Фото: АР
"У Росії мало хто розуміє, що ті, хто видає себе за рятівників російської культури в Україні, - захисники радянського в його найогидніших проявах."
Чи справді Віктор Янукович - захисник російської культури?, - Пише Віталій Портников у російській газеті Московские новости.
Українські та російські керівники
люблять домовлятися про синхронну ратифікацію важливих документів, що
підписуються президентами чи прем'єрами. Минулого вівторка Верховній Раді і
Державній думі нічого було ратифікувати, але працювали вони із завидною синхронністю
- поки більшість у Думі, долаючи опір есерів, прийняло поправки до закону про
мітинги, більшість у Раді прийняла в першому читанні законопроект про засади
державної мовної політики, який здавався "непідйомним" після
недавньої бійки в українському парламенті.
І російський, і український закон
- це закон самозбереження. Українським депутатам просто необхідно перенести
тяжкість громадських і політичних дискусій в країні на звичну мовну проблему.
Влада втрачає популярність і навряд чи розраховує, що соціальна ситуація в
країні допоможе їй повернути прихильність великої частини традиційних виборців.
Мало кому подобається та фактична ізоляція, в яку потрапила Україна внаслідок
боротьби Віктора Януковича з Юлією Тимошенко та іншими представниками
попереднього уряду. Але тепер можна про все це благополучно забути. Головне
питання майбутніх парламентських виборів - ви за російську мову чи проти неї?
Або, навпаки, ви за українську мову чи проти?
Українським депутатам просто
необхідно перенести тяжкість громадських і політичних дискусій в країні на
звичну мовну проблему
Сам законопроект мало що змінює в
ситуації, що склалася. Російська мова сьогодні на відміну від української навряд чи вимагає державного захисту. Це побутова мова більшої частини країни,
нею розмовляють всі міста-мільйонники України, і навіть на вулицях Львова,
традиційного форпосту україномовності, можна все частіше почути, як розмовляють
російською, причому це швидше за все будуть не туристи. На сході України
російською мовою працюють телеканали і видаються газети, дають свідчення в
судах і виголошуються офіційні промови. Що дійсно варто було б захищати
державі, так це українську мову, яка явно здає позиції. Але законопроект, який
запропонований депутатами-регіоналами, - це не закон про можливість говорити російською.
Це закон про право не говорити українською. І пов'язаний він із бажанням не
стільки підтримати російську культуру, скільки вказати українській її
"правильне" місце в країні - на кухні, подалі від вітальні, де
господарі в "треніках" відпочивають під шансон і оселедець.
Та й взагалі залишається тільки
розвести руками в ситуації, коли настільки чутлива для суспільства гуманітарна
сфера виявляється заручницею передвиборних махінацій. Можуть сказати, що так
було завжди, що голосування за так звані мовні кордони є відмінною рисою всіх
українських виборів. Але зіштовхувати лобами виборців навчилися по-справжньому
лише в 2004 році, коли оголошений спадкоємцем Леоніда Кучми Віктор Янукович
зрозумів, що йому катастрофічно не вистачає довіри потенційних виборців. І став
обіцяти - не без подачі своїх російських консультантів - підвищити статус
російської мови, навіть зробити її другою державною. Але ті в Росії, хто до цього
часу співчуває подібним зусиллям і вірить в подібні обіцянки, повинні
відповісти самі собі на питання: чи справді Віктор Янукович - захисник російської
культури у сяючих обладунках?
Російська мова сьогодні на
відміну від української навряд чи вимагає державного захисту. Це побутова мова
більшої частини країни, нею розмовляють всі міста-мільйонники України
У Росії мало хто розуміє, що ті,
хто видає себе за рятівників російської культури в Україні, - захисники радянського в його найогидніших проявах. Та й ті, хто оголошує себе захисником культури
української, насправді теж прагнуть захищати не мову, не цінності, а
стереотипи. Самі культури - справжні культури - прекрасно співіснують, не
загрожуючи одна одній. Той, хто читає Булгакова, навряд чи буде зневажати того,
хто читає Ліну Костенко, та й взагалі швидше за все це буде одна і та ж людина,
що загубилася в нескінченному море люмпенізованого, убогого, що втратив
моральні орієнтири та перспективи, суспільства.
Саме цьому суспільству, його
"внутрішньому" інстинкту і адресований горезвісний закон.
Депутати-"язичники" розраховують, що таким чином українців вдасться
знову поділити на своїх і чужих, знову змусити опинитися по різні боки барикад
і проголосувати, керуючись не розумом і розумінням глибини тієї прірви, в якій
опинилася країна в результаті "царювання" Віктора Януковича, а
поступаючись простому інстинкту - "наших б'ють!", "нам
розмовляти не дають!".
До цьому мороку - "мені не
дають розмовляти рідною мовою" - в Україні схильні навіть цілком зовні
прагматичні, які не сказали в житті ні слова українською, люди. І не дивно:
коли цю мову з твоїх предків вибивали десятиліттями, коли тебе переконували, що
це мова села, а секрет твого успіху в місті - заговорити тим лінгвістичним
кошмаром, який більшість російськомовних жителів країни всерйоз вважає
російською мовою, - тобі дуже важко переступити через цей рецепт твого успіху та
успіху твоїх батьків. І ти будеш воювати із "селюкам" до остаточного
розорення своєї країни і своєї сім'ї - в той час як автори цієї простої до
відрази комбінації будуть купувати собі нові особняки і пароплави, із жалем і
презирством відгукуючись про "лошків", що дісталися їм в управлінні.
***
У рубриці Огляд преси статті із
закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе
відповідальності за зміст цих матеріалів.