У понеділок чинна влада України зробила ще один крок до того, щоб застрахувати себе на найближче майбутнє від нервових потрясінь, пов'язаних із повноцінною політичною боротьбою. За грати відправили одного з найпопулярніших у минулому політиків - лідера руху Народна Самооборона і екс-голову МВС Юрія Луценка. Він відбуватиме термін, як і головний противник режиму - Юлія Тимошенко, - пише Петро Бологов у російському виданні Lenta.Ru.
Від гріха подалі
До останнього моменту прихильники Луценка не
вірили у те, що суд засудить колишнього міністра до реального терміну. Вся
справа Луценка, обвинуваченого у повній нісенітниці (екс-міністру інкримінували
незаконне нарахування стажу особистому водієві і розбазарювання коштів із
бюджету під час святкування Днів міліції), на думку численних спостерігачів,
була шита білими нитками, та й свідки під час слідства відмовилися від своїх
свідчень.
Однак Луценка все-таки засудили до 4 років
ув'язнення і конфіскації майна, тобто присудили йому те, що зажадав прокурор. З
урахуванням часу, який екс-міністр провів у СІЗО, на волю він вийде у кінці
2014 року. Юлія Тимошенко, засуджена раніше на сім років, і взагалі
затримається у в’язниці до 2018 року - якщо Євросоюз
все-таки не доб'ється її звільнення. Однак, судячи з того, що вирок Луценку був
винесений на тлі постійного тиску на Київ з боку Заходу, українська влада вже
звикла розбиратися з опонентами, ігноруючи критику ззовні.
З урахуванням часу, який екс-міністр провів у СІЗО, на волю він вийде у кінці 2014 року. Юлія Тимошенко, засуджена раніше на сім років, і взагалі затримається
у в’язниці до 2018 року
Суд над Луценком припав якраз на другу річницю
перебування Віктора Януковича на посту президента. Відправивши на нари двох
основних конкурентів з опозиційного табору (не варто забувати, що перед
останніми президентськими виборами Луценко і Тимошенко фактично працювали в одній
зв'язці), влада може тепер ґрунтовно, не розмінюючись на чвари з опонентами,
готуватися до майбутніх жовтневих парламентських виборів. Якщо їх виграє
правляча Партія регіонів, перед Януковичем відкриються нові можливості для
утвердження необмеженої президентської влади.
Усе ще попереду
Наприкінці минулого тижня український Центр
соціальних досліджень Социс провів перше у нинішньому році опитування, що
виявило симпатії населення до тих чи інших політиків, партій або політичних
об'єднань. Із мінімальною перевагою, як і раніше, лідирує Партія регіонів (їй
симпатизують 15,9 відсотка опитаних), у Батьківщини Тимошенко показник 13,5, а
у Фронту змін Арсенія Яценюка, що йде третім, - 8,1 відсотка. Вище трьох
відсотків (з урахуванням того, що прохідний бал - 5 відсотків) рейтинг також у
комуністів, партії Сильна Україна Сергія Тігіпка, партії Удар Віталія Кличка і
націоналістів зі Свободи Олега Тягнибока. Причому в останніх двох партій
рейтинг зростає всі останні місяці.
Влада може тепер ґрунтовно, не розмінюючись на чвари з опонентами, готуватися до майбутніх жовтневих парламентських виборів
Що стосується симпатій українців щодо окремих
політиків, то вони розподілилися наступним чином: Янукович - 16 відсотків,
Тимошенко - 14,1, Яценюк - 9,5, Віталій Кличко - 6,1, Тігіпко - 3,6, лідер
комуністів Петро Симоненко - 3,5, Тягнибок -2,9. Водночас "електоральне
болото" у випадку з партіями становить 41,4 відсотка опитаних, у випадку з
персонами - 37,6 відсотка. Це зайвий раз доводить правоту ряду місцевих
експертів, які стверджують, що українці просто втомилися від політики, нестачі у
якій у них, починаючи з кінця 2004 року, не було. Власне, усі ті маніпуляції,
які влада виконала за час президентства Януковича (як з політичними противниками,
так і з економічними реформами та іншим), стали можливі завдяки зростанню
індиферентності електорату.
Така ситуація "регіоналів" повинна
цілком влаштовувати. Байдужих виборців завжди легше обвести навколо пальця,
навіть якщо за фактом цифри на майбутніх виборах вийдуть не зовсім такими, які
потрібні, щоб забезпечити собі парламентську більшість. Тим більше що поки що складно
собі уявити, що, незважаючи на всі декларовані опозицією наміри об'єднатися,
той самий Яценюк піде на вибори в одній зв'язці із Тягнибоком або, наприклад, Батьківщина
об'єднається з тим, що залишилося від Нашої України. До речі, рейтинг цієї
партії, як і самого колишнього президента Віктора Ющенка, коливається у районі
половини відсотка.
Усі ті маніпуляції, які влада виконала за час президентства Януковича (як з політичними противниками, так і з економічними реформами та іншим), стали
можливі завдяки все зростаючій індиферентності електорату
Саме лідерство Януковича говорить зовсім не
про його успіхи на президентській посаді, а про кризу в лавах опозиції.
"Рейтинги не показують реальної довіри людей. Проблема в тому, що люди не бачать
в опозиції кандидатів, здатних стати гідною заміною влади. І коли їм пропонують
проголосувати за когось, вони вибирають владу, тому що вважають, що за інших
буде ще гірше", - вважає політолог Вадим Карасьов. Ну, і безпосередні
заходи впливу на конкурентів також приносять свої плоди. Так, якщо рейтинг
Тимошенко у перші тижні після вироку перевищував рейтинг Януковича, то зараз
вона знову друга.
Справи міжрегіональні
Мабуть, найбільша небезпека, яка загрожує
правлячій верхівці, це "міжрегіональна" ворожнечу, тобто боротьба за
сфери впливу всередині самої системи влади. Як уже неодноразово говорилося, на
даний момент існують три клани, що безпосередньо впливають як на діяльність
уряду, так і на роботу Верховної Ради, хоча у парламенті провладна більшість
поки що голосує досить злагоджено, без серйозних внутрішніх чвар. Три клани -
це "донецькі" (здебільшого вихідці з Донецька та області, що
групуються навколо мільярдера Рината Ахметова і депутата Бориса Колеснікова),
"фірташівські" (близькі до мільярдера Дмитра Фірташа) та
"сім'я" (наймолодший клан, що сформувався навколо сина президента
Олександра Януковича).
Найбільша небезпека, яка загрожує правлячій верхівці, це "міжрегіональна" ворожнеча, тобто боротьба за сфери впливу всередині самої системи влади.
Настільки часті останнім часом перестановки в
уряді наводять на думку про те, що боротьба між зазначеними угрупованнями за
міністерські портфелі увійшла у нову фазу. Можливо, це пов'язано з активністю,
яку розвинула "сім'я", яка намагається нині набрати вагу, щоб на
рівних конкурувати із двома вже усталеними кланами. Поки що всі ці перестановки
обставлені цілком цивільно, тобто до бійок біля дверей державних відомств, як
за часів Ющенка, справа не доходить, однак не виключено, що все ще попереду. У
тому, щоб помахати кулаками серед "регіоналів" багато видатних
діячів, але досі вони билися лише із представниками протилежного табору, і
страшно уявити що буде, якщо в Раді, наприклад, почнуться братовбивчі сутички.
Вилившись на публіку, такі чвари вдарять по рейтингах
Партії регіонів та їхніх союзників сильніше, ніж традиційні "наїзди"
опозиціонерів, нехай навіть і такі резонансні, як справа з підкупом депутатів
БЮТ. Доки правляча команда зберігає, хай і формальну, монолітність, вона завжди
буде у плюсі - просто за контрастом з тією усобицею, у якій п'ять років
борсалися колишні "помаранчеві" революціонери. Правда, практика показує,
що, позбувшись ворогів зовнішніх (Тимошенко, Луценко), будь-яка сила починає
шукати ворога у власних рядах, і не виключено, що депутати опозиції у Раді
нинішнього скликання зможуть взяти участь у парламентських бійках вже в якості
глядачів. У такому випадку, якою буде Рада наступного скликання, зараз навряд
чи може передбачити хоч хтось.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних
ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе
відповідальності за зміст даних матеріалів