Про інтеграційну теорію, практику і мінливості методу пише Сергій Толстов у російській Независимой газете.
Стартові умови України в 2013 році у цілому зрозумілі. Прагнучи зберегти
асиметричні зв'язки з ЄС і Росією, Київ намагається апробувати різні схеми і
варіанти поведінки, включаючи спроби перегляду тарифів у торгівлі з учасниками
СОТ, продовження проблемного діалогу з Брюсселем і зондаж можливих паліативних
схем у відносинах з Росією і країнами Митного союзу.
Труднощі та
перипетії інтеграційного вибору України давно стали предметом активної полеміки
у пресі і в політичних колах.
Затверджений головним
політичним
орієнтиром
курс на асоціацію з ЄС навряд чи принесе істотні бонуси для української
економіки. У
той же час пошук варіантів зближення Києва з Митним союзом залишається
проблематичним як з точки зору форми, так і в плані можливих етапів, проміжних
кроків та очікуваних результатів.
Затверджений головним політичним орієнтиром курс на асоціацію з ЄС навряд чи
принесе істотні бонуси для української економіки
Про характер українсько-російських переговорів на
рівні глав держав, урядів і експертних груп відомо небагато. Час від часу
з'являються повідомлення і коментарі, що стосуються епізодичних зустрічей
високого рівня. Деяка непряма інформація проглядається у внутрішніх документах,
що стосуються політичного та економічного планування. Проте в цілому
складається враження, що з кінця 2010 року двосторонній діалог схожий на
багаторічні радянсько-американські переговори про обмеження й скорочення
стратегічних озброєнь: регулярні зустрічі та обговорення "нових"
деталей без претензій на конкретні результати.
Для офіційного Києва інтеграційний вибір має незручний і багато в чому
примусовий характер. Прийнятну перспективу могло б забезпечити політичне та
економічне зближення між ЄС і Росією. Зазначимо,
що акцент на несуперечності відносин України з ЄС і Росією став чи не головним
меседжем Леоніда Кожари після його призначення на посаду міністра закордонних
справ у грудні 2012 року. Утім,
ніхто, крім російського міністра Сергія Лаврова, цю тезу не підтримав. Захід, схоже,
налаштований на структурне оновлення та консолідацію, про що свідчать
наполегливість Барака Обами і європейських політиків у створенні ЄвроПРО і
плани створення трансатлантичної зони вільної торгівлі до 2015 року.
Складається
враження,
що з кінця 2010 року двосторонній діалог схожий на багаторічні
радянсько-американські переговори про обмеження й скорочення стратегічних
озброєнь
З точки зору Києва, першочерговою проблемою у
відносинах зі
США та ЄС є отримання чергової кредитної програми від МВФ, без якої
українському уряду навряд чи вдасться уникнути великих соціальних витрат при
погашенні боргів, накопичених ще за прем'єрства Юлії Тимошенко. Іншим
проблемним питанням залишається перегляд торгових тарифів у рамках СОТ, що вже викликало жорстку
критику з боку Брюсселя і Вашингтона. На цьому тлі можливі ускладнення у відносинах
України з Митним союзом виглядають як віддалена проблема, яка повною мірою почне проявлятися не раніше 2015 року.
У
рамках здорового глузду російський уряд навряд чи буде застосовувати до України
якісь довільні каральні заходи, санкції та обмеження. Зрештою, для Росії
нейтральна у військово-політичному плані Україна - цілком прийнятний і далеко
не найгірший партнер. Тим більше в умовах тривалого світової
фінансово-економічної кризи на масовий приплив інвестицій Україна розраховувати
не зможе, а тому серйозним конкурентом для базових секторів російської
економіки не стане. Інша справа - розрахунок російських експертів на
використання залишкової індустріальної бази України в рамках технологічної
модернізації економік країн МС
і виконання російських оборонних програм. Але тут, схоже, годинниковий механізм
вже запущений. У разі створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС українську економіку, імовірно, очікують
незворотні зміни, супроводжувані системним руйнуванням і демонтажем
високотехнологічних галузей, дивом зберегли базові можливості протягом двох
десятиліть пострадянської депресії. Можна припустити, що через 10-15 років
баланс сил у світі буде іншим, більш складним і децентралізованим. Але для
України питання інтеграційного вибору вирішується тут і зараз, при нинішньому
співвідношенні внутрішньополітичних факторів і зовнішніх впливів.
Для офіційного Києва інтеграційний вибір має незручний і багато в чому
примусовий характер
На відміну від європейців, які не пропонують Україні
ні перспективи членства в ЄС, ні серйозних програм економічної допомоги, але
рекламують свій нормативний експеримент щодо країн Східної Європи як унікальний
і багатообіцяльний,
російська сторона продовжує допускати щодо країн СНД серйозні політичні помилки. Вони
стосуються як форми позиціонування створюваного Євразійського економічного
союзу, який очевидно потребує
доопрацювання прозорої
і зручної
правової бази, так і поточної дипломатії, супроводжуваної епізодичними
публічними експромтами офіційних осіб.
Перспектива євразійського інтеграційного проекту
багато в чому залежить від здатності його учасників забезпечити рівність сторін
і недискримінаційний врахування їх інтересів. Наприклад, у таких аспектах, як розвиток
горизонтальних зв'язків і проектів між учасниками спільноти, можливість
використання трубопровідних систем і транспортних коридорів різними компаніями
і т.п.
Публічно заявлені на адресу України аванси та обіцянки на кшталт зниження цін на газ
до рівня рівнодоходності, скасування експортних мит на енергоносії, вирішення
суперечок у
рамках СОТ і т.п. виглядають, безсумнівно, заманливо, але викликають сумнівів у плані
реалізації. Будь-який серйозний діалог передбачає проведення масштабних
переговорів, включаючи обговорення деталей та узгодження нюансів. Однак,
пропонуючи Києву істотні поступки в результаті членства в Митному союзі і
Єдиному економічному просторі, російське керівництво обумовлює можливість їх
обговорення умовою попереднього вступу України до ЄврАзЕС з подальшою подачею
заявки на приєднання до МС.
Відповідно, як можна припустити на підставі публічної інформації, деталі
членства можуть прояснитися лише після відповідних кроків, які передбачають
неминуче припинення переговорів Києва з ЄС і розрив раніше досягнутих
домовленостей з Брюсселем. А до того
часу головним оператором українського
вектора політики РФ фактично стає Газпром, практика якого слабо узгоджується з
інтеграційними моделями і висловлюваннями Володимира Путіна, Ігоря Шувалова,
Сергія Глазьєва.
У
рамках здорового глузду російський уряд навряд чи буде застосовувати до України
якісь довільні каральні заходи, санкції та обмеження
Оцінюючи лінію поведінки українського уряду, можна
зробити висновок про те, що Київ намагається уникнути однозначних дій, що
провокують неминучий розрив як з Брюсселем, так і з Москвою. Є ряд ознак, що
свідчать про спроби Києва подолати "допереговорну" фазу у відносинах
з МС.
Звернімося до фактів. Напередодні відкладеного
візиту президента Віктора Януковича до Москви, який передбачався 18 лютого
2012, у пресі з'явилися
повідомлення про те, що за підсумками візиту може бути створена робоча група з
вивчення умов приєднання України до ЄврАзЕС. Про це повідомив уповноважений
уряду України з питань співпраці з Росією, країнами СНД, ЄврАзЕС та іншими
регіональними об'єднаннями Валерій Мунтіян - один з небагатьох представників
урядових кіл, що висловлюють перевагу
щодо євразійського інтеграційного
проекту. Потім, на початку січня 2013 року, Мунтіян підтвердив плани створення
робочої групи з метою вивчення можливостей інтеграції України в МС.
Оскільки правова база МС не передбачає асоційованого чи
часткового членства, інтеграція нових учасників проходить за принципом
"пакетної угоди". Установчі документи ЄврАзЕС припускають лише статус
повноправного члена, який, однак, не гарантує участі в МС і ЄЕП, або ж статус спостерігача, який
Україна зараз вже має. При вступі до ЄврАзЕС країна - новий член приєднується
до пакету з 10 базових угод, які, за словами Валерія Мунтіяна, не містять
протиріч з українським законодавством. Однак у рамках МС і ЄЕП діють ще більше сотні інших документів,
включаючи документи, які стосуються Євразійської економічної комісії (ЄЕК), що
діє як наднаціональний орган. Знову-таки, посилаючись на висновок Мунтіяна, у первинному пакеті Митного союзу
український уряд в цілому влаштовують 29 із
51 угоди.
Навіть якщо в кінці 2013 року ЄС підпише з Україною
угоду про асоціацію, вона,
напевно,
не буде ратифікована до 2015 року, а в разі різкого погіршення економічної ситуації України його виконання може бути
заблоковано
Згідно із
офіційними заявами, робоча група з питань відносин України
з ЄврАзЕС та МС
вже створена. До червня-липня робоча група має представити уряду свій звіт, на
підставі якого кабінет міністрів сформулює свою позицію щодо МС і ЄЕП. Додамо до цього затверджене
указом президента України розпорядження про підготовку до червня поточного року
проекту програми співробітництва з Росією, Білоруссю і Казахстаном на
середньострокову перспективу. До того ж,
Янукович планує взяти участь у спеціальній зустрічі з лідерами країн МС, в рамках такого собі "разового"
формату 3+1.
Як би там не було, питання про інтеграційному участь
України як в європейському, так і євразійському проекті за великим рахунком
залишається відкритим. Адже навіть якщо у
кінці 2013 року ЄС підпише з Україною угоду про асоціацію, вона, напевно, не буде ратифікована до 2015 року, а в
разі різкого погіршення економічної
ситуації
України її виконання
може бути заблоковано. До того ж, судячи з останніх заяв представників ЄС,
Брюссель може перенести терміни підписання угод з країнами "Східного
партнерства" на 2015 рік. У свою чергу, в разі створення Євразійського
економічного союзу в 2015 році в його установчих документах буде передбачена
можливість підписання угод з третіми країнами.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про
Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за
зміст цих матеріалів