ЕЖ: Дружба і маятник

Другої річниці обрання Віктора Януковича президентом України - 7 лютого - в Росії практично ніхто не помітив. Що само по собі дуже показово і цікаво, - пише Аркадій Мошес в російському Ежедневном Журнале.

Згадаймо, що до кінця 2009 р. російсько-українські відносини, з формальної точки зору, досягли нижчої точки за всю свою історію - в Києві не було російського посла. Не подолана і досі ідіосинкразія Кремля на все "помаранчеве", тобто на право громадян на чесні вибори і право країн на зовнішньополітичну самостійність, тоді повністю визначала зміст української політики Москви. У цій ситуації з приходом Януковича зв'язувалися різноманітні очікування - від прагматичної нормалізації відносин до повного підпорядкування України Росії.

Певною мірою ці очікування виправдалися. Позиції Росії щодо України різко посилилися. Причому тут абсолютно не важливо, чи хотів цього сам Янукович. Думаю, що зовсім не хотів. Будучи зобов'язаним своїм обранням на посаду президента зовсім не Москві, а своїм місцевим союзникам і партнерам, і платити він повинен був українським бізнес-імперіям. Для цього дійсно був необхідний дешевий російський газ. Адже при Леоніді Кучмі в 1994-2004 рр.. Києву вдавалося зберігати відносну свободу у зовнішній політиці і отримувати паливо задешево, то чому б і не тепер?

Але, так чи інакше, вийшло все по-іншому.

По-перше, команда Януковича чомусь вважала, що їй зарахуються зроблені похапцем і в односторонньому порядку найважливіші геополітичні поступки. Проголошення України в липні 2010 р. позаблоковою державою - тобто відмова від вступу в НАТО - відбулося взагалі без торгівлі. Ну, а зі знижкою в ціні на газ в 100 доларів, отриманою в обмін на продовження перебування російського флоту в Севастополі до 2042 р., сильно продешевили. Тому що і самим українцям не дуже зрозуміло, чому Німеччина без геополітичної знижки платить за газ менше, ніж Україна з нею. І ніхто Берлін при цьому в Євразійський Союз не запрошує.

По-друге, Янукович поступово і до межі зіпсував відносини з Заходом. Справа тут не в одному вироку Юлії Тимошенко. Просто дуже вже сильно його внутрішня політика стала нагадувати російську і білоруську. Але різниця в тому, що Москва сьогодні не просить у Заходу грошей, а Україні без них - об'єктивно складно. Та й яка може бути дипломатична гра на балансі, якщо Європейський Союз відмовляється підписувати з Януковичем готові і, можна сказати, вистраждані документи, на кшталт угод про асоціацію та зону вільної торгівлі. Ясніших сигналів не буває.

По-третє (але, втім, тільки по-третє), Росія нарешті надала світу результати своєї роботи зі зниження транзитної залежності від України. "Північний потік" запустили, "Південний" все ще може відбутися. І ніяких гарантій прокачування російського газу в України немає.

Київські учасники переговорів, звичайно, з усіх сил намагаються знайти такий вихід з положення, щоб і московських колег зацікавити, і не підписати при цьому повну і беззастережну капітуляцію. І газовий консорціум створити, і хоч якийсь контроль над газотранспортною системою, цим найважливішим елементом суверенітету, зберегти. До суду погрожують піти, споживання знизити і скраплений газ почати завозити. Але виходить, треба визнати, погано. Особливо, коли холодно.

Що ж, раніше треба було думати (дивись "по-перше" і "друге").

Тому ні про яку душевну згоду між "вождями" двох країн не йдеться. Просто змінилося співвідношення потенціалів. Більш сильні та досвідчені вийшли тимчасовими переможцями в сутичці з амбітними, але не дуже заможними - причому не тільки у фінансовому плані. Буває. Зрештою, ніхто ж не чекає, що один боксер буде шкодувати в поєдинку іншого тільки тому, що обидва люблять бокс. Так з чого один суверенний володар буде прощати промахи і слабкості іншому? Тільки тому, що суверенітет обидва розуміють як необмеженість внутрішньополітичної влади? Так, безперечно, на захід від кордонів України лежить світ, де навіть зараз, в період економічної кризи, у відносинах між країнами поширене слово "солідарність" - ну так то інший світ, там цінності, правила і "поняття" інші.

Найцікавіше, втім, попереду. Тому що начебто у Москви ніколи за всю пострадянську історію не було більш сприятливих умов для того, щоб "дотиснути" Київ. Але, з іншого боку, легкої прогулянки все одно не вийде.

Сьогодні Москва має справу з цілком прийнятною для себе ситуацією. На дипломатичному фронті їй протистоїть ослабла буферна держава, яка на найближчу перспективу втратила можливість приєднання до європейської економіко-правової зони. При цьому ця держава примудряється платити за своїми рахунками. Спроби ж повністю інтегрувати Україну в російську систему союзів і блоків загрожують серйозними ризиками.

Практично неминучою стане внутрішня консолідація політичних сил України проти режиму Януковича. Платформа для об'єднання вже існує, і це не "суверенітет", а саме європейський вибір. До осені 2011 р., згідно з опитуваннями, більшість населення України, причому це спостереження стосується всіх без винятку вікових груп, повернулося на позиції підтримки членства України в ЄС. Перешкодою ж до зближення є відомо хто. А парламентські вибори вже в жовтні, і не факт, що повернення до змішаної виборчої системи буде достатньо для збереження Партією регіонів більшості. Тому що за пропорційною системою із сьогоднішніми 14-15 відсотками ПР сподіватися взагалі нема на що. У 30 відсотків ці показники чудесним чином не обернуться.

Активність Росії може викликати аналогічні рухи тіла з боку Заходу. Репутацію Януковича вже не врятувати, але перспектива приходу до влади нової проєвропейської коаліції змінить розклади, а якщо президент, у свою чергу, проявить готовність змінити поведінку, то справу мати з ним будуть. Без задоволення, звичайно, але будуть. Заради реформ. Навіть Лукашенка ще недавно приймали.

Нарешті, дуже важко прорахувати реакцію всередині Росії. Фінансова вартість геополітичного проекту "Україна" може виявитися неприйнятно великою. Після стількох років "дружньої пропаганди" раптом почати оплачувати прибутки українських олігархів? Та навіть якщо своїх. Електорат все одно може не зрозуміти.

Тому цілком можливо, що і російсько-українське "перезавантаження" підходить до своєї межі. Ні створити засновану на загальних цінностях лігу автократів, ні дотиснути, як це зараз прийнято говорити, "наших партнерів" у Росії з Україною не виходить. І в якийсь момент маятник піде у зворотний бік.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.