Чому Путіна вважають головним захисником Тимошенко, - пише Петро Бологов у російському виданні Lenta.Ru.
Минулого тижня австрійське видання Der
Standard опублікувало інтерв'ю з дочкою Юлії Тимошенко Євгенією. Крім
традиційних мантр про те, що колишня прем'єр України стала жертвою політичних
репресій, Євгенія визнала президента РФ Володимира Путіна "одним із небагатьох
людей у світі", які можуть допомогти її матері. Компліментарний тон
висловлювань Євгенії цілком зрозумілий - протягом останніх років Путін та Юлія
Тимошенко, незважаючи на всі складнощі у відносинах між Росією та Україною,
визнавалися якщо не друзями, - всі знають, що в політиці друзів бути не може, -
то потенційними союзниками. Флер таємничості, що склався навколо контактів
Володимира Володимировича та Юлії Володимирівни, дозволяв робити будь-які
припущення.
В інтерв'ю Der Standard Євгенія Тимошенко
визнала, що для неї буде "великою честю" зустрітися з Путіним, для
якого у неї накопичилося багато новин, що стосуються матері (до речі, раніше
про допомогу у звільненні дружини Путіна просив і чоловік Тимошенко -
Олександр). За словами Євгенії, газові домовленості, за які, власне, і відбуває
семирічний термін колишня прем'єр-міністр, дозволили уникнути енергетичної
кризи в Україні і виключили політичний аспект зі щорічних торгів про ціну на
"блакитне паливо". "Багато хто це зрозумів, і саме Путін,
мабуть, зрозумів це краще за всіх. Путін публічно підтримав її, і він, імовірно,
один із небагатьох, хто може вирішити цю кризу і звільнити політв'язнів. Ми
сподіваємося, що він допоможе", - заявила Євгенія .
Протягом останніх років Путін та Юлія Тимошенко, незважаючи на всі складнощі у відносинах між Росією та Україною,визнавалися якщо не друзями, - всі знають, що
в політиці друзів бути не може, -то потенційними союзниками.
Володимир Путін та Юлія Тимошенко вперше
познайомилися 19 березня 2005 року під час візиту російського президента до
Києва. Варто нагадати, що це був той час, коли відносини між двома країнами вже
починали складатися досить непросто в силу вектора зовнішньої політики,
обраного українським керівництвом на чолі із президентом Віктором Ющенком.
Незважаючи на вельми недвозначну антиросійську риторику під час
"помаранчевої" революції у кінці 2004 року, на зустрічі з Путіним
Тимошенко, яка тоді вперше зайняла пост прем'єра, запевнила президента РФ, що
готова підтримати російські ініціативи у сфері економічного співробітництва.
Тоді були висунуті припущення, що
зговірливість Тимошенко пояснюється її бажанням зняти всі питання, що
стосуються кримінального переслідування, яке велося проти неї Головною
військовою прокуратурою Росії. Розслідування стосувалося діяльності компанії
Єдині енергетичні системи України (ЄЕСУ), яку Тимошенко очолювала ще у 90-ті
роки. У Росії Тимошенко звинувачували у дачі хабара офіцерам Міністерства
оборони РФ, і з ініціативи Москви вона була оголошена Інтерполом у міжнародний
розшук. А відразу після призначення Тимошенко прем'єром генпрокурор РФ Володимир
Устинов оголосив, що після приїзду до Росії вона буде негайно заарештована.
Про що домовилися з цього питання Путін і
Тимошенко у березні 2005 року, достеменно невідомо, але коли у квітні український
прем'єр знову вирушила до Москви, Ющенко відмінив цей візит. Пізніше Тимошенко
почала боротьбу з російськими нафтовими компаніями, намагаючись ввести в
Україні державне регулювання цін, що у підсумку обернулося "бензиновою
кризою" в Україні і ще більшим охолодженням між Москвою та Києвом.
Здавалося б, ніяких підстав для симпатії до Тимошенко у Кремля не було, проте
19 березня, мабуть, була проведена не просто протокольна зустріч. Інакше чого б
Тимошенко, вже після того, як Ющенко зняв її з прем'єрського поста у вересні
2005-го, не боячись, відвідала Москву, прийшла на допит у прокуратуру і дала
свідчення? Вже наступного дня кримінальна справа проти неї була закрита. Візит
був приватним.
Тоді були висунуті припущення, що зговірливість Тимошенко пояснюється її бажанням зняти всі питання, що стосуються кримінального переслідування, яке
велося проти неї Головною військовою прокуратурою Росії
Деякі українські ЗМІ припустили, що у 2005
році Путін елементарно взяв Тимошенко на гачок. У свій час набула поширення
історія про те, що Юлія Володимирівна потрапила в поле зору ФСБ у липні 1995
року, коли із чоловіком Олександром нібито була затримана у московському
аеропорту Внуково за контрабанду 100 тисяч доларів. Тоді подружжя, після
вилучення грошей і складання протоколу, відпустили, але окрему папку на неї
завели і своєю увагою не оминали. Видання DailyUA (до слова сказати, не
помічене у політичній об'єктивності) пише, що у жовтні 2004 року Службі безпеки
України вдалося отримати довідку ФСБ про діяльність Тимошенко, підготовану
спеціально для Путіна. У ній, крім солідного досьє на Тимошенко, зокрема сказано,
що майбутній прем'єр України "протягом ряду років перебуває в активній
розробці з боку російських правоохоронних органів".
Якщо навіть припустити, що довідка ця -
чергова "качка", запущена недругами Тимошенко, то все одно,
спостерігаючи за її діяльністю протягом останніх років, важко позбутися
відчуття, що Юлія Володимирівна або чимось зобов'язана Кремлю, або чогось
боїться , або просто міцно з ним дружить.
Від кінця 2005-го до кінця 2007-го року
Тимошенко перебувала в опозиції до Віктора Ющенка та урядів Юрія Єханурова та
Віктора Януковича. Вже у цій ролі вона спростувала повідомлення про те, що
кримінальні справи проти неї, порушені Росією, закриті. Взагалі на той момент,
якщо судити з її риторики, Тимошенко стала найбільш патріотично налаштованим
політиком України. Причому вона робила колосальні зусилля для того, щоб
розхитати позиції Ющенка, який на свій лад теж був патріотом. Але вести Україну
на Захід йому більшою мірою заважали не "регіонали", а саме
Тимошенко, яка грала таким чином на боці Росії цілих два роки.
У свій час набула поширення історія про те, що Юлія Володимирівна потрапила в
поле зору ФСБ у липні 1995 року, коли з чоловіком Олександром нібито була затримана у московському аеропорту Внуково за контрабанду 100 тисяч доларів
Причому, знову зайнявши пост прем'єра у грудні
2007 року, Юлія Володимирівна, замість того, щоб спільно з Ющенком направити
країну в обійми ЄС, вступила із президентом, який до того часу вже неабияк
попсував свій імідж, у жорстку конфронтацію. Очевидно, відчула, що у 2010 році
на президентських виборах у неї буде реальний шанс поборотися за найвищу посаду
в державі. Але, щоб на рівних конкурувати з Януковичем та його спонсорами,
Тимошенко потрібні були солідні фінансові гарантії. А їх завжди може надати
Росія, отримавши щось натомість. Причому будь-якому українському політику,
охочому прийти до влади на російські гроші, потрібно діяти дуже акуратно, повсюдно
демонструючи свою "справжність", інакше електорат не зрозуміє. А той,
який все одно зрозуміє, вже давно зафрахтований Партією регіонів.
Момент істини для наших героїв настав на
початку 2009 року, коли Тимошенко і Путін перебували в однаковому статусі -
очолювали уряди своїх країн.
Навколо газових контрактів, за які Тимошенко
пізніше отримала свій термін, - їй було поставлено у провину завдання державі
збитків на мільярди доларів, - написано вже стільки, що можна складати
хрестоматію. Факти ж такі: Росія отримала виключно вигідні для себе
домовленості, а Україна досі змушена платити за паливо за загальноєвропейським
цінами, чого раніше ніколи не робила. Залишаючи осторонь питання, хто винен у
настільки сумному для Києва розкладі (Ющенко, на думку багатьох, повинен був
понести аналогічну кримінальну відповідальність), слід зазначити, що саме у
січні 2009 року склався тандем Путін-Тимошенко, який продовжував успішно
працювати аж до президентських виборів в Україні у 2010 році.
Вона робила колосальні зусилля для того, щоб розхитати позиції Ющенка, який на свій лад теж був патріотом. Але вести Україну на Захід йому більшою мірою
заважали не "регіонали", а саме Тимошенко, яка грала таким чином на боці Росії цілих два роки
У листопаді 2009 року Тимошенко та Путін у
черговий раз зустрічалися у Криму. Всі звернули увагу, що переговори пройшли у
більше ніж дружній атмосфері: російський прем'єр жартував про Михайла
Саакашвілі та Ющенка, якому варто було побоюватися за свою краватку, а
Тимошенко у відповідь весело сміялася. Оточення українського Президента впало в
лють від такої "непатріотичної" поведінки прем'єра, а сам Ющенко
вважав себе приниженим разом з усією країною.
І ось, у 2010-му році Тимошенко програє
президентські вибори, після чого втрачає прем'єрський пост, а потім проти неї
порушують кримінальну справу. Підтримка Тимошенко з Росії у цей момент фактично
сходить нанівець. Згодом сайт WikiLeaks опублікував листування агентів
американської аналітичної компанії Stratfor, згідно з якою Путін завжди хотів
мати противагу Януковичу і планував, що цією противагою буде Тимошенко. Проте
такий стан речей не влаштовував тодішнього президента РФ Дмитра Медведєва, який
не міг стерпіти Тимошенко, оскільки остання його повністю ігнорувала і воліла
спілкуватися виключно з Путіним. Медведєв нібито переконав Путіна зробити вибір
на користь Януковича, і коли в кінці 2009 року той із приватним візитом прибув
до Москви, йому було сказано, що Кремль готовий відмовитися від підтримки
Тимошенко, якщо він погодиться на список російських вимог. "Янукович
повністю погодився", - стверджувалося в листуванні.
Ця історія, враховуючи наступне схвалення
Харківських угод (вимога продовжити оренду баз Чорноморського флоту РФ у Криму
містилася у списку, представленому Януковичу), цілком схожа на правду - якщо не
рахувати того, що Медведєв зміг у чомусь переконати Путіна. Швидше, Володимир
Володимирович, який уже не раз переконувався, що Тимошенко дуже часто змінює
позицію залежно від нагальних потреб, сам не побажав бачити настільки
непослідовного, але водночас гнучкого і хитрого політика на чолі України. Хоча
деякі українські експерти і переконані, що під час останніх президентських виборів
Росія взяла сторону Тимошенко, ніяких прямих свідчень цьому немає. Тим більше,
що будь-яке втручання Росії в українські політичні баталії може виявитися для
фаворита Кремля ведмежою послугою - досить згадати підтримку Януковича у
2004-му році.
Путін завжди хотів мати противагу Януковичу і планував, що цією противагою буде Тимошенко
Після того, як у жовтні 2011 року Тимошенко
отримала термін, Путін заявив, що здивований "настільки суворим
вироком". "Я, правда, не дуже розумію, за що їй дали ці сім
років", - заявив російський прем'єр, додавши, що Тимошенко для нього
особисто "не друг і не родич". Також Путін, як пізніше і МЗС РФ,
звернули увагу української сторони на те, що газові контракти були
"підписані у повній відповідності із законами Росії, законами України та
міжнародними правилами і нормами".
Вже у 2012 році Путін, обраний до того часу
президентом на третій термін, заявив, що Тимошенко, відправлена з колонії до
клініки у зв'язку із загострення міжхребцевої грижі, може проходити лікування в
Росії, якщо українська влада дасть такий дозвіл. Пізніше у ЗМІ з'явилася
інформація, що основною умовою Кремля для зміни домовленостей щодо газу, до
чого прагне офіційний Київ, є перегляд вироку Тимошенко. На тлі всього цього
може скластися враження, що Путін, зайнявши президентський пост, вирішив знову
переглянути свої українські вподобання. І це цілком імовірно, але справа тут,
звісно, не в любові до Тимошенко. Якщо вона і потрібна Кремлю, то лише в тому
сенсі, про який свідчать документи Stratfor: апетити команди Януковича будуть зростати,
і їх треба чимось (або кимось) стримувати. Водночас складно заперечувати, що
ділова, обачлива та енергійна Тимошенко за духом Путіну набагато ближче, ніж дещо
неповороткий Віктор Янукович, який має дві судимості.
На думку українського політолога Дмитра
Видріна, дружні стосунки Путіна і Тимошенко - не більше ніж міф, створений
медіа. "Дружать не стільки люди, скільки посади, тому якщо людина втрачає
посаду, то про яку дружбу може йтися. Нагорі надто потужна, інша енергетика, енергетика
іншого життя, там немає часу на якісь сентиментальні людські почуття, на
звичайні людські стосунки", - заявив експерт Ленте.ру. Водночас, за
словами Видріна, надія оточення Тимошенко на Путіна - "єдина логічна
стратегія", оскільки Росія буде до кінця боротися за легітимність вельми
вигідних для неї газових контрактів. Адже гроші, що цілком очевидно, набагато
більш потужний аргумент, ніж права людини або інші аморфні цінності. Принаймні,
в умовах російсько-української реальності.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних
ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе
відповідальності за зміст даних матеріалів.