Україна слідом за Росією занурюється в політичний постмодерн. Спін-доктора підміняють боротьбу за майбутнє - війнами за тлумачення минулого. 9 травня загрожує стати черговим Днем Перемоги олігархів над заходом і південним сходом, - пише Павло Казарін для ИА Росбалт.
Якби першовідкривач піраміди потреб Абрахам Маслоу побачив сучасну Україну - він би точно збожеволів. Психолог був упевнений, що спочатку треба людину нагодувати, убезпечити, позбавити від самотності - і тільки потім вона буде готовою займатися питаннями самоідентифікації. В Україні все виходить суворо навпаки.
Останні кілька тижнів місцеві ЗМІ тільки й роблять, що ворожать - а чи повезуть червоний прапор з Криму до Львова? А якої довжини буде цей прапор? А чи заборонить влада міста ходу проросійських партій? Масла у вогонь підливає старанно тягнибоківська "Свобода", обіцяючи всіх ворогів Галичини перемогти, не пустити, заборонити і закопати. З іншого кінця країни їй допомагає в цьому "Русское единство", яке з не меншим пафосом обіцяє прорватися з Криму до Львова, домогтися, показати і довести. Україна, пригорнувшись до екранів, може насолоджуватися 1234-ою серією національної версії "Чужий проти Хижака". При цьому мало хто згадує про джерела ресурсів, завдяки яким обидві сили вийшли на українську політичну сцену.
Масла у вогонь підливає старанно тягнибоківська "Свобода", обіцяючи всіх ворогів Галичини перемогти, не пустити, заборонити і закопати. З іншого кінця країни їй допомагає в цьому "Русское единство", яке з не меншим пафосом обіцяє прорватися з Криму до Львова, домогтися, показати і довести
Тим часом злі медіаязики (злість не применшує їх інформованості) стверджують, що "Русское единство" черпає силу з гаманця провладного газового олігарха Дмитра Фірташа. А шалена націонал-шовіністична "Свобода" наведена за руку у велику політику тими ж українськими "містерами-твістерами". Завдання у них спільне - каналізувати соціальний протест, що зріє по обидві сторони Дніпра, у чергову ідентифікаційну бійку, щоб пара знову пішла у свисток.
Гумільов був впевнений, що нація будується на єдності мети і мрії. В українців відбирають і те, і інше, підсовуючи спочатку тупикову парадигму війни за історію. Замість пошуку майбутнього їх прирікають на безперспективне копання в минулому. Безперспективне тому, що не можна змусити Львів полюбити Радянський Союз, а Крим і Одесу - ставити пам'ятники ОУН-УПА. У результаті південний схід боїться заходу, захід побоюється південного сходу, і лише представники великого капіталу нікого не бояться. У повній відповідності з аксіомою: "якщо ти нікого не боїшся - значить, ти найстрашніший".
"Русское единство" черпає силу з гаманця провладного газового олігарха Дмитра Фірташа. А шалена націонал-шовіністична "Свобода" наведена за руку у велику політику тими ж українськими "містерами-твістерами"
Що ж, вони розумниці, а ми - ні. Бо при всій фундаментальній сакральності теми Великої Вітчизняної війни (або Другої світової - для Галичини) вихідці з обох половин України витрачають свою енергію лише на те, щоб перевірити, чиї тестикули міцніші. У результаті вже навіть львівська інтелігенція закликає ввести мораторій на обговорення героїв минулого, приклад чого - останні інтерв'ю Юрія Андруховича.
В Україні люблять згадувати Кіплінга з його класичним "Захід є захід, Схід є схід і разом їм не зійтися". Щоправда, герої Кіплінга, що представляють дві різні цивілізації, у фіналі побраталися. Але українська ситуація - це не класика. Це постмодерн, епоха тотальної імітації.
Росія і тут випередила Україну. Жириновського, як провісника тенденції, ще на рубежі століть змінив Путін з його "відродженням імперії". Сьогодні, з виходом руху "Наши" на мітинги проти корупції ця тенденція досягла піку. Та й самі Путін з Медведєвим, які уособлюють як би почвенництво і як би західництво, насправді лише різні принти на боках однієї газової труби. Ця ілюзорна прихильність різних цінностей, у свою чергу, як матрьошка, імітує політичну конкуренцію і вибір, а також наявність публічної політики, розтоптаної в 2005 році в страху перед "кольоровими революціями".
Гумільов був впевнений, що нація будується на єдності мети і мрії. В українців відбирають і те, і інше, підсовуючи спочатку тупикову парадигму війни за історію
В Україні постмодернізм тільки починається - і починається саме при Януковичі, що цілком зрозуміло: він символ партії, яка багато років імітувала проросійськість. Тепер, коли "регіонали" прийшли до влади, вони з не меншим успіхом імітують прозахідність. Імітують незграбно, часом відверто переграючи - їм ще вчитися і вчитися. Але якщо вже продовжувати аналогію, то теплично вирощені "Свобода" і "Русское единство" - точно такі ж принти на футболці всемогутнього олігарха.
До речі про всемогутність. Є така крайня форма філософського суб'єктивізму - соліпсизм. Його прихильники стверджують, що реального світу не існує, що все суще - це лише породження свідомості мислячого індивіда. Якщо так, то і "Свобода" і "Русское единство" - всього лише ілюзії українського великого капіталу. Успішна імітація створює віру у всемогутність. Спін-доктора починають почуватися деміургами, їм здається, що весь цей світ - проекція їхніх думок і почуттів. Але все рано чи пізно закінчується. Коли реальність зламає цей затишний планетарій - буде пізно. Головне - встигнути зрозуміти, для кого саме.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.