Минулого тижня у Києві оголосили вирок Юлії Тимошенко - 7 років позбавлення волі. Після завершального засідання Печерського суду дочка Тимошенко, Євгенія Карр, дала інтерв’ю виданню Огонек.
- Євгенія, ви чекали на такий вирок?
- Ми переконані,
що вирок був "ухвалений" давно - ще у листопаді 2010 року, коли
почалися щоденні виклики мами до прокуратури і з неї була взята підписка про
невиїзд. Мета очевидна - вибити її з політики. Уряд на чолі з Януковичем
витрачав мільйони доларів, аби знайти будь-яку зачіпку - було зроблено кілька
невдалих спроб інкримінувати їй що-небудь. Нинішня справа сфабрикована від
початку до кінця: свідків захисту ігнорували, виявлено безліч помилок і
порушень слідства. Одне вже те, що мама діяла у рамках закону і жодного збитку
нікому не завдала, говорить про абсурдність усієї справи. І про це суд
попереджали і міністр юстиції, і колишній генпрокурор, і навіть Гельсінкський
комітет, що зафіксував політичну підоснову справи у своєму звіті. Ніхто і не
приховував, що влада усуває свого головного політичного конкурента. І ми,
усвідомлюючи це, не чекали нічого хорошого.
Але ми не опустили руки.
- На відео
видно, що ви з мамою посміхаєтеся і навіть смієтеся у залі суду...
- Ми намагалися
знайти смішне в цьому абсурді, названому чомусь судом. Адже усе це - спектакль,
де дійові особи - прокурори, суддя - актори, а режисер-постановник знаходиться
по той бік софітів і телекамер. Було щось жалюгідне і смішне у тому, як режим
боїться народу, тому і вигнав публіку із зали засідань. Як суддя, що не
визначається сміливістю, обливається у своїй мантії потом, а його помічник, щоб
зберегти напудрене обличчя правосуддя, вмикає на повну кондиціонер. І смішно, і
сумно...
- Як відреагувала на вирок мама та інші члени
родини?
- Чекати на такий
результат - це одне, почути - зовсім інше. Коли тебе засуджують до семи років ув’язнення
ні за що, лише тому, що ти - серйозний конкурент влади, стає ніяково. Мама -
сильна людина: вона не пішла на компроміс і домовленості, не просила про
помилування... І вона готова витримати усі випробування. Бачить Господь: вона
завжди старалася і діяла на користь країни і людей. І в цьому - її сила і
свобода.
- Цього разу було важче, ніж 10 років тому, коли
вона теж опинилася за гратами?
- Тоді вона була
ще не настільки відома ні на батьківщині, ні тим більше за кордоном. І тоді ми
навіть більше побоювалися за її життя і свободу: було відчуття, що влада, якби захотіла, могли залишити її за гратами
надовго і навіть була ймовірність того, що живою вона з в’язниці могла і не
вийти. Втім, не знаю, що страшніше - ті часи чи нинішні? Тоді суди були не так заангажовані
владою. Зараз же по судді видно, як йому страшно, як він залежить від думки прокурорів,
міністрів і радників президента, які тепер входять до Вищої ради юстиції, яка
контролює суддів. Загалом, і тоді, і зараз надії на справедливе рішення не
було.
- У ЗМІ не раз обговорювали, що в’язниця "на
користь" Тимошенко – кількість її
прибічників множиться у рази...
- Це з боку так
виглядає, що їй все одно. А ви спробуйте навіть день пробути у кам’яному мішку
з гратами на вікнах! Досить тяжке випробування навіть для сильних і здорових
чоловіків. Там холодно, немає гарячої води... Усі наші "політичні"
утримуються в одному СІЗО, де найстрашніші умови. Згодна, що її популярність
зростає. Але мені особисто як дочці страшно: раптом, злякавшись такої
популярності, її знищать?
- А є реальна загроза?
- У неї нещодавно
з’явилися незрозумілі симптоми: синяки, крововиливи на шкірі. Що це за хвороба,
ми не знаємо. І поки не дізнаємося: лікаря до неї не пустили, аналізів не
зробили. А тим часом у будь-який момент може настати погіршення. Що ж, якщо
власті її замкнули, то взяли на себе і відповідальність, у тому числі і за її
життя.
- А як часто вам вдавалося бачитися з мамою після
арешту?
- Досить часто: я
її громадський захисник - у нас така форма для членів сім’ї і близьких родичів.
Завдяки цьому я у будь-який час можу бувати у в’язниці або бути присутньою на
судових засіданнях.
- Ви щойно повернулися зі Страсбурга, де
зустрічалися з керівництвом Ради Європи і ПАРЄ. Мама знає, що ви клопоталися за
неї у Європі?
- Звичайно. Усі,
з ким я зустрічалася, обіцяли допомогу і підтримку, навіть знаючи, що вирок
може бути суворим. Мені обіцяли, що добиватимуться від влади права для опозиції
брати участь у виборах.
- А вам
взагалі часто вдавалося спілкуватися з нею по життю?
- Я вчилася в
Англії з 14 до 23 років, і весь цей час ми бачилися рідко - її робота не
дозволяла. До цього і після, коли я повернулася до України, часто спілкувалися.
Живемо ж поруч... Колись давно, у дитинстві, мною займалися бабуся і тато
частково. У нас велика родина, дружна, усі один одного підтримують. Зараз, коли
вона у в’язниці, уся рідня тут, у Києві: міняються, чергують, аби позмінно
відвідувати її, готувати передачі. Загалом, разом ми нічого і нікого не боїмося
і все переживемо. Між нами сильний духовний зв’язок. Я її інколи відчуваю на
відстані. У нас навіть часто збігається настрій. Мені не раз говорили, що ми
схожі, і я згодна. Але мама дуже сильна людина. Я не така...
- А яка вона?
- Ось зараз вона
вже два місяці у в’язниці, а це від неї до нас йдуть сили і енергія, аби
пережити усе це. У неї, мені здається, взагалі немає почуття страху. А ми –
сім’я, колеги, друзі - з іншого тіста: побоюємося того, що буде тепер, після
вироку, але напружуємо усі зусилля, аби вона цього не помітила. Вона, звичайно,
усе це відчуває, і від цього їй лише важче, але вигляду не показує.
- Схоже, що ви у політику не збираєтеся?
- Це вже ні. Хоча
мені і дозволяє освіта - я політолог і економіст, але я надивилася, що це таке
- політик у сім’ї. Я, звичайно, пишаюся тим, що мама робить, розумію її місію.
І ми усі – сім’я - вже давно частина цієї місії. Навіщо ж ще комусь з нас йти
по цій дорозі?
- Чи немає таємного бажання, аби вона пішла з
політики і залишилася просто мамою?
- Ні, вона не
зможе. Без цього її душа "загине". Та і іншої людини, яка б могла допомогти,
сьогодні в Україні немає. Тут я вже не як дочка кажу, а як громадянка. Хай йде
до своєї мети. Вона тоді відчуває себе щасливою, я то це знаю.
- Давно хочу
запитати: хто автор іміджу "дівчина з косою"?
- Вона сама.
Народилося це раптово і, на мій погляд, дуже вдало - яскраво, запам’ятовується
і притягує. Її коса навіть увійшла у моду. Та й красиво! Хоча їй з будь-якою
зачіскою гарно.
- А як вона любить відпочивати?
- Кращий
відпочинок для неї - пробіжка, заняття спортом на природі, плавання, читання
книг. З фільмів віддає перевагу містиці і трилерам. Ось комедії якось їй не
дуже до душі. Подорожей не любить - дуже часто їздила по роботі. Любить
займатися домашньою роботою або дизайном. Я живу, наприклад, у квартирі, де
вона придумала дизайн усіх кімнат. Мені подобається.
- Готує?
- Звичайно. І у
неї дуже смачно виходить, шкода, на це у неї рідко знаходиться час. Вона -
перфекціоніст в усьому, у тому числі і на кухні. У її борщі всі овочі порізані
дрібно, акуратно, неначе машинкою, а не руками.
- Є риси характеру, які вона не виносить?
- Зрада, швидше
за все, легкодухість. У найширшому сенсі цього слова. Тобто перш за все, коли
людина починає сумніватися або шукати компроміси по відношенню до її віри,
цілей або принципів її партії. Вона вважає, що це робить її команду слабкою.
- Багато хто відзначає її "чоловічий характер" і
неемоційність. Це так?
- Ні! У неї
приголомшлива сила волі, у чомусь і справді чоловічі риси, і в чомусь вона
навіть сильніша за деяких чоловіків. Але назвати її чоловіком у спідниці я б
ніколи не змогла.
- Вона коли-небудь плакала?
- Так, і не раз.
- Ви говорили, що вона безстрашна. Невже жодного
разу не бачили, як вона боїться?
- Страху вона
практично не відчуває. Тільки раз - у моєму дитинстві - був випадок: неприємний
транспортний інцидент... Ось тоді. Вона боїться за нас, за мене особливо. А я
вже давно знаю симптоми того, що мій телефон "на прослуховуванні", знаю, що
говорити у цих випадках. Якщо є "хвіст", то теж у курсі, як діяти...
- Тільки не
кажіть, що ви, як у детективних фільмах, вибігали через задні двері бару...
- І таке бувало.
- А до Страсбурга так само вибиралися?
- Ні, виїхала
легально і легко. На собі особисто я жодного тиску не відчуваю. Але знаю, що є
таке собі "велике око", яке постійно за мною спостерігає.
- Який тепер буде її і ваш план дій? Подаватимете
на апеляцію? Чекатимете допомоги з Європи? Підніматимете прибічників? Пройшла
чутка про можливі масштабні мітинги у Києві...
- Апеляція
триватиме протягом двох місяців, але на неї великої надії немає: судова система
після нещодавніх реформ стала повністю підконтрольна команді президента... Отже
якщо ми і розраховуємо на правосуддя, то лише в особі Європейського суду з прав
людини, а також на підтримку політичних лідерів інших країн, яка наразі
посилюється. Може, вдасться домогтися прийняття поправок до закону, що в
результаті декриміналізує дії багатьох політв’язнів і вони отримають шанс вийти
на свободу. Мітинги? Думаю, протести продовжаться, і не лише за свободу мами,
але перш за все за права і свободи громадян.
***
У рубриці Світ
про нас статті із зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін.
Редакція не несе відповідальності за наповнення даних матеріалів.