Минулого тижня всі великі інтеграційні "формати" пострадянського простору - ОДКБ, Євразійський союз і Співдружність незалежних держав - провели свої саміти. Як і очікувалося, їх, імовірніше, варто віднести до категорії "не-подій", оскільки ніяких серйозних рішень прийнято не було, - пише Аркадій Мошес у російському Ежедневном Журнале.
Але поговорити все одно є про що. Тому що навіть з
бідно зроблених публічних
заяв стає очевидним, що імпульс, доданий "збиранням земель" навколо Росії з
поверненням Володимира Путіна на посаду
президента, на очах вичерпується. Головну
увагу відтепер,
схоже, буде приділено тому, як при
можливості
видати невдачі за досягнення, а в крайньому випадку - виправдатися за допомогою
"об'єктивних" причин типу світової кризи.
З ОДКБ взагалі конфуз вийшов. Зустріч проігнорували
лідери двох із шести країн-членів - президенти Білорусії Олександр Лукашенко та
Вірменії Серж Саргсян. Для порівняння, чи можна собі уявити, що на саміт НАТО
не приїде третина керівників і Білий дім цього ніби не помітить? Навряд чи. І справа не
у визнанні або невизнанні чийогось лідерства. Просто не прийнято
серед західних країн так
поводитися, демонстративно показуючи відсутність інтересу до
спільної справи. А в ОДКБ прийнято. Що тим більше неприємно, оскільки об'єктивно ніша для
ОДКБ існує. Забезпечення регіональної безпеки вже в недалекому майбутньому,
після виведення американських військ з Афганістану, вимагатиме значних спільних
зусиль. Але, мабуть, так вже Москва за останні десятиліття вибудувала роботу з
деякими союзниками, що у них у
будь-який момент можуть виникнути свої міркування вищого порядку щодо участі-неучасті у загальних
заходах, свої пріоритети. Можливо, якби ОДКБ безкоштовні кредити роздавала,
Олександр Лукашенко і приїхав би до Бішкека, незважаючи на складнощі в двосторонніх
відносинах, викликані наданням ним
політичного притулку колишньому президенту Киргизстану Курманбеку Бакієву. А
так - навіщо час втрачати?
Але, мабуть, так вже Москва за останні десятиліття
вибудувала роботу з деякими союзниками, що у них в будь-який момент можуть
виникнути свої міркування вищого порядку щодо участі-неучасті у загальних заходах, свої пріоритети
Але від
ОДКБ багато не вимагають.
Не думаю, що в Москві хтось сьогодні схильний перебільшувати реальний потенціал
цієї організації. Інша справа Митний союз і євразійська економічна інтеграція в
цілому. Цей проект неодноразово заявлений як флагманський, у якого просто немає
права на провал. І зовні переможних реляцій все одно хоч відбавляй. Підтверджені
домовленості про створення до 2015 року Євразійського економічного союзу, а
глава Євразійської економічної комісії Віктор Христенко рапортував перед присутніми в Астані главами Росії, Казахстану і Білорусії про
зростання ВВП, що перевищує європейський і американський, і збільшення взаємної торгівлі.
І все б нічого, якщо не звертати уваги на те, що
наводиться торішня інформація. Власне кажучи, вже і торік не все було добре. За даними самої Євразійської
комісії, в третьому кварталі внутрішня торгівля в Митному союзі зросла лише на 4 відсотки, у четвертому - на
2,4. Ну а в першому кварталі 2013 р вона впала майже
на 10%. (інформація
взята зі старого сайту Євразійської комісії tsouz.ru. Новий, запущений в
квітні, сама назва якого ніби спеціально вибрана для зручності англомовних користувачів
eurasiancommission.org - підозріло застигла
на листопаді 2012 року).
І Росстат, у свою чергу, підтверджує: російська торгівля з Білоруссю і
Казахстаном впала на 18 відсотків,
тому
сьогодні частка МС
у російському товарообігу менша
від
італійської, не кажучи вже про німецьку, нідерландську і тим більше китайську. При цьому з Білорусією вона
скоротилася на понад 30
відсотків, а російський експорт до
Білорусі знизився на 23,6 відсотки.
У третьому кварталі внутрішня торгівля в Митному
союзі зросла лише на 4 відсотки, у четвертому - на
2,4. А в першому
кварталі 2013 р вона впала майже
на 10%
Начебто про кризу порівнянних розмірів в російській
економіці ніхто не чув. Але секрет простий. Митний союз - це інтеграція
Південь-Південь. У країн-учасників чимало виробництв-конкурентів, і тому з погіршенням
глобальної економічної кон'юнктури спрацьовують старі протекціоністські
інстинкти, бажання зберегти свій ринок для своїх же виробників. Скасування
тарифів у внутрішній торгівлі виявляється недостатнім там, де завжди можна застосувати
адміністративні важелі. Що і відбувається.
Правда, дуже до речі в Астану приїхав український Президент Віктор Янукович зі своїм планом
приєднання України до МС як
спостерігача. Статус цей у
Митному союзі не передбачений. Можливо, його введуть в Євразійському
економічному союзі, а можливо, і цього не буде. Ще нещодавно Росія не виявляла ніякого інтересу
до традиційних для Києва спроб вступати, не вступаючи. А тепер раптом проявила.
Напевно, це все-таки хоч якийсь "вовни жмут", можливість поговорити
про привабливість Митного союзу. Знову-таки, у відповідному меморандумі,
підписаному в кінці тижня вже українським прем'єром Миколою Азаровим і тим же
Христенком,
які поставили перед Україною завдання "утримуватися від дій і заяв,
спрямованих проти інтересів МС
та єдиного економічного простору". І тце добре, хоча оскільки підписаний документ
не є власне міжнародним договором, то і ціна його із положеннями відповідна для обох сторін.
Ще недавно Росія не виявляла ніякого інтересу до
традиційних для Києва спроб вступати, не вступаючи. А тепер раптом проявила.
Януковичу цей на практиці безглуздий піар-хід
потрібен насамперед для того, щоб нагадати ЄС, що у нього нібито є можливість
відвести країну на Схід і тим самим підштовхнути Брюссель до підписання з
Україною угоди про асоціацію без виконання Києвом певного набору вимог, головна з яких - звільнення Юлії Тимошенко. Ну
що ж, побажаємо українському керівництву везіння у вдосконаленні навички сидіти на шпагаті. Тому повірити в його готовність інтегрувати
Україну з Росією у
Брюсселі сьогодні охочих небагато, а от надати Україну і Януковича на їхній розсуд - скільки завгодно.
Правда, можна ще спробувати видати статус
спостерігача в МС за дипломатичний успіх всередині України. Мовляв, ми
домагалися відносин за формулою "3+1" - так от, дотиснули таки
Москву. Публікації такого роду вже з'явилися. Але звучить якось непереконливо.
Особливо якщо найближчим часом все-таки відбудеться
передача, повна або часткова, української газотранспортної системи в руки
російських економічних суб'єктів. Аналізувати цей сценарій докладно тут поки не
варто, але й скидати з рахунків не доводиться. Утім, якщо це відбудеться, буде йтися про традиційну двосторонню угоду, що ніякого
відношення до Євразійського союзу не має.
Януковичу цей на практиці безглуздий піар-хід
потрібен насамперед для того, щоб нагадати ЄС, що у нього нібито є можливість
відвести країну на Схід і тим самим підштовхнути Брюссель до підписання з Україною
угоди про асоціацію без виконання Києвом певного набору вимог, головна з яких - звільнення Юлії Тимошенко
Зустріч Ради глав урядів СНД була цікава тільки тим,
що до Мінська приїхав російський прем'єр Дмитро Медведєв. Багатьом пам'ятні слова, які він наговорив на адресу
Олександра Лукашенка в початковий період білоруської президентської кампанії
2010 р., коли Мінськ активно загравав із
ЄС. Знову-таки, двосторонніх зустрічей Путіна і Лукашенка не було вже досить
давно, і Астана не стала винятком. Тому просто цікаво було поспостерігати, як поводитиметься з Медведєвим білоруський господар заходу, що нині перевершує російського візитера в
ранзі. І, схоже, Лукашенко не втрачає впевненості у собі. Тому що практично переконаний, що
у відносинах з Москвою йому все зійде з рук, як торішні 1,5 млрд доларів
експортних мит, відведені з російського бюджету під час відомої афери з
експортом розчинників-розріджувачів. Так, Москва неодноразово погрожувала покаранням, але нафта продовжує
поставлятися в необхідних Білорусії обсягах і кредитами теж не ображає. При цьому
власність можна не передавати, калійний і автомобільний холдинги не створювати,
а щодо нових військових об'єктів Росії у
Білорусії висловлюватися ухильно, сподіваючись поторгуватися. А оскільки все так, то чому б не
спробувати відновити взаєморозуміння з Європою? Тому будемо чекати саміту
Східного партнерства у Вільнюсі в листопаді. Зовсім не дивно, якщо Білорусь
буде там представлена на високому, хоча і не президентському рівні.
Те, що протокольні зустрічі пострадянських лідерів
за своєю (не) значущістю
можуть цілком конкурувати із
самітами Росія-ЄС, один з яких в ці дні проходить в Єкатеринбурзі, не нове. Різниця в тому, що
російсько-європейські відносини в основному розвиваються таки за ринковими
законами, і тому їхня
економічна складова певною мірою здатна сама "подбати про себе". А
про пострадянську
інтеграцію,
де політики більше, ніж економіки, цього, на жаль, не скажеш.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про
Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за
зміст цих матеріалів.