Минулого тижня відбулися дві безпосередньо пов'язаних події. Спочатку агентство Moody's знизило інвестиційний рейтинг України до "сміттєвого" щабля B3 з подальшим негативним прогнозом, а через пару днів після цього Росія почала будівництво Південного потоку, - пише Аркадій Мошес у російському Ежедневном Журнале
Загалом, агентству
для своїх висновків достатньо було і стандартної макроекономічної інформації,
як-то: падіння золотовалютних резервів України на одну п'яту за рік або
практичне припинення економічного зростання. Але наближення втрати транзитних доходів створює
психологічний контур: у потопельника
забирають соломинку.
Чесно кажучи,
сталося те, на що сподівалася і чого так довго домагалася Москва. Начебто склалися,
або майже склалися: три роки, що залишилися до початку прокачування газу по
новій трубі, не беруться до уваги
- економічні умови для наближення партії щодо забезпечення прив'язки України до
російського геополітичного проекту до переможного для Кремля ендшпілю
створені. Зрозумівши із запізненням років на вісім-десять, що ніякого
братерства і дружби зі східно-українським правлячими угрупуваннями бути не може
за визначенням хоча б вже тому, що маленька мафія ніколи не захоче пустити до
себе велику, підкоритися їй і віддати доходи без війни, - Москва поводиться відверто і жорстко, часу вже не
втрачаючи. Енергетична зброя, про яку
всю пострадянську
епоху говорили багато і в різних контекстах, була нарешті застосована.
Три роки, що залишилися до початку прокачування газу
по новій трубі, не беруться до
уваги -
економічні умови для наближення партії щодо забезпечення прив'язки України до
російського геополітичного проекту до переможного для Кремля ендшпілю
створені
Треба сказати, що глава "маленької мафії",
або, по-науковому, гарант прав та імунітетів української олігархії президент
Віктор Янукович, сам загнав себе в кут. Спочатку він в обмін на якийсь
бухгалтерський трюк (Німеччина платить за російський газ менше, ніж Україна,
так в чому ж полягає нібито надана знижка?) відмовився від єдиної речі, за яку з
Росією можна було торгуватися, вимагаючи перегляду самої формули ціни -
Севастополь. А потім не впорався з емоціями, з бажанням помститися за пережите
під час "помаранчевої" революції і відправив до в'язниці своїх
політичних опонентів, забувши при цьому про одне: розрив з ЄС і США буде мати
економічну ціну, оскільки саме ці гравці будуть вирішувати, як поведуться в
українському питанні міжнародні кредитні інститути.
Але все це цікаво вже тільки як матеріал для
майбутніх істориків. Сьогодні ж важливо те, що 17-18 грудня очікується візит
Януковича до Москви, а на недавньому саміті СНД в Ашхабаді він висловився в
тому сенсі, що до деяких положень угод про Митний союз Росії, Білорусії і
Казахстану Україні, можливо, варто було б приєднатися. Деякі спостерігачі, і в
першу чергу місцеві, українські, сприйняли ці новини досить серйозно, вважаючи,
що Янукович їде здаватися.
Так це чи ні, ми скоро дізнаємося. Гроші
українському лідеру дійсно дуже потрібні, але передбачити його рішення
неможливо.
Глава "маленької мафії", або,
по-науковому, гарант прав та імунітетів української олігархії президент Віктор
Янукович, сам загнав себе в кут
Справа в іншому. На сьогодні Янукович, як здається, не в змозі реалізувати
домовленість про капітуляцію перед Кремлем, навіть якщо вона буде досягнута і
навіть якщо залишити за дужками припущення, що старатися для її виконання він, напевно, не буде. У цьому сенсі час уже виявився не на боці тих, хто готував
"успіх" на українському напрямку російської політики, точно так само, як в 2001-2002 роках він спрацював проти авторів політики "сонячного
тепла" на адресу Леоніда Кучми, який втратив репутацію в період касетного
скандалу.
Перш за все, після жовтневих виборів сформований
парламент, керувати яким набагато складніше, ніж попереднім. Партія регіонів
не програла вибори, але програла боротьбу після виборів. В її фракції на сьогодні
перебувають 223 депутати, і партії
не вистачає трьох мандатів до простої більшості. Це не означає, що потрібні
партії рішення будуть обов'язково блокуватися, але це означає, що публічно
приєднуватися до цієї сили немодно,
на відміну від весни 2010 р., і не дуже далекоглядно. Це означає, що компартія
буде вимагати величезних компенсацій за підтримку. Це означає, що
"особисті представництва" олігархів, багато з яких втомилися від
зростання
економічних апетитів сім'ї президента, зволіють зберегти автономію. Про опозицію
можна взагалі не говорити. Уявити собі, що в такому парламенті ратифікація
потенційного угоди про приєднання України до Митного союзу прослизне досить легко, як харківські
домовленості про Севастополь і газову
"знижку"
весни 2010 р., неможливо. А от повірити в те, що відкриті дебати з цього
питання підірвуть країну - навпаки, дуже легко, тим більше що рух
"Свобода" під час виборів наочно показав, що готовий результативно відстоювати свою позицію
і на вулиці.
Партія регіонів не програла вибори, але програла
боротьбу після виборів. В її фракції на сьогодні перебувають 223 депутати, і партії
не вистачає трьох мандатів до простої більшості
Зауважу на полях, що в чисто внутрішньополітичному
плані Москві нічим натиснути на Януковича. "Історично" Кремль
власними руками створив йому імідж найбільш проросійського політика і тепер,
скільки не старайся вибудувати альтернативу - видаючи за найкращого друга, наприклад, колишнього
главу адміністрації Кучми Віктора Медведчука, - не вийде: Янукович не дозволить
і сил не вистачить. Досвід Олександра Лукашенка в цьому сенсі сприйнятий у
Києві повною
мірою.
Якщо ж повернутися до економіки, то стане зрозуміло,
що пакет економічної допомоги, який довелося б надати Україні для того, щоб
Янукович зміг на ділі переконати країну, що приєднання до ТЗ дійсно вигідно,
сьогодні сформувати не так просто. Доведення ціни на газ для України до
білоруського рівня, який в три рази нижчий,
коштувало б Росії як мінімум 7-8 мільярдів
доларів щорічно. Це значна сума навіть для країни, яка проводить олімпіади та
саміти, і знову-таки, навіщо ж тоді вкладатися в "Південний потік", який оминає Україну? Зняття бар'єрів на
шляху експорту українських товарів до Росії також стане заходом дуже болючим. Не випадково ж за два пострадянських
десятиліття так і не запрацювала між двома країнами зона вільної торгівлі і
велися нескінченні торгові війни - ринок не гумовий. Як показав досвід, сам по
собі ефект відкриття ринків може виявитися короткостроковим (наприклад, експорт
Казахстану в країни-партнери по ТЗ в 2012 р. знижується), і тоді для покупки
лояльності України Москві довелося б вигадувати ще якісь субсидії, і так до
нескінченності. Адже
власні російські економічні показники сьогодні теж далекі від демонстрованих у середині минулого десятиліття.
В
альтруїзм Москви ні Янукович після харківських угод, ні тим більше великий
український бізнес повірити не в змозі. А без цього який резон президенту
особисто йти на угоду? Виходить,
замкнуте коло.
Дипломатична гра українського президента, як би парадоксально
це не виглядало на перший погляд, зведеться до того, щоб банально попросити
грошей "ні за що" - ну, або за черговий розділ Азовського моря, або
згортання співробітництва з НАТО
Тому цілком можливо, що дипломатична гра
українського президента, як би парадоксально це не виглядало на перший погляд,
зведеться до того, щоб банально попросити грошей "ні за що" - ну, або
за черговий розділ Азовського моря, або згортання співробітництва з НАТО.
Налякати Москву тим, що якщо не допомогти Януковичу, то до влади прийде
опозиція, що складається чи то з помаранчевих, чи то з націоналістів, і вже ці
люди точно підпишуть з Європою асоційовані та інші угоди. Вдається ж Мінська гра на витяг ренти з Росії, так чому б
і Києву не спробувати. Не факт, що спрацює, але хто знає. Важко сперечатися з тим, що нічийна
територія, очолювана Януковичем, з точки зору цілей російської зовнішньої політики, в пріоритеті перед внутрішньою трансформацією України і її європейською інтеграцією.
Адже ставка на те, щоб день простояти та ніч
протриматися. А там, дивись, принесе плоди виразна політика щодо зниження
споживання російського газу, або приспіють китайські кредити, або все-таки
вдасться про щось домовитися з МВФ, або загальне економічне пожвавлення
почнеться.
І все б нічого, але тільки президентські вибори 2015
невблаганно наближаються. І пояснити виборцям, що нічийна земля, "сіра
зона", така комфортна для нинішнього українського Президента, повинна повністю влаштовувати
і їх, буде набагато складніше, ніж Володимиру Путіну.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про
Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за
зміст цих матеріалів