Як тільки стихло загострення пристрастей довкола виборів до Верховної Ради і до певного часу непохитні опозиціонери нарешті визнали "сфальсифіковані", на їх думку, результати голосування, став очевидний чи не головний підсумок минулого політичного дійства: Юлія Тимошенко, яка до останнього часу залишалася хоча б духовним лідером усіх незадоволених, безповоротно здала позиції, - пише Петро Бологов в російському виданні Lenta.Ru
І справа тут не стільки в об'єктивній реальності у
вигляді ґрат на вікнах палати
Харківської лікарні, де перебуває екс-прем'єр, скільки в самих однопартійцях Тимошенко, яким вона виявилася, по
суті, не потрібна. Принаймні, зараз.
Коли на наступний день після голосування стало
зрозуміло, що опозиційні партії на виборах, незважаючи на успішні виступи УДАРу
та Свободи, не добирають голосів, необхідних для формування парламентської
більшості, Тимошенко була першою, хто заявив про невизнання результатів
виборів. Формальний лідер Батьківщини, вона з лікарняного ліжка закликала
соратників на знак протесту відмовитися від депутатських мандатів, щоб зробити
нову Раду нелегітимною, - на щастя, разом
опозиціонери
мають набагато більше від потрібних 150 для цього місць у парламенті.
Формальний лідер Батьківщини, вона з лікарняного ліжка закликала соратників на знак протесту відмовитися від депутатських мандатів, щоб зробити нову Раду
нелегітимною, - на щастя, разом опозиціонери мають набагато більше від потрібних 150 для цього місць у парламенті.
Із
запалу заклик Тимошенко начебто підхопили інші опозиціонери - здавалося, він на
руку не тільки самій
Батьківщині в її нинішньому вигляді (тобто після злиття з Фронтом змін Арсенія
Яценюка), але і Свободі, яку полум'яний лідер націоналістів Олег Тягнибок ще
задовго до виборів відправив на барикади, погрожуючи при цьому владі великою смутою. Але короткочасне кучкування незадоволених біля будівлі
Центрвиборчкому обернулося пшиком - тобто традиційними маніфестами, заявами та "ультиматумами", після чого
опозиціонери, напевно,
вважали свою місію виконаною і стали
готуватися до роботи в новому складі Ради. Навіть голодування, яким Тимошенко, мабуть, хотіла оживити
затхлі протестні настрої, знайшло
підтримку лише у лідера Радикальної партії Олега Ляшка. Причому він підтримав
екс-прем'єра тільки через два тижні після виборів, тому й голодувати йому довелося
лише пару днів - 15 листопада німецькі
лікарі Тимошенко умовили її відновити прийом їжі.
Після того,
як Тимошенко запропонувала свій, вкрай радикальний план дій, до неї в лікарню з’явилися
лідери Об'єднаної опозиції в особі Яценюка і вічного заступника Тимошенко із Батьківщини Олександра Турчинова. І вони (принаймні
так було заявлено) відрадили екс-прем'єра від спроб організувати другий Майдан
- цього разу в нього повинна була перетворитися
Софійська площа. Як альтернативу революційним поривам Тимошенко опозиція
розробила так звану
"заяву трьох" (Батьківщина, Свобода, УДАР), суть якої зводилася до того, що вибори, звичайно,
були сфальсифіковані, але від мандатів опоненти Партії регіонів відмовлятися не
будуть і навіть увійдуть при можливості до
керівних
органів
парламенту.
Навіть голодування, яким Тимошенко, мабуть, хотіла оживити затхлі протестні настрої, знайшло підтримку лише у лідера Радикальної партії Олега Ляшка
Тимошенко була проти. Але однопартійці на чолі з
Турчиновим за неї вже все вирішили. Виявилося, що позицію Юлії Володимирівни в
Батьківщині поділяють усього дві людини - Анатолій Гриценко та адвокат екс-прем'єра Сергій Власенко.
Тільки вони й
проголосували в підсумку за здачу мандатів і бойкот Ради, інших душевні метання
Тимошенко не збентежили.
17 грудня новий парламент приступить до роботи.
Раніше опозиційні партії оголосили, що залишають за собою "право на дії,
методи і засоби парламентської і позапарламентської боротьби, включаючи
дострокове припинення повноважень Верховної Ради". У 2007 році саме
Тимошенко була ініціатором розпуску парламенту, переконавши більше 150
депутатів із фракцій БЮТ та Наша Україна скласти мандати. Уявімо, що в нинішньому
скликанні у Партії регіонів також вийде створити більшість впритул до
критичного рівня в 300 голосів, що дозволяє вносити зміни до конституції.
Навіть у
цьому випадку складно спрогнозувати повторення опозиційного демаршу п'ятирічної
давнини. Чи переконає Яценюк здати мандати людей Кличка, а Тягнибок - Турчинова? Швидше ні, ніж
так. В іншому випадку, розраховуючи політичну вагу, нам довелося б поставити
знак рівності між Яценюком чи Тягнибоком і Тимошенко зразка 2007 року. Як
кажуть в Одесі, я вас благаю.
Припустимо,
Юлія Володимирівна і надалі буде слати з-за
ґрат свої послання і
владі, і соратникам, але здається, що перший адресат буде їх читати набагато
уважніше від другого.
З іншого боку, відсутність у опозиції безумовного лідера відкрила дорогу до вершин іншим цікавим
персонажам. Навряд чи, виступаючи єдиним фронтом особисто з Тимошенко,
націоналісти отримали б стільки ефірного часу і місця на трибуні, як під час
цієї перед- і поствиборчої кампанії, ну а Кличко - той взагалі б
виглядав на тлі Юлії Володимирівни як випадково допущений до політичного
бомонду сек'юріті . Тепер же лідери УДАРу та Свободи проголошені майбутніми
претендентами на президентську
посаду
і провели в парламент власні фракції, які зможуть використовувати, як їм
заманеться, незважаючи на
сувору пані.
Навряд чи, виступаючи єдиним фронтом особисто з Тимошенко, націоналісти отримали б стільки ефірного часу і місця на трибуні, як під час цієї перед- і поствиборчої кампанії
Що до самої Батьківщини, то зараз вона здається
зібраною
за принципом того ірландського рагу, яке готували герої Джерома: неважливо, які
інгредієнти і як вони поєднуються
один з одним, головне, щоб
були б їстівними (те ж саме можна сказати і про УДАР). Очевидно, із часом фракція Батьківщини почне
дробитися на групи за інтересами, і чим далі, тим ці групи будуть меншими, що, в свою чергу, спростить процес їх
поглинання більшістю. Власне, одна така група - з Гриценком і Власенком - вже оформилася.
Можлива міжусобиця, втім, не скасовує амбіцій
Арсенія Яценюка, який разом з Кличком та Тягнибоком становить тріумвірат
майбутніх претендентів президентства від опозиції. Цікаво, в 2015 році, коли
українці будуть обирати главу держави, кому-небудь з вищеназваних знадобиться
підтримка Тимошенко?
У Євросоюзі ж політикам, які досі тримали справу Тимошенко на контролі,
мабуть, набридло педалювати тему політв'язнів в Україні, тим більше що в Києві будь-які
критичні стріли тупляться об
незмінне "підтверджуємо свою відданість європейським демократичним
цінностям". Що до США, то там на тлі власних президентських виборів та ураганів лише чергово висловлюють
заклопотаність. Ні про які санкції щодо
Президента
Віктора Януковича і його оточення вже не йдеться. При цьому всі зауваження,
зроблені останнім часом західними політиками, стосувалися виключно самого
процесу голосування і підрахунку голосів - про Тимошенко ті, хто дбає про демократію, вважали за краще не згадувати.
Говорячи про те, що опозиція вирішила залишити
Тимошенко виключно к свою каріатиду, не будемо, однак, повністю списувати
"Батьківщину", "Свободу" і "УДАР" з рахунків.
Ймовірно, в парламенті вони постараються довести своє право на існування,
будуть блокувати трибуну, підпалювати димові шашки і словами палити серця виборців. І, можливо,
багато чого у них навіть вийде. Тільки кожна їх перемога буде ще більше наближати Тимошенко
до повного політичного забуття.
Адже
на волю лише
в 2018-му ...
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про
Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за
зміст цих матеріалів