Фото: АР
"Обидві сторони були зацікавлені в тому, щоб ефектно зірвати засідання"
У четвер, 24 травня, в День слов'янської писемності у Верховній Раді України проходили чергові "мовні слухання" і відбулося чергове, мальовниче з усіх боків побоїще, - пише Інна Булкіна у російському Ежедневном журнале.
Партія регіонів внесла законопроект (Про основи державної мовної політики), що передбачає введення другої, "регіональної" мови в залежності від уподобань населення регіону. Фактично мова йшла про 13 регіонів (з 25), тобто про більшу частину території і більшої частини населення України.
Проблема тут не в тому, хороший чи поганий внесений регіоналами проект закону (а він був однозначно поганий, оскільки свідомо радикальний), справедливий він чи не справедливий. В принципі, сама ця процедура була спекулятивною тавтологією: право на "регіональну мову" прописано у відповідній Європейській хартії, і Україна одного разу взяла на себе зобов'язання виконувати її вимоги. Справжня проблема в тому, що подання в Раді було абсолютно передбачуваним і, схоже, заздалегідь розписане за ролями і епізодами. Ну хіба що в розпал битви якісь моменти вийшли з-під контролю, в іншому ж все було як завжди. Опозиція планувала заблокувати трибуну, але, як водиться, запізнилася і стала імпровізувати на ходу. Хоча необхідності куди б то не було рватися і що б то не було блокувати теж не було: регіоналам не вдалося зібрати необхідної кількості голосів, і про це теж було відомо заздалегідь. Обидві сторони були зацікавлені в тому, щоб ефектно зірвати засідання, і це їм вдалося.
Сама ця процедура була спекулятивною тавтологією: право на "регіональну мову"
прописано у відповідній Європейській хартії, і Україна одного разу взяла на себе
зобов'язання виконувати її вимоги
Взагалі, справжня інтрига святкової вистави полягала саме в цій обопільної зацікавленості сторін: кожна з них хотіла явити виборцям і телеглядачам богатирську силу, кров і сльози, синці, гулі і сакраментальну готовність стояти за букву "и" чи за "крихітну свічечку букви ї" до останньої краплі, не шкодуючи живота свого. І немає потреби задаватися питанням, чому регіонали згадали про головний свій закон - фактично про перше зобов'язання перед "ядерним електоратом" - в кінці каденції, а не на початку: а коли ж ще говорити про мови, як не перед виборами? Вражає інше: чому вже який рік і багаторазово обдурений "ядерний електорат", і ті люди, яких раніше пафосно називали "совістю нації", а нині, теж не без пафосу, прозивають "інтелектуалами", як діти, купуються на це очевидне, шите білими нитками "разводилово". Чи тому, що "прозахідні" українські "інтелектуали" досі дотримуються того романтичного і архаїчного позаминуловікового уявлення, що сучасна нація створюється єдністю мови, а не громадянською свідомістю і загальногромадянськими інституціями?
Отже, нічого у нас не змінюється, ані за два століття, ні за 20 років, і сьогодні, як вчора і позавчора, сценарій виборів буде розписаний за "мовними картками". Україну знову розділять на північний захід і південний схід, і голосувати - за списками і "мажоритаркою" - знову будуть, дивлячись не в "чесні очі" і "кредитну історію" кандидатів, але виходячи з "патріотичної" позиції тієї чи іншої партії в битві за букву "и" або букву "ї". А люди, які тільки-но, на камеру, рвали один на одному святкові, спеціально з цього приводу надіті білі сорочки, після телепотасовки звично перевдягнуться і всі разом підуть відзначати вдалу виставу. І характерно, що для більшості з тих, хто за них голосує, не секрет, що показні "телепротивники" п'ють за одним столом і розмовляють при цьому на одній мові. Причому мова ця не російська і не українська, але єдиний доступний їм "державний суржик". Саме він - не де-юре, але де-факто - перша і остання державна мова багатонаціональної країни України.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст цих матеріалів