Фото: Reuters
"Якщо європейські політики бойкотують Україну, то слід бойкотувати і Росію, і Білорусь."
Викручування рук колишнього прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і видимі синці на її тілі змусили європейських політиків повідомити про свою відмову від присутності на проведеному там чемпіонаті Європи з футболу, - пише Ерккі Баховський в естонському виданні ERR.Novosti.
Ситуація в Україні напевно не є главою в підручнику демократії: судовий процес над колишнім прем'єр-міністром Юлією Тимошенко та поводження з нею у в'язниці, вороже ставлення до опозиції та ЗМІ є негативними тенденціями.
Але при всьому тому негативі України це все ж не Росія, не Китай. Не кажучи вже про Білорусь. Але в цих державах пройшли/пройдуть скоро великі спортивні змагання.
У Китаї в 2008 році проведені Олімпійські ігри в Пекіні. Зрозуміло, погане поводження з колишнім прем'єр-міністром в Україні є проблемою, але згадаймо, що в Китаї в заворушеннях 2008 року на Тибеті загинуло від кількох десятків до кількох сотень (дані різняться і добути їх дуже важко) людей, як тибетських ченців, так і китайців. Додамо сюди і так сказати звичайні торгові бренди Китаю: порушення прав людини, відсутність вільних ЗМІ і т.п.Звідси випливає просте порівняння: 1 колишній прем'єр-міністр > ста людей.
Україна це все ж не Росія, не Китай. Не кажучи вже про Білорусь. Але в цих державах пройшли/пройдуть скоро великі спортивні змагання.
Подібні порівняння доведеться, очевидно, робити і в майбутньому. У Росії в 2014 році пройдуть Сочинські Олімпійські зимові ігри. Кожен може сам скласти список проблем Росії, причому список цей набагато довший і залишає набагато більше враження, ніж український. Чи будуть європейські політики бойкотувати і Олімпійські ігри в Сочі?
І потім, ох, вже це щастя, в 2014 році пройде чемпіонат світу з хокею в Білорусі. Хто ці політики, що вирушать туди?
Будь ласка, не кажіть, що спорт і політику потрібно тримати окремо. Це, вибачте, дитячий лепет. Гроші, що обертаються в спорті, супутні їм вплив і слава змушують політиків злітатися сюди як мухи на мед. Держава, яка проводить великі спортивні змагання, сподівається зірвати куш і на міжнародній арені.
Але потрібно погодитися з тими, хто каже, що спортсменів карати не можна. Золото Герта Кантера в Пекіні вже увійшло в історію спорту Естонії. Трохи не вистачило, щоб наша збірна з футболу зіграла в Україні й у Польщі. Без цих миттєвостей ми стали б набагато біднішими.
Зрозуміло, погане поводження з колишнім прем'єр-міністром в Україні є проблемою, але згадаймо, що в Китаї в заворушеннях 2008 року на Тибеті загинуло від кількох десятків до кількох сотень (дані різняться і добути їх дуже важко) людей, як тибетських ченців, так і китайців
Головне питання, схоже, полягає в тому, що коїться в головах людей, які вирішують, де і які провести великі змагання. Або як ці рішення народжуються. Так, наприклад, Білорусь отримала право на проведення світового чемпіонату з хокею, випередивши Угорщину, Латвію і Україну. У всіх у них є проблеми, але ці держави напевно демократичніші, ніж Білорусь.
Досвід Пекіна ясно показав, що надії на демократизацію Китаю з облаштуванням і проведенням там Олімпійських ігор не виправдалися. Так само вони не виправдаються і у випадку з Україною, Росією та Білоруссю.
Але хотілося б чесної поведінки, коли настане час проведення цих ігор. Якщо європейські політики бойкотують Україну, то слід бойкотувати і Росію, і Білорусь.
Оригінал публікації: Boikoteerides Ukrainat tuleks boikoteerida ka Venemaad
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст цих матеріалів