Фото: Прес-служба Президента
Зближення Києва з Анкарою викликає багато питань
Відносини Туреччини та України останнім часом розвиваються динамічно. Кожна зі сторін бачить для себе певні вигоди, - пише Сергій Жильцов у російській Независимой газете.
Кожна зі сторін бачить для себе певні вигоди. Для України одним із пріоритетних напрямків розвитку відносин з Анкарою є енергетична сфера. Про це йшлося на вересневих переговорах у Києві між президентом України Віктором Януковичем і прем'єр-міністром Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом, який наголосив значення Криму в реалізації турецьких інвестиційних програм.
Зацікавленість у розвитку співпраці з Києвом глава турецького уряду підтвердив під час 2-го засідання українсько-турецької Стратегічної ради високого рівня, де було заявлено про готовність активізувати співпрацю з Україною в енергетичній сфері: транспортування електроенергії, будівництво підземних газосховищ на території Туреччини, а також в спільний видобуток вуглеводнів. Українська влада отримала від Анкари обіцянки щомісяця пропускати через протоки Босфор і Дарданелли до восьми танкерів, що перевозять зріджений газ в Одесу на термінал, який ще належить побудувати. При цьому мова йшла про те, щоб Туреччина в майбутньому не створювала штучних перешкод для проходу танкерів, посилаючись на завантаженість проток і загрозу екологічної катастрофи. Тема енергетики отримала продовження на саміті Атлантичної ради з питань енергетики та економіки, який пройшов у листопаді цього року в Стамбулі. У ході переговорів міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко заявив, що українська влада веде переговори про участь в реалізації проекту Трансанатолійского газопроводу (ТАНАР), який повинен забезпечити додатковий маршрут для азербайджанського газу в Європу.
Українська влада отримали від Анкари обіцянки щомісяця пропускати через
протоки Босфор і Дарданелли до восьми танкерів, що перевозять зріджений газ в
Одесу на термінал, який ще належить побудувати
У Києві сподіваються на підтримку Туреччини в питаннях диверсифікації постачання блакитного палива, розраховуючи, що досягнуті домовленості не тільки послаблять російсько-турецьку співпрацю, але і змусять Москву піти на зниження ціни на газ, що постачається в Україну. Подібні очікування видаються невиправданими в силу сформованого рівня і характеру російсько-турецької співпраці в енергетичній сфері, а також реалізованих і тих, що вже готуються до здійснення, трубопровідних проектів. Через розширення співпраці з Анкарою Росія має намір зберегти лідирні позиції в Чорноморському регіоні і одночасно отримати прямий вихід на європейський газовий ринок. У цьому контексті відносини між Москвою та Анкарою, які не позбавлені певних проблем, можна розглядати як стабільні. У свою чергу, Туреччина, претендуючи на ключову роль у здійсненні транзиту вуглеводневих ресурсів на європейський ринок, зацікавлена в реалізації нових проектів газопроводів, розглядаючи їх як важливу складову в зміцненні позицій у регіоні. Прокладання газопроводу Блакитний потік, готовність Анкари брати участь у Південному потоці підтверджують зацікавленість Туреччини в розширенні співпраці з Росією в області реалізації трубопровідних проектів. Варто зазначити, що, ведучи переговори з Москвою з питань прокладання газопроводу Південний потік через свою виняткову економічну зону в Чорному морі, в Анкарі навіть не вважали за потрібне провести консультації з Києвом. При тому що Україна і Туреччина мають консультативний орган у вигляді Стратегічної ради високого рівня.
Досить успішний і динамічний розвиток відносин Києва з Анкарою залишає багато питань. Насамперед звертають на себе увагу відмінності в цілях, які переслідує кожна з країн. Для України, яка проводить курс на дистанціювання від Росії, співпраця з Туреччиною виглядає додатковою можливістю заручитися підтримкою в питаннях диверсифікації постачань вуглеводневих ресурсів. Київ залучає також перспективи турецьких інвестицій для вирішення економічних проблем Криму. Цю ідею підтримала влада півострова, розглядаючи подальший розвиток відносин з Анкарою через призму інвестиційної співпраці. Мова йде про інвестиції в такі галузі кримської економіки, як сільське господарство, промисловість. Туреччина входить у 'ятірку провідних зовнішньоекономічних партнерів Криму. У 2011 році зовнішньоторговельний оборот Криму з турецькими регіонами зріс на 30%, наблизившись до позначки 100 млн. дол Крім того, влада Криму зацікавлені у створенні індустріальних парків, які повинні надати імпульс торговельно-економічній співпраці.
У Києві сподіваються на підтримку Туреччини в питаннях диверсифікації постачань блакитного палива, розраховуючи, що досягнуті домовленості не тільки послаблять російсько-турецьку співпрацю, але і змусять Москву піти на зниження ціни на газ, що постачається в Україну
Туреччина охоче відгукується на українські пропозиції, оскільки бачить у цьому нові перспективи подальшої експансії на півострів і реалізації власних довгострокових планів. Крім торговельно-економічних питань турецька влада надає великого значення розширенню взаємодії в галузі легкої промисловості, сільського господарства, доступу турецьких товарів на український ринок. На відміну від Києва, для якого на першому місці стоїть вирішення поточних економічних та політичних проблем, Туреччина реалізує в Україні довгострокову програму розширення свого впливу.
Найбільшу увагу Анкари привертає Крим, який розглядається як зона стратегічних інтересів Туреччини. Велике значення в Туреччині надають розвиткові відносин з Меджлісом кримських татар. Важко недооцінювати роль, яку відіграє Анкара у фінансуванні об'єктів, що мають соціокультурне значення для кримських татар. Перш за все це будівництво шкіл з викладанням кримськотатарською мовою і мечетей. Прикметно, що, за деякими оцінками, більше половини всіх кримськотатарських мечетей побудовано на кошти закордонних спонсорів, в тому числі, ти, що мають турецьке походження.
У цілому Туреччина надає значну політичну підтримку Меджлісу кримських татар і їхнім ініціативам. Найбільш резонансною є ідея Меджлісу про проведення Міжнародного форуму з відновлення прав кримськотатарського народу. Цей захід має сприяти реалізації довгострокової мети - створення на території півострова кримськотатарської держави. У цьому питанні Туреччина, як й інші іноземні держави, готова надати кримським татарам політичну та фінансову допомогу.
Туреччина охоче відгукується на українські пропозиції, оскільки бачить в цьому
нові перспективи подальшої експансії на півострів і реалізації власних
довгострокових планів
У перспективі слід очікувати подальше посилення впливу Туреччини не тільки на ситуацію на півострові, але і в цілому в Україні, яка все міцніше входить в сферу інтересів Туреччини. Для цього Анкара має необхідним інструментарій. Окрім наявності чітко окресленої зовнішньополітичної стратегії щодо України, зацікавленості не допустити появи в Чорноморському регіоні конкурента у сфері видобутку та транспортування енергетичних ресурсів Туреччина має ще ряд важелів впливу. Перш за все слід зазначити роль етнополітичного чинника. Меджліс кримських татар, незважаючи на всі його недоліки, так само як і його опоненти, залишається основним партнером Анкари на півострові. Тези про "корінний народі" і "ущемлення його прав" є потужним інструментом впливу на кримську, а в більш широкому плані - і на українську владу. Не можна обійти стороною конфесійний чинник, а також періодичні загострювання протиріччя в середовищі кримських мусульман і зростання впливу радикальних ісламістських партій.
На тлі масштабних інвестицій Туреччини в освітні програми та проекти готовність Анкари фінансувати навчання української молоді, можливості України протиставити щось цьому процесу практично нікчемні. Багаторічна практика скорочень і реорганізацій призвела до того, що на півострові практично не залишилося державних установ, здатних розповісти владі про реальні проблеми і дати рекомендації. Втім, схоже, що в гонитві за посиленням енергетичної і політичної незалежності Києву просто ніколи замислюватися про наслідки поглиблення співпраці з Туреччиною.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст цих матеріалів