6 грудня відбулося останнє засідання Верховної Ради України другого скликання. Парламент, що застав двох президентів, який сформував три коаліції і пережив у 2008 році внутрішню кризу, ледь не призвів до розпуску законодавчих зборів, склав свої повноваження, - пише Петро Бологов в російському виданні Lenta.Ru
В історію 6-е скликання Ради увійде як один із, якщо не найскандальніший, - такої кількості бійок стіни
українського парламенту раніше не бачили. І, можливо, більше не побачать - на
останньому засіданні депутати намагалися
захистити
своїх наступників від використання кулаків. Наступного разу парламент, вже в
новому складі, збереться 12 грудня.
Рада,
яка покинула нас, спочатку була приречена на бурхливе існування, оскільки народжувалася в
страшних муках політичної кризи 2007 року. Тоді, нагадаємо, перед загрозою
формування в парламенті більшості на основі Партії регіонів лідер БЮТ Юлія
Тимошенко підбила своїх послідовників і однодумців з блоку Наша Україна-Народна
Самооборона (НУНС) здати мандати. В результаті, втративши більше третини
депутатського корпусу, Рада 5-ого скликання була оголошена нелегітимною, і
президент Віктор Ющенко призначив дострокові вибори. За їх підсумками, за бортом Ради опинилася Соцпартія, лідер якої
Олександр Мороз дискредитував себе в очах виборців укладеним ним союзом з
"регіоналами", зате в парламент пробрався Володимир Литвин, який
згодом став спікером.
Рада,яка покинула нас, спочатку була приречена на бурхливе існування, оскільки народжувалася в страшних муках політичної кризи 2007року
Хоча першим головою 6-й Ради став представник НУНС,
колишній глава МЗС Арсеній Яценюк. Тимошенко з другої спроби була затверджена
прем'єром та
отримала
можливість сформувати Кабінет
Міністрів зі своїх однодумців. Яценюк - спікер,
Тимошенко - прем'єр, Ющенко - президент, здавалося, ось вона - мрія усіх
українських лібералів, акме всієї опозиції. Хто тоді міг уявити, що закінчить
свою роботу парламент в абсолютно іншій конфігурації: Литвин - спікер, Микола
Азаров - прем'єр, Віктор Янукович - президент. Ось вона, українська політика,
що живе за принципом "ніколи не кажи ніколи".
У тому, що все перевернулося з ніг на голову,
"чорне стало білим, верх низом" і так далі, винен, у першу чергу, конфлікт за стінами
парламенту - між прем'єром Тимошенко і президентом Ющенком. Останній, щоб
потопити свою колишню соратницю, а на той момент - головного опонента, фактично
благословив розпад "помаранчевої" коаліції і відкрив дорогу до влади Партії регіонів. Обравши свого
президента на початку 2010 року, "регіонали" вже в березні того ж
року сформували більшість в парламенті, яка благополучно проіснувала більше двох з половиною
років, що для сучасної України є чи не рекордом. І зараз, після жовтневих
виборів до
Ради, у правлячої
партії є все, щоб цей рекорд поліпшити.
І тут Партія регіонів самостійно не досягла б таких
успіхів, якби не посильна допомога її головних супротивників з БЮТ і НУНС, які
почали бігати з фракції до
фракції, підриваючи
сили опозиції. Таких утікачів на Україні прийнято називати "тушками".
Оглядач підрахував, що колишній бютівець Володимир Каплієнко за період роботи
Ради 6-го скликання тричі змінював фракцію. По два переходи здійснили шість депутатів -
Роман Забзалюк, Тарас Чорновіл, Олександр Шепелев, Руслан Богдан, Інна
Богословська і Василь Кисельов. Найбільший відсоток перебіжчиків зафіксований у бютівській Батьківщині, де з 156 депутатів на
2007 рік до жовтня 2012-го залишилися лише 97, а найменше мігрували якраз
"регіонали".
Яценюк - спікер, Тимошенко - прем'єр, Ющенко -президент, здавалося, ось вона - мрія усіх українських лібералів, акме всієї опозиції.
Із
законодавчих подвигів Ради,
яка пішла, варто відзначити, перш за все, реанімацію
політреформи 2004-ого року, яку в 2010 році Конституційний суд скасував,
визнавши її неконституційною. Зміни до основного закону країни припускали
збільшення терміну повноважень депутатів парламенту та президента і формування
уряду коаліцією депутатських фракцій, тобто, по суті, перехід від
президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. У
лютому 2011 року, незважаючи на протидію опозиції, парламентська більшість
знову змінила
Конституцію і повернула
Раді п'ятирічний життєвий цикл. Заодно і президент відміряв собі зайві півроку
- замість жовтня
2014-ого наступні вибори глави держави відбудуться в березні 2015-го.
Неабиякі пристрасті кипіли в Раді 27 квітня 2010
року, коли український парламент ратифікував Харківські угоди. Мабуть, ні до,
ні після (хіба що у випадку,
про який йтиметься нижче)
народні обранці не були настільки близькі до того, щоб повністю абстрагуватися
від ролі політиків і опинитися в ролі рестлерів. По сесійній залі літали курячі
яйця, дим від піротехніки стояв коромислом. У результаті ратифікованих угод, за якими Чорноморський
флот РФ залишався в
Україні до 2042 року, а Київ отримував знижку на російський газ, а сама Рада в
результаті парламентського дебошу зазнала збитків на 100 тисяч гривень, - були серйозно попсовані меблі та техніка.
Зате в листопаді 2011-го депутати практично
одностайно прийняли новий закон про вибори депутатів Ради, згідно з яким з 3 до
5 відсотків було підвищено прохідний бар'єр, знову введена змішана виборча
система (за партійними списками і мажоритарними округами), скасована графа Проти
всіх. Закон також виключив участь у виборах блоків партій, але включив
"зелене світло" перед самовисуванцями. Крім цього, Рада встигла
частково переписати податковий кодекс країни, затвердити спірну Пенсійну
реформу і ввести в дію новий Кримінально-процесуальний кодекс.
Найбільший відсоток перебіжчиків зафіксований в бютівській Батьківщині, де зі 156 депутатів на 2007 рік до жовтня2012-го залишилися лише лише 97, а найменше мігрували саме "регіонали".
Влітку 2012 року при ухваленні закону про нову мовну
політику в парламенті знову закипіли пристрасті. І знову опозиція програла,
хоча протести, завдяки націоналістичній Свободі, і виплеснулися за межі
сесійної зали на вулиці українських міст. Не виключено, що, будь партія Олега
Тягнибока представлена в тій Раді, вона змогла була сконцентрувати свою
розмите по різних "майданчиках"
обурення безпосередньо на п'ятачку перед трибуною спікера, і тоді закон, що
підвищує статус російської мови в регіонах, не пройшов би.
Тут ми повертаємося до спадщини, залишеної новій Раді її попередницею. На
останньому засіданні 6 грудня депутати внесли зміни до регламенту, згідно з
якими тепер не можна буде займатися "кнопкодавством" (слово з української "нової мови" поряд з "тушками",
"підрахуйством" та іншими), коли один депутат у напівпорожній залі міг проголосувати за дюжину своїх
колег. Тепер волевиявлення буде здійснюватися тільки персонально за допомогою
електронної системи. Результати голосування будуть фіксуватися поіменно, їх
можна буде роздрукувати або висвітити на інформаційному табло електронної
системи в залі засідань. На відмові
від
"кнопкодавства" довгий час наполягала опозиція. Регіонали пішли їй
назустріч, попутно включивши до регламенту заборону на блокування трибуни парламенту, а
також відмову
від голосування - тільки "за", "проти" або
"утримався". Так,
правляча партія, очевидно, спробувала застрахувати себе від неадекватної
реакції націоналістів, які пробралися
нарешті до
Ради. Тим більше,
що, згідно з новою схемою розсадки депутатів по залі, фракція Свободи, яка вже не раз анонсувала силові акції
в новому парламенті, виявилася відправленою на "Камчатку" - подалі від трибуни та спікера.
Щоправда,
мало хто вірить, що зазначена "антиблокувальна" норма спрацює. Як
заявив представник Батьківщини віце-спікер Ради 6-го скликання Микола Томенко,
опозиція в разі потреби повернеться до цієї практики. За його словами,
персональне голосування мінімізувало необхідність "щоденного почергового
блокування трибуни", але повністю не виключило її.
Раніше Володимир Литвин,який безпосередньо постраждав від метальників яєць 27 квітня 2010,
пропонував також ввести заборону на пронесення до зали засідань сторонніх
предметів. Відмовити собі в можливості підпалити димову шашку або запустити
сирену депутати поки не зважилися. Останнім великим законодавчим актом,
затвердженим 6-й Радою, став проект державного бюджету на 2013 рік. Цікаво, що
підтримати його відмовилися навіть до недавнього часу вірні союзники
"регіоналів" - комуністи. Але внесений урядом документ все ж пройшов.
Як? Звичайно, завдяки "тушкам".
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про
Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за
зміст цих матеріалів