У зоні обов'язкового відчуження навколо Чорнобильської атомної нелегально проживає до двох тисяч людей, - пише Тарас Бурнос у статті для Російської служби Голосу Америки.
День 26 квітня 1986 став переломним для ста тисяч
жителів Полісся. Після вибуху четвертого енергоблоку на Чорнобильській атомній
станції понад вісімдесят сіл були закриті, а їхні жителі - евакуйовані до інших районів України.
Через 27 років після техногенної катастрофи на
Чорнобильській атомній електростанції в тридцятикілометровій зоні навколо
зруйнованого реактора і споруджуваного нового об'єкта захисту над ним -
"Арки" - тут офіційно проживають кілька тисяч осіб. Усі вони - ліквідатори наслідків
радіаційного забруднення територій, співробітники зупиненої Чорнобильської АЕС.
Є, однак, й
інші - ті, хто з різних причин повернувся до Зони без дозволу влади. Їх
називають самосельцями.
За різними оцінками, щонайменше сто п'ятдесят самосельців Зони відчуження та обов'язкового відселення навколо
Чорнобильської атомної живуть у будинках міста Чорнобиль.
Скільки таких людей взагалі знайшли притулок на
забруднених радіацією територіях, сказати достовірно ніхто не може.
Міністерство соціальної політики не веде підрахунків, тому ми маємо цифри -
від двохсот до двох тисяч осіб
За даними міністра соціальної політики України
Наталії Королевської, тільки на частині території Київської області, яка
входить до Чорнобильської зони відчуження, проживає від двохсот до
двох тисяч самопоселенців.
"Міністерство соціальної політики не веде підрахунків, тому ми маємо цифри -
від двохсот до двох тисяч людей", - сказала Наталія Королевська на
прес-конференції, що відбулася в Києві 24 квітня.
За словами міністра, люди, про яких йдеться, із власної ініціативи оселилися в Зоні, де немає умов для
нормального життя - і тому "відкидаємо
легалізацію статусу"
проживання самопоселенців
на забрудненій радіацією території. Ще торік більшість українських ЗМІ писали
про те, що в усій тридцятикілометровій зоні навколо Чорнобильської атомної
нелегально проживали
близько трьохсот самопоселенців.
Рідна вулиця моя
Деякі з них, такі як Микола, в гостях у якого
побував кореспондент Російської служби Голосу Америки, повернулися додому
кілька років тому.
"Дев'ятого травня буде три роки, як я тут живу,
- розповідає Микола. - Я тут народився, могили моїх рідних тут. До цього я, як
і багато евакуйованих
з тутешніх місць, жив неподалік від Києва в селищі Бородянка. Ми мешкали там, наживали добро, але так і не
прижилися. Три роки тому я вирішив повернутися на малу батьківщину".
Ми йдемо з Миколою по його рідній вулиці, якою він бігав дитиною сорок років тому.
Майже всі будинки навколо зруйновані. Подекуди житлові кімнати проросли травою
і деревами. Але кілька будинків зі ста двадцяти виглядають обжитими. У вікнах таблички з написом:
"Тут живе власник".
Це теж самопоселенці.
Про свої стосунки з владою Микола розповідає
неохоче. І це незважаючи на те, що він - самопоселенець, який повернувся до рідного дому, а не у чужий. "Так, - продовжує Микола, - тут
є такі, які займають чужі хати. Кілька років тому був випадок: господар
повернувся додому, просто подивитися, що з його будинком, ностальгія заїла, а в
його будинку живе інша сім'я".
Коли сади розквітнуть
Ще більше він скупий у розмові, коли йдеться про його сім'ю. Ще недавно у Миколи
було двоє неповнолітніх
дітей. Хлопчики померли, коли сім'я жила в Бородянці: один - від
серцевої недостатності, другий - від запалення легенів. Правда, за словами
Миколи, радіація тут ні до
чого.
"Я також мало не помер від хвилювань, - продовжує він свою
розповідь. - Ось повернувся сюди, додому, і відразу якось легше стало. Вранці
мене будять птахи, є робота, зокрема
по
господарству".
Ми підходимо до хвіртки. Сімейне господарство
невелике - корова, свиня, кури і кіт Кузьма. Він теж вийшов зустріти господаря.
Ще одна деталь: Микола, як і більшість тутешніх жителів, заготовляє березовий
сік. Беріз тут багато - і майже біля кожної стоїть банка із саморобним жолобком.
"Навесні тут завжди так, - розповідає Микола. -
Сік у нас замість води. А коли в садах з'являться шовковиця і ягоди, будемо
чекати в гості диких кабанів".
У сусідському дворі по сусідству з будинком Миколи
шматочок землі заростає дикими конваліями. Скоро вони зацвітуть. Ось тільки
збирати їх буде нікому.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про
Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за
зміст цих матеріалів.