. Однак у своїх директивних листах вони застерігали членів ОУН від підтримки антиєврейських акцій німців, оскільки вони відволікають українців від боротьби проти головних ворогів - більшовиків. Багато рядових членів ОУН, звичайно, брали участь у знищенні євреїв, але точно так же вбивали євреїв і радянські партизани, і бійці польської Армії Крайової. Однак ніхто не намагається на цій підставі оголосити злочинною організацією АК або радянський партизанський рух (від якого, до речі, неабияк діставалося не тільки євреям, а й мирним мешканцям інших національностей).
КДБ взагалі фабрикував чимало документів, що звинувачували українських націоналістів у різних злочинах
Один російський історик не так давно в суперечці про Романа Шухевича висловився в тому сенсі, що раз окремі члени УПА вбивали євреїв та інших мирних жителів, то Шухевич як командувач несе за це відповідальність і повинен бути визнаний злочинцем. Але тоді злочинцями довелося б визнати і чи не всіх радянських маршалів Перемоги, якщо згадати, що творила підпорядкована їм Червона Армія в Німеччині та інших країнах Європи в 1944-1945 роках.
Млечин визнає, що після розгону німцями уряду Стецька у Львові німці репресували багатьох прихильників Бандери, і протиставляє їм більш слухняного німцям лідера іншого крила ОУН Андрія Мельника, який ніби-то ніяких не санкціонованих нацистами акцій не робив. Насправді після заняття вермахтом Києва Мельник спробував створити там український уряд, який точно так же було розігнано німцями, як і уряд Стецька у Львові. І прихильників Мельника німці теж репресували. До того ж в 1943 році більшість мельниківців перейшли до бандерівців.
Млечин наполягає, що українські націоналісти постраждали від німців тільки тому, що неправильно оцінили наміри своїх союзників, і тому ніякого співчуття не заслуговують. Але ж репресували їх за цілком конкретні дії - вивішування українських прапорів, спроби створити українське самоврядування, випуск проукраїнських і антинімецьких листівок і т.п. Невже ці дії самі по собі заслуговують осуду?
Млечин вважає, що формування дивізії СС "Галичина" та 80 тисяч добровольців, які бажали служити в цій дивізії, доводять ідеологічну близькість українських націоналістів до німецьких нацистів
Насправді лідери ОУН, які залишилися на волі, включаючи того ж Шухевича, вже в липні 41-го, після ліквідації львівського уряду, чудово зрозуміли, що німці не хочуть незалежної України. Але поки зберігалася надія на перемогу Німеччини, вирішили продовжувати ту співпрацю з німцями, яка була спрямована проти більшовиків, сподіваючись після війни досягти якогось модус вівенді з нацистами. Зі Сталіним ж вони ні на яку угоду не сподівалися. А коли наприкінці 1942 року стало зрозуміло, що Німеччина війну програє, ОУН зробила ставку на формування УПА, яка в 1943-1944 роках боролася і з німцям, і з поляками, і з радянськими партизанами, а потім і з Червоною Армією.
Млечин вважає, що формування дивізії СС "Галичина" та 80 тисяч добровольців, які бажали служити в цій дивізії, доводять ідеологічну близькість українських націоналістів до німецьких нацистів. Але відомий американський історик Олександр Даллін, ні в яких симпатіях до ОУН не помічений, ще півстоліття тому зазначав, що головною метою добровольців, які вступали в "Галичину", було отримати зброю, щоб пізніше приєднатися до УПА. Така кількість добровольців насторожила німців, які не дуже довіряли в середині сорок третього раптовому спалаху українського кохання до Німеччини, і всіх добровольців використовувати не стали. Більшість же тих, що надійшли в дивізію "Галичина", потім дійсно опинилися в лавах УПА.
Млечин демонізує і післявоєнну діяльність УПА, стверджуючи, ніби туди вербували обманом, погрозами і залякуванням, а також запевняючи, ніби українським повстанцям поставляли зброю Англія і США. Насправді УПА була масовою організацією: без реальної, а не вимушеної підтримки місцевого населення вона не могла б вести боротьбу майже дев'ять років. Вже з 43-го року ОУН Бандери декларувала свою орієнтацію на Англію і США, але ЦРУ і британська розвідка звернули увагу на ОУН і прибалтійських "лісових братів" тільки після війни. Їх прагнули використовувати як джерела інформації, але зброєю ніколи не постачали. Виснаження боєприпасів і, головне, крах надій на третю світову війну і стали важливими причинами припинення збройного опору.
Але біда в тому, що інших героїв боротьби за українську незалежність у 30-50-і роки окрім Бандери, Шухевича та інших керівників ОУН, які в тій чи іншій мірі співпрацювали з нацистською Німеччиною, просто немає
Пафос Млечина в тому, щоб дегероїзувати Бандеру, довести, що він недостойний героїчних міфів і повинен бути викинутий з української історії і замінений іншими, більш гідними героями. Але біда в тому, що інших героїв боротьби за українську незалежність у 30-50-і роки окрім Бандери, Шухевича та інших керівників ОУН, які в тій чи іншій мірі співпрацювали з нацистською Німеччиною, просто немає. І в цьому відношенні вони не самотні. Якщо взяти практично всіх керівників національно-визвольних рухів того періоду, то вони співпрацювали або з Гітлером, або з іншими настільки ж несимпатичними режимами.
Арабський визвольний рух співпрацював з Гітлером і Муссоліні. Один з лідерів індійського визвольного руху, Субхас Чандра Бос, спочатку співпрацював з нацистами і створив у Німеччині Індійський легіон, а потім перебрався до Японії, де створив численну Індійську національну армію, яка боролася проти союзників. Активно співпрацював з японцями майбутній президент Індонезії Сукарно Ахмед, а лідер бірманського національного руху Аун Сан створив прояпонську Армію незалежності Бірми. Точно так же багато лідерів антиколоніальних визвольних рухів в Азії та Африці отримували допомогу від Сталіна - або безпосередньо, або через підконтрольний йому Комінтерн. Мао Цзедун і Хо Ши Мін - це лише найяскравіші приклади.
Адже якщо прибрати фігури Бандери, Шухевича та інших українських націоналістів, то вийде, що Путін, Медведєв і їх оточення абсолютно праві, коли вважають незалежну Україну таким собі "геополітичним непорозумінням" і прагнуть всіма силами повернути її в лоно імперії
Але всіх цих та багатьох інших лідерів національно-визвольних рухів, винних часом і в етнічних чистках, і в інших злочинах, у своїх країнах шанують і будуть шанувати як героїв, бо з ними пов'язано саме існування цих країн як незалежних держав. Бандера - такий герой для Західної, так в значній мірі і для Центральної України. І ніхто його викидати з історії та деміфологізувати там не буде. Адже якщо прибрати фігури Бандери, Шухевича та інших українських націоналістів, то вийде, що Путін, Медведєв і їх оточення абсолютно праві, коли вважають незалежну Україну таким собі "геополітичним непорозумінням" і прагнуть всіма силами повернути її в лоно імперії. Безсумнівно, треба чесно вказувати і на помилки, і на злочини цих лідерів. Але якщо визнати їх усіх негативними героями історії, то ідеальним світоустроєм слід було б визнати вічне збереження колоніальних імперій, включаючи Російську.
Зараз у самій Україні зберігається розкол щодо Бандери, Шухевича та інших між Сходом і Заходом. І в національно-культурному відношенні Україна буде єдиною тоді, коли на Сході визнають героями Бандеру з Шухевичем, а на Заході - радянських полководців-українців Ватутіна та Малиновського. Але для цього має змінитися ще не одне покоління українців.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.