Про актуалізацію "єврейського питання" в Україні пише Петро Бологов у статті для російського видання Lenta.Ru.
У грудні минулого року Міністерство юстиції України,
відповідаючи на запит головного редактора видання Київ єврейський Елеонори
Гройсман, заявило, що в місцевому законодавстві немає ніяких обмежень на
використання слова "жид". "Проведений Міністерством юстиції
аналіз не виявив вживання в актах законодавства України термінів "жиди",
"жид" і "жидівка", а також норм, що забороняють вживання
зазначених слів", - йшлося
в офіційній відповіді. Полеміка довкола "жидів" виникла не на
порожньому місці - з приходом в український парламент націоналістичної партії Свобода
тема ставлення нації
до євреїв знову стала актуальною. Питання антисемітизму займає своє, особливе
місце в українській історії, та й останні тенденції показують, що кількість ксенофобів серед українців
зростає.
Соціальна дистанція
В останньому номері видання Дзеркало тижня наведено такі дані: якщо в 1994-1996 роках в
середньому 34 відсотки дорослого населення України готові були допустити
представників інших етнічних груп до
кола членів своєї
сім'ї та близьких друзів, то в 2010-2012-му таких стало вдвічі менше .
Опитування, проведене в минулому році центром IHRPEX, показало, що найкраще респонденти ставляться до
україномовних українців. Дослідники оперували показником соціальної дистанції,
в основу розрахунків якого лягли відповіді респондентів на наступні питання:
"Чи могли б ви прийняти
людей з певною етнічною чи лінгво-групою як
членів
сім'ї?" (за
позитивну відповідь нараховується 1 бал), "близьких друзів?" (2
бали), "сусідів?" (3), "колег по роботі?" (4),
"жителів України?" (5), "відвідувачів України?" (6). Окрема відповідь допускалася в такій формі: "взагалі не
пускав би їх в Україну" (7 балів). Підсумковий показник соціальної
дистанції стосовно україномовних
склав 2 бали, щодо
російськомовних українців - 2,1, росіян
- 2,5, поляків
- 4,2, євреїв
- 4,3 бали.
Якщо в 1994-1996 роках у середньому 34 відсотки дорослого
населення України готові були допустити представників інших етнічних груп до кола членів своєї сім'ї та близьких друзів,
то в 2010-2012-му таких стало вдвічі менше
У євреїв в цьому опитуванні не найвищий показник;
наприклад, для негрів він складає 5,5, а для циган - і зовсім 5,7 бали. Але при
цьому, за словами генерального директора Київського міжнародного інституту
соціології Володимира Паніотто, з середини 1990-х років для євреїв цей показник
істотно зріс. Та й у цілому, якщо слідувати за вказаною методикою, можна констатувати, що рівень
ксенофобії за останні 15-20 років зріс з 3,4 до 4 балів, причому в основному за
рахунок молоді. Російським показниками він все одно поступається, але
залишається вищим, ніж у країнах Європи і в США.
Можна згадати також про опитування, яке провів у березні 2011 року Київський
міжнародний інститут соціології. Згідно з його
дослідженням, за безумовно кваліфікованого єврея - кандидата у президенти України проголосували б
тільки 36 відсотків від його прихильників. Гірше справи лише у
кандидата-африканця: при тих же умовах його підтримали б 18 відсотків.
У минулому році Главред наводив такі дані: з кінця
2006-го по 2008-й рік в
Україні спостерігалося стійке зростання злочинів на ґрунті етнічної ненависті: 2006-й - 14, в
тому числі 2 вбивства; 2007-й - 94; 2008-й - 91. У 2008-2009 роках, навпаки,
зафіксовано спад: 2009-й - 35, 2010-й - 6. Проте вже в 2011 році кількість
таких злочинів зросла відразу до 43. Як вважає експерт Конгресу національних
громад України В'ячеслав Ліхачов, з 2010 року змінився клімат в українському
суспільстві - воно почало дуже швидко радикалізуватися.
Фактор Свободи
Свою лепту у
цей процес, на думку багатьох, внесла (нехай навіть і побічно) партія Свобода.
Вже те, що радикальна націоналістична партія потрапила у Верховну Раду, було
сприйнято як знаковий момент. "Мене і моїх колег в Ізраїлі турбує той
факт, що вперше подібна партія, яка
відкрито
стоїть на ультраправих шовіністичних позиціях, може отримати не тільки
парламентське представництво, але й увійти до складу уряду дружньої нам
країни", - заявив перед торішніми виборами до Ради глава міжпарламентської асоціації
"Ізраїль-Україна", депутат Кнесету від партії "Наш дім -
Ізраїль" Алекс Міллер. Він також здивувався тому, що коаліційну угоду зі Свободою підписала провідна
опозиційна сила України - Батьківщина. Міллер нагадав і про деякі вислови, які приписують лідеру націоналістів
Олегу Тягнибоку, на кшталт "боротьби з жидвою", "гадюччя
інфікованих хасидів", "жидівської окупації України" і так далі.
На порядку денному Свободи на сьогодні значиться лише гола політика, а всі лінгвоаспекти зводяться виключно до
боротьби з російською мовою в стінах парламенту
Самі "свободівці" звинувачення в
антисемітизмі на свою адресу всіляко заперечують, при нагоді згадуючи
зворушливу історію про те, як дружина Романа Шухевича - командира УПА - в роки
Другої світової війни переховувала в себе вдома у Львові сусідську дівчинку-єврейку
Ірину Райхенберг. Справедливості заради варто помітити, що в більшості випадків
антисемітизм українських націоналістів дійсно є не більше ніж їжею для спекуляцій їхніх
політичних опонентів - в порядку денному Свободи на сьогоднішні значиться лише гола політика, а всі лінгвоаспекти зводяться виключно до
боротьби з російською мовою в стінах парламенту.
Багато в чому антисемітську репутацію Свободи
формують провокаційні висловлювання партійців, які з упертістю, гідною кращого
застосування, продовжують відстоювати своє право називати євреїв
"жидами", а єврейок - "жидівками". При цьому націоналісти апелюють
до Тараса Шевченка, який неодноразово
вживав ці слова - втім, без будь-якого образливого підтексту. Але посилання ці
звучать слабо - все ж відомий український поет жив півтора століття тому, і з того часу норми вживання цілого ряду слів
значно змінилися.
Але якщо врахувати, що антисемітизм в Україні має багату історію, повну
кривавих подій, то не дивно, що Свобода багатьма сприймається як наступниця
тих, хто влаштовував єврейські погроми на українській території і в часи
Хмельницького, і в часи Шевченка, і в часи Петлюри. Так, за підсумками 2012, Олег Тягнибок і його однопартієць Ігор
Мірошниченко посіли
п'яту сходинку у
списку головних антисемітів планети, підготовленому Центром Симона Візенталя.
Перше ж місце в цьому списку дісталося єгипетським
"братам-мусульманам" Мохаммеду Баді та Футоху Мансуру, що відкрито закликають до знищення євреїв.
Історія питання
Якщо вірити Повісті врем’яних літ, то перший єврейський погром
стався в Києві рівно 900 років тому - в 1113 році. Про нього пише і Василь
Татищев. Природа цього погрому не зовсім ясна; схоже, сталося просто народне обурення, яке
поступово набуло антиєврейського
характеру.
Заворушення почалися після смерті князя Святополка, і першими їх жертвами стали
наближені цього не дуже популярного в народі правителя, зокрема тисяцький
(воєвода) Путята. "Кияни же
разъграбиша дворъ Путятинъ, тысячького, идоша на жиды и разграбиша я",-
стверджує літописець.
У Великому князівстві Литовському, куди після
погрому, влаштованого монголами народів Східної Європи, увійшла значна частина
України, а пізніше і в Речі Посполитій,
євреї, за свідченням істориків, "становили важливий компонент
суспільства".
У XVII столітті, коли в Україні почалася національно-визвольна
війна під проводом Богдана Хмельницького, євреї виявилися головними жертвами
цього конфлікту, хоча фактично жодну зі сторін у ньому не підтримували
Однак у XVII столітті, коли в Україні почалася національно-визвольна
війна під проводом Богдана Хмельницького, євреї виявилися головними жертвами
цього конфлікту, хоча фактично жодну зі сторін у ньому не підтримували.
Ненависть повсталих до євреїв інколи пояснюють тим, що саме вони збирали
податки для поляків з українського населення. Після повстання єврейські громади
в Лівобережній Україні, яка згодом відійшла до Росії, зникли повністю, а в
Правобережній Україні, що залишилася у польському володінні, вціліла тільки
одна десята частина єврейського населення.
Схожа ситуація неодноразово повторювалася протягом
всього XVIII століття під час повстань гайдамаків. Тому варто згадати різанину в Умані, де
гайдамаки перебили понад десять тисяч осіб - поляків, євреїв та
українців-уніатів. До речі, "новою Коліївщиною" - повстанням
православних українців в 1768 році, в ході якого була взята Умань, -
"свободівці" як спадкоємці гайдамаків нині лякають правлячу в Україні
Партію регіонів.
У XIX і початку XX століття, вже після того, як майже вся нинішня Україна увійшла
до складу Російської імперії, єврейські погроми в Одесі, Миколаєві,
Катеринославі (нинішній Дніпропетровськ) та інших містах відбувалися регулярно,
причому влада іноді навіть протегувала погромникам. Кількість жертв зростала. У
1904 році в Олександрії (Херсонська губернія) при розгромі натовпом синагоги
загинули 20 євреїв, стільки ж загиблих було і рік потому в Житомирі. У ході
жовтневих погромів 1905 року в Одесі загинули 400 євреїв, в Катеринославі - 67,
в Сімферополі – понад 40.
У 1904 році в Олександрії (Херсонська губернія) при
розгромі натовпом синагоги загинуло 20 євреїв, стільки ж загиблих було і рік
потому в Житомирі
Під час Громадянської війни євреям Російської
імперії довелося пережити ще одну хвилю погромів, і так само, як і в царські
часи, найбільш жорстокі з них сталися на українській території. За даними
історика Олега Будницького, в 1918-1920 роках лише в Україні зафіксовано понад
півтори тисячі погромів (у 1300 населених пунктах), жертвами яких стали від 50
до 200 тисяч євреїв. До цього доклали руку і більшовики, і білогвардійці, і
банди Нестора Махна, і війська Симона Петлюри (Директорія). За твердженням
одних істориків, Петлюра, якого в сучасній Україні вважають одним з
родоначальників місцевої державності, не вітав погроми і навіть карав їх
ініціаторів; за твердженням ж інших, все було навпаки. До слова, Петлюра вже в
еміграції був застрелений Самуїлом Шварцбардом, який заявив, що так помстився
йому за загиблих одноплемінників.
У радянські роки (Декрет про боротьбу з
антисемітизмом і єврейськими погромами був підписаний Володимиром Леніним ще в
липні 1918 року) погроми повсюдно припинилися. У роки Великої Вітчизняної війни
колабораціоністи і місцеве населення (на Західній Україні, в Криму), нарівні з
гітлерівцями брали участь у знищенні євреїв. Із сімдесяти єврейських громад
довоєнної України, про долю яких
хоч щось
відомо, 43 були знищені ще в 1941 році, а решта - до середини 1942-го. Останній
єврейський погром на українській території стався вже після закінчення війни -
у вересні 1945 року. Суперечка через житлові площі обернулася вбивством трьох осіб (за іншими джерелами - п'яти),
побиттям десятків євреїв і розгромом їх майна.
Цитати
"Антисемітизм і ксенофобія не є сьогодні
характерними для українського життя", - Президент України Віктор Ющенко, листопад
2007 року.
"Ющенко - банкір, який займається традиційною єврейської професією. Антисемітизм
Ющенка пов'язаний з
тим, що він страшенно
заздрить євреям і потай сам хотів би бути євреєм", - письменник і
журналіст Олесь Бузина, жовтень 2009 року.
"Напевно,
кожна ізраїльська партія, представлена в Кнесеті, є націоналістичною. Дай
бог, щоб у нас таке було", - лідер Свободи Олег Тягнибок, жовтень 2012
року.
"Я ж не проти єврейства, ви ж зрозумійте! Я ж
простих євреїв хочу вберегти від погромів, які неминуче підуть за тим, що зараз
половина країни голодна лягає спати. Я хочу врятувати простих євреїв від цього
жидомасонського
лігвища, що при Кучмі набралося, а при Ющенку примножило свій капітал", - колишній мер
Ужгорода і екс-кандидат у
президенти України Сергій Ратушняк, серпень 2009 року.
"Ми повинні бути рішучими в боротьбі з
будь-якими спробами відродження тоталітарних ідеологій, проявами нетерпимості
на етнічному ґрунті.
Як Президент України
я буду робити все, щоб у
нашій державі і надалі панувала атмосфера толерантності, взаєморозуміння
та злагоди", - Президент
України Віктор Янукович, січень 2013 року.
"Ми всі знаємо про ці настрої, знаємо про
антисемітизм, більше
того, знаємо, що він нікуди не дінеться. Як би ми з ним не боролися, він нікуди
не дінеться. Поки є євреї, будуть антисеміти", - президент об'єднаної
єврейської громади України, мільярдер Ігор Коломойський, жовтень 2012 року.
"За паспортом я українець", - лідер
парламентської фракції Батьківщина Арсеній Яценюк, грудень 2007 року.
"Якби було потрібно дискредитувати українську
ідею, створити відштовхувальний
для Європи образ українця-антисеміта, радикала, забіяки, задираки, то для цього
потрібно було б робити те, що робить зараз Свобода", - депутат Верховної
Ради від Партії регіонів, колишній радник Президента Ганна Герман, лютий 2013 року.
"Дорогий рус-іван, ви повинні знати, що ...
євреї вигадали "руський" народ
після того, як вигадувати його припинили німці, і навіть ваш основоположний міф
про "велику перемогу" Колими над Бухенвальдом. Євреї
сконструювали сучасну "руську" самосвідомість
і навіть ваш смішний антисемітизм ... Без євреїв ви, на жаль, просто ніхто.
Навіть інтереси "Росії" в Україні захищають в основному євреї або
напівєвреї", - лідер радикальної націоналістичної партії Братство Дмитро
Корчинський, березень 2013 року.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про
Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за
зміст цих матеріалів