Позиція України щодо Росії стала ще слабшою після винесення обвинувального вироку у справі колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, яку засудили до семи років тюремного ув'язнення за перевищення посадових повноважень. Це судове рішення накликало на себе критику як у Москві, так і в Європейському Союзі, пише Софі Ламброскіні у французькій Les Echos.
Україна, яка в
очах Кремля крутиться в російській геополітичній орбіті, стурбована посиленням
ролі її могутнього сусіда в їх економічних зв'язках: наростання двосторонньої
напруженості проявляється в посиленні тону заяв в обох столицях, що загрожує
неясними поки наслідками. Дане дослідження пропонує оцінку економічного впливу
Росії в Україну (крім класичної газової сфери) для встановлення її впливу на
Україну та її відносини з Європейським Союзом.
1. Історичний
контекст: важке розлучення
Радянський
відбиток: переплетення і взаємозалежність двох економік
"Втратити
Україну - втратити голову", - попереджав Ленін в 1918 році, коли Червона
армія билася за утвердження в Україні радянської влади. Від Бісмарка до
Збігнєва Бжезинського - історія рясніє афоризмами про взаємозв'язок обох націй.
Ще за часів імперії великі українські цукрові промисловці (іноді вихідці з
козаків) входили в число найбагатших людей країни і ставали частиною царського
дворянства. В епоху СРСР централізована економічна система відводила
Українській Радянській Соціалістичній Республіці ключове місце в промисловому
виробництві (головним чином, в металургії, а також високих технологіях). В
Україні прагнення до незалежності, яке гуляло по всьому Радянському Союзу за
часів перебудови, ставило перед собою подвійну мету: з одного боку мова йшла
про культурну та політичну незалежності, з іншого - про економічну емансипацію
від Москви, чия централізувальна роль на той час сприймалася як форма
експлуатації. Тим не менш, Київ недооцінив заплутаність російсько-українських
виробничих зв'язків. Енергетична залежність стала серйозною перешкодою на шляху
незалежного розвитку Україна і так і не опинилася в центрі політики
стратегічних реформ з 1991 року.
Після здобуття
незалежності та руйнування системи планової економіки Україна відчула подвійний
удар: відмова від отримання з Москви централізованого плану і розрив виробничих
ланцюгів. У 1990-х роках відбувалося поступове (іноді за допомогою бартеру)
налагодження бюрократичної системи, яка прагнула спрямувати свій розвиток у
міжнародне русло. Діяльність Юлії Тимошенко в "Українському бензині"
прекрасно ілюструє ту ситуацію: вона імпортувала російський бензин і дизельне
паливо для збуту в Дніпропетровській області.
20 років після
розпаду Радянського Союзу ця залежність чи стала слабшою: використовувані в
Росії залізничні вагони збирають на українському заводі
"Луганськтепловоз", а деякі види труб, що випускаються виключно в
Україні, є одними з основних статей її експорту в Росію. В Україні перебуває
приблизно 40% всіх побудованих в радянську епоху атомних електростанцій, і
сьогодні вона експортує в Росію електроенергію, яку отримують на тих же
колишніх радянських АЕС. У той же час на електростанціях використовується
ядерне паливо з Росії (зараз існує кілька проектів щодо диверсифікації), уран для
якого видобувається в Україні. Літаки компанії "Антонов" збирають у
російському Воронежі, причому крила і двигуни для них виробляються в Україні, а
потім експортуються до Росії. Україна успадкувала великі суднобудівні верфі на
узбережжі Чорного моря, тоді як Росія зберегла за собою здатних проектувати
кораблі інженерів. Від аерокосмічної до оборонної промисловості - нестачі в
прикладах взаємозалежності двох економік не відчувається.
За минулі два
десятки років вони так і не "відчепилися", тому що ніхто
по-справжньому і не намагався цього зробити. Частково така ситуація пояснює і
заздрість росіян, які відчувають лише роздратування від близькості колись
спільного майна. Тим більше, що стратегія вертикальної інтеграції, якої
дотримуються найбільші галузі російської промисловості, дає їм привід
поглянути, що відбувається по той бік українського кордону.
2. Економічний
вплив Росії стосується не тільки газових воєн
Газові війни, які
виникли навколо умов транзиту і закупівель російського газу і створили для
європейських клієнтів ризик перебоїв з поставками блакитного палива (як,
наприклад, в січні 2006 року), опинилися в центрі обговорення залежності
України. Тим не менш, політичні наслідки взаємозалежності двох економік
виходять за межі одних лише транзитних проблем.
Урядові проекти:
інтеграційні заяви в Києві та Москві
Підписану 21
квітня 2010 року Президентами обох країн угоду про продовження оренди
військово-морської бази в Севастополі до 2042 року в "обмін" на
знижки на поставки газу до 2020 року було розцінено як "зраду" в лавах
опозиції. У той же час візит до Києва прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна
став приводом для оголошення потенційно ширшої та глибшої програми
двостороннього зближення. Зокрема, вона передбачає російсько-українські злиття
шляхом створення компаній зі змішаним капіталом у стратегічних секторах,
особливо тих, де економіки двох країн все ще тісно пов'язані: це стосується
авіації, космічної сфери, суднобудування, атомної енергетики і газового сектора
з можливим злиттям "Газпрому " й української державної компанії
"Нафтогаз".
Хоча обидва уряди
на словах вітають цю співпрацю, Київ і Москва все одно сприймають її по-своєму.
На думку Росії, ці інтеграційні угоди відповідають "загрозам економічної
безпеки", які в 1996 році Кремль визначив як необхідність забезпечити
канали збуту і пріоритетність економічних зв'язків з "ближнім
зарубіжжям". Таким чином, завдання щодо забезпечення
"надійності" виходів на ринки Європи і держав СНД, як і раніше,
залишається пріоритетом російського уряду.
З приходом до
влади Віктора Януковича переговорний процес став знову нагадувати часи Леоніда
Кучми: політичні поступки Києва в обмін на економічні субсидії при збереженні
дипломатичного курсу на вступ до Європейського Союзу. Крім того, залучення
капіталів для модернізації ключових секторів промисловості є справжньою
проблемою для країни, яка відчайдушно потребує інвестицій.
На початку 2011
року Росія опинилася віч-на-віч з куди менш згідливим і значно менш схильним до
інтеграції, хоча і настільки ж жадібним до інвестицій партнером. У ядерній
сфері процеси злиття відбуваються повільніше, нехай навіть російському
підприємству ТВЕЛ вдалося обійти Westinghouse в тендері на будівництво заводу з
виробництва ядерного палива. Крім того, український уряд націлений на
диверсифікацію джерел ядерного палива: воно передало на розгляд до парламенту
новий "ядерний кодекс", а потім (вперше за багато років) замовило
партію палива у Westinghouse. В авіабудуванні злиття відбуваються повним ходом,
але з українського боку зачіпають тільки сектор послуг, а не власне виробничі
об'єднання. Хоча на час підписання деякі називали ці договори початком кінця
української незалежності, вони по суті так і на набули повної чинності. Що
стосується проекту злиття в газовому секторі, уряд України всіляко чинить опір
його реалізації, оскільки побоюється невигідної для себе економічної асиметрії.
3. Межі
російського впливу
Спроби
проникнення в промисловість Україна наштовхуються на опір впливових місцевих
олігархів
Металургійна
промисловість є головною статтею експорту Україною (47% ВВП) і одним із стовпів
її економіки. Крім того, цей сектор виключно привабливий для російських
капіталів, які шукають простір для розвитку і в той же час є продовженням
геополітичної стратегії Кремля. Перше проникнення на ринок ("Северсталь"
Олексія Мордашова в 2007 році, "Русал" Олега Дерипаски в 2008 році),
яке стартувало з 2005 року, не призвело до захоплення більш-менш значущої
частки. Друга хвиля почалася відразу ж після обрання Віктора Януковича,
внаслідок чого в ЗМІ неодноразово лунали заяви про те, що Україну збувають на
руки росіянам. За продажем корпорації "Індустріальний союз Донбасу"
представленої банком ВТБ групі анонімних російських інвесторів, була купівля
"Запоріжсталі" російським олігархом Олегом Дерипаскою, який обійшов у
тендері Ріната Ахметова. Крім того, ходили чутки про неминучі угоди в інших
секторах. Тим не менш, просування Росії швидко застопорилося: Ахметов пішов у
контрнаступ в залі суду і в результаті отримав-таки "Запоріжсталь" у
вересні 2011 року, тоді як "Індустріальний союз Донбасу" практично не
зміг консолідувати свої активи.
Економічні
зв'язки з Європейським Союзом
У минулому
Європейський Союз цілком чітко дав зрозуміти, що стабілізація
російсько-українських взаємин є життєво важливою для всієї пан'європейської
зони. У той же час стабілізаційний ефект економічних зв'язків (його можна було
помітити в системі російсько-європейських взаємин) майже не знаходить
відображення в системі енергетичних взаємин на території колишнього СРСР через
асиметричне співвідношення сил Росії та її українського й білоруського
партнерів. Тобто російський вплив має радше дестабілізаційний характер. Як
відзначає європейське дипломатичне джерело в Києві, "з урахуванням
перспективи зростання впливу Росії в деяких секторах і взаємозалежності обох
економік, підписання договору про асоціацію та угоди про вільну торгівлю є
найважливішими засобами" для забезпечення економічного розвитку України в
європейській зоні. Українські олігархи підтримують ідею створення зони вільної
торгівлі не з комерційних причин (вступ до СОТ вже відкрив для них ринки) і
розглядають її як захід для страхування, яка дозволяє триматися на відстані від
неминучого в іншому випадку економічного тиску Росії. Тим не менш, деякі
українські промисловці (в першу чергу в машинобудуванні), які відчувають
серйозну залежність від російського збуту, виступають проти цієї ідеї.
В якості висновку
хотілося б в черговий раз підкреслити, що пов'язані з політичним підйомом Росії
ризики для української економіки говорять радше про переплетення успадкованих з
часів Радянського Союзу (і не реформованих відтоді) виробничих мереж, а не
власне кажучи про "колонізацію". Якщо економічний вплив Росії (він,
до речі, майже не піддається кількісному визначенню) будуть і далі намагатися
використовувати як інструмент політичного діалогу, його посилення в
українському газовому секторі буде мати цілу низку серйозних наслідків.
Українська заборгованість (як держави, так і підприємств) також можна вважати
слабкою стороною країни. Крім того, вразливість регуляторних економічні та
торгівельні взаємини інститутів (суди, антимонопольні комітети, комісії з
видачі ліцензій і т.д.) перед корупцією і прагненням дістати якомога більше
клієнтів полегшує маніпуляцію ними з політичними чи меркантильними цілями.
Оригінал публікації: L'Ukraine en proie à la "colonisation" économique russe?
Переклад ІноЗМІ
У рубриці Огляд
преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін.
Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.