Lenta.ru: Не пробачаємо і не вибачаємось

70-та річниця Волинської різанини посварила Україну з Польщею, - пише Ганна Козирєва у статті для російського видання Lenta.ru

Через 70 років після Волинської різанини - масової розправи над мирним польським населенням на території Західної України - Київ та Варшава так і не змогли дати хоча б якесь схоже трактування цих подій. Більше того, цей етнічний конфлікт вперше почали використовувати у внутрішньополітичній боротьбі в Україні. Правляча Партія регіонів визнала події на Волині "геноцидом поляків", поставивши у незручне становище місцевих націоналістів. Ті, у свою чергу, звинуватили "регіоналів" у держзраді. Експерти побоюються, що суперечки українських політиків про те, що вважати визвольною боротьбою, закриють їм шлях до Європи.

Цікаво, що про Волинську різню як українські, так і польські політики воліють згадувати лише в чергову річницю цієї сумнозвісної події. Українські діячі та публіцисти, як правило, називають міжетнічний конфлікт "братовбивчою війною", а їхні польські колеги - не інакше, як "різаниною і знищенням польського народу". За останні роки ця трагедія обросла безліччю подробиць і альтернативних версій (зокрема, про навмисне зіштовхування поляків і українців радянськими спецслужбами), які лише посилюють претензії двох країн один до одного.

Витоки конфлікту криються у тому числі і в багатій історії Волині (історичної області на північному заході сучасної України), яка за кілька століть встигла побувати у складі Київської Русі, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої і, нарешті, Російської імперії. Коли західна Волинь відійшла Польщі за Ризьким миром 1921 року, власне поляки становили тут вкрай незначну частину населення - близько 16 відсотків, інші у переважній більшості були українцями. Варшава намагалася посилити свій вплив у регіоні, розселяючи поляків на землях, що раніше належали місцевим селянам. Жили вони в особливих населених пунктах - колоніях (колоністами, як правило, ставали ветерани воєн за незалежність Польщі і насамперед ті, хто воював проти Радянської Росії). Українці Волині вороже ставилися до нової влади і переселенців, активно підтримуючи антипольське підпілля.

Міжетнічну ворожнечу посилила створена у 1929 році Організація Українських Націоналістів (ОУН), що почала кампанію політичних убивств і саботажу, яка покликана була спровокувати жорстку реакцію польського керівництва. Відповідна акція Варшави – "пацифікація", що проводилася переважно у сусідній Галичині - на думку деяких дослідників, також вплинула на події весни-осені 1943 року на Волині. Фактично, на одних і тих же територіях поляки хотіли відродити Річ Посполиту, а українці - побудувати свою незалежну державу, писав у зв’язку з цим у 90-ті роки 20 століття польський історик Гжегож Мотика.

Наприкінці 1939 року пактом Молотова-Ріббентропа Західна Волинь була приєднана до Української РСР. На думку історика Олександра Усовського, поки регіон знаходився під владою Рад ситуація значною мірою трималася під контролем, хоча ексцесів на ґрунті міжнаціональної ворожнечі вистачало. Однак після того, як 22 червня 1941 року у межі СРСР вторглися німці і впродовж кількох тижнів окупували усю територію Західної України, у Галичині, на Волині та у Прикарпатті в українських націоналістів з’явилося набагато більше можливостей, м’яко кажучи, висловлювати свою антипатію до поляків.

Перед польською меншиною на Волині постала загроза тотального знищення. Як зазначає історик, експерт з питань Центральної Європи Ян Репа, бойовикам Української повстанської армії (УПА) - бойового крила Організації українських націоналістів - наказували не просто винищити поляків, але і, де можливо, видалити усі фізичні ознаки їх присутності. Міжетнічні зіткнення на окупованій Волині розпочалися наприкінці 1942 року. Пік протистояння, власне "Волинська різанина", припав на 11 липня 1943 року. Тоді загони УПА одночасно напали на півтори сотні польських сіл і селищ (за іншими даними, були атаковані кілька десятків сіл). Майже усі їхні жителі були вбиті. В кінці літа польська повстанська Армія Крайова також почала здійснювати нальоти на українські села, а через чотири роки, вже після війни, в рамках операції "Вісла" з україномовних регіонів Польщі на північ країни примусово виселили тисячі українців. Передбачається, що з 1942-го по 1947-й роки на польсько-українському кордоні загинуло до ста тисяч поляків і двадцять тисяч українців.

У післявоєнні роки причини та обставини Волинської різанини намагалися не обговорювати. У Радянському Союзі таврували УПА, як фашистську організацію, не акцентуючи уваги на її участі у міжетнічному конфлікті. У свою чергу, польське керівництво, як пише Ян Репа, не докладало жодних зусиль, щоб розвіяти популярний стереотип про те, що "українці - садистські вбивці".

Певні зусилля для зближення двох народів десять років тому, у шістдесяту річницю трагедії, зробила греко-католицька церква. Вона запропонувала полякам і українцям формулу примирення: "Пробачаємо і просимо вибачення".

Не залишилися осторонь і тодішні президенти двох країн Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський. Вони відкрили пам’ятник загиблим в одному з волинських сіл, а також виступили зі спільною заявою, в якій підкреслювалося, що поляки та українці "повинні знайти у собі мужність прийняти правду, щоб злочин назвати злочином, бо тільки на повазі до правди можна будувати майбутнє". Третій президент України Віктор Ющенко дещо ускладнив це завдання, встигнувши за час свого правління присвоїти членам ОУН-УПА статус ветеранів війни, а лідера ОУН Степана Бандеру і командира УПА Романа Шухевича оголосити Героями України (ці його укази пізніше були скасовані судами). Нинішня річниця Волинської різанини взагалі ризикувала обернутися скандалом у світлі зростання націоналістичних настроїв в Україні, проте місцева влада, судячи з усього, відбулася легким переляком.

Серйозне загострення намітилося в кінці червня, коли польські депутати вирішили визнати Волинську різанину геноцидом поляків. П’ять років тому парламент республіки вже заявив, що події на Волині є "етнічною чисткою", але зараз формулювання хотіли підсилити. Однак під час обговорення поправки міністр закордонних справ Радослав Сікорський закликав відмовитися від неї, помітивши, що більш "гостре формулювання" негативно вплине на перспективи європейської інтеграції України. У підсумку за ініціативу проголосували 212 депутатів при необхідному мінімумі у 231 голос.

Несподівано за визнання Волинської різанини геноцидом висловилися і українські депутати. На початку липня 148 членів Верховної Ради з числа правлячої Партії регіонів і Компартії звернулися до польських колег з вимогою засудити злочинні дії українських націоналістів. Депутати наполягали, що різне трактування злочину "вбиває клин між двома країнами". Ця ініціатива отримала широкий резонанс в Україні. Дослідник Володимир В’ятрович в інтерв’ю "Радіо Свобода" заявив, що за розкручуванням скандальної теми можуть стояти якісь російські сили. Таким чином вони нібито хочуть посіяти розбрат між Польщею та Україною, коли вирішується доля підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

До дискусії підключилися і прихильники націоналістичної партії "Свобода", які вважають, що події на Волині були частиною української національно-визвольної боротьби. Представниця "Свободи" у Раді Ірина Фаріон надіслала звернення до Служби безпеки України, звинувативши депутатів, які підписали лист про геноцид поляків, у державній зраді. Перший президент України Леонід Кравчук також назвав авторів звернення зрадниками. "Це безпрецедентний у світовій історії випадок, коли політики просять законодавчий орган іншої держави звинуватити у найтяжчому зі злочинів представників свого народу", - цитував його слова "Коммерсант-Украина".

У світлі бурхливої ​​полеміки повідомлення про те, що президент Польщі Броніслав Коморовський вирішив відвідати Луцьк (Волинська область), щоб вшанувати пам’ять загиблих на Волині поляків, викликало неоднозначну реакцію. У тій же Свободі візит назвали небажаним, пообіцявши приурочити до нього акції протесту. Незважаючи на невдоволення націоналістів Броніслав Коморовський все ж взяв участь у молебні у луцькому костелі Петра і Павла 14 липня. Під час нього польський лідер закликав обидва народи до "щирого примирення", додавши, що польсько-українські конфлікти завжди використовував хтось третій, "той, хто завжди погрожував нашій незалежності".

"У цей складний період ХХ століття, коли нашим народам найбільше була потрібна взаємна підтримка, націоналізм знищив українсько-польські відносини", - констатував він.

Після богослужіння з Коморовським все ж стався неприємний інцидент - коли президент виходив з костелу через щільне кільце охоронців до нього прорвався юнак. Він поплескав президента по плечу, після чого на його піджаку залишилося розчавлене яйце. Міліція затримала підозрюваного, яким виявився 21-річний житель Запорізької області.

За інформацією польських ЗМІ, у зловмисника при собі був рюкзак з написом "Свобода". У міському осередку партії спростували свою причетність до події, а сам Коморовський закликав не надавати прикрому інциденту "особливого значення". Президент України Віктор Янукович на інцидент з яйцем ніяк не відреагував. Він, втім, і не брав участь у пам’ятних заходах на Волині, відправивши туди замість себе віце-прем’єра Костянтина Грищенка. Тим часом, за даними ЗМІ, Комаровський запрошував свого українського колегу в Луцьк, щоб обговорити з ним питання про увічнення на Україні пам’яті жертв конфлікту.

Ряд експертів припустили, що Янукович спробує використати річницю Волинської трагедії, щоб мобілізувати свій електорат на сході і півдні країни напередодні президентських виборів (у західних регіонах традиційно сильні позиції націоналістів). Однак поки що глава держави не робить активних кроків у цьому напрямку. Янукович лише анонсував якусь спільну заяву з президентом Польщі. Ризикнемо припустити, що у ній обидва лідери в черговий раз заявлять про необхідність примиритися, але до конкретних кроків справа не дійде.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.