НГ: Український націоналізм набирає силу

Восени 2013 року українська опозиція має намір повернутися до проведення акцій Повстань, Україно!, які повинні закінчитися з інавгурацією президента, пише Сергій Жильцов у статті для російської Независимой газеты.

Відповідно до початку 2015 року український виборець буде перебувати у фокусі уваги української опозиції, яка у своїй діяльності дотримується націоналістичної ідеології. Найбільш відверто націоналістичні ідеї пропагує Всеукраїнське об'єднання Свобода, яке міцно займає вкрай праву радикально-націоналістичну нішу і володіє практично монопольним впливом на частину українського електорату у всіх областях країни.

За всі роки незалежного існування ідеологічною основою української держави був націоналізм. Проте жодного разу політичні партії, які стоять на позиціях націоналізму, не отримували таку свободу для пропаганди своїх поглядів, яку має Свобода.

Жодного разу політичні партії, які стоять на позиціях націоналізму, не
отримували таку свободу для пропаганди своїх поглядів, яку має Свобода

Особливістю сучасного українського націоналізму є те, що він спирається на теоретичні розробки, зроблені ще в 1930-1940-х роках XX століття. Принципи класичного українського націоналізму сформулював політик і публіцист Микола Міхновський у 1900 році. Серед них пропонувалося створення держави, в якій би проживали лише українці і проголошувалася перевага української мови. Згодом принципи Міхновського отримали розвиток у ряді робіт теоретиків українського націоналізму, що і стало базою для Організації українських націоналістів (ОУН).

Новий етап українського націоналізму розпочався у другій половині 1980-х років. Політичні процеси, які розгорталися в цей період в СРСР, дозволили прихильникам українського націоналізму вийти на поверхню. Спочатку рух мав культурно-історичний характер. Проте потім дискусії переключилися на роль Росії в розвитку національних окраїн, причому російська політика виставлялася в негативному світлі.

Представники національних рухів зображували Росію як тюрму народів, забуваючи, що завдяки входженню, а потім і перебуванню в складі так званої Російської імперії збереглися багато народів, а щодо ряду економічних і соціальних показників радянські республіки стали випереджати Росію. Відображенням збільшеного інтересу до теоретичної спадщини українського націоналізму на рубежі 1980-1990-х років служить видання на території України десятків друкованих видань, присвячених його різним аспектам. Однак нові українські націоналісти не потрудилися змінити теоретичні напрацювання класиків і адаптувати викладені положення до ситуації, яка змінюється в світі. У підсумку українському населенню були запропоновані ідеї, які були висловлені в принципово інших умовах.

Особливістю сучасного українського націоналізму є те, що він спирається на
теоретичні розробки, зроблені ще в 1930-1940-х роках XX століття

У наступні роки незалежного існування України національно-культурне відродження було перенесено в сферу державного будівництва. У досить короткі терміни націоналістична ідеологія стала фактично державною ідеологією. Наголос робився на створення національної держави, зі своєю історією, однією державною (українською) мовою. Російська мова була прирівняна до мови національних меншин, хоча нею розмовляє близько половини, якщо не більше, населення країни. Крім того, концепція побудови національної держави передбачала висунення нових українських "героїв" замість колишніх, від радянських часів, створення власної історії української державності. Без цього неможливо було провести ревізію радянського минулого і забезпечити розрив культурно-історичних зв'язків між Росією і Україною.

Взятий на озброєння українською опозицією націоналізм як основа державної ідеології, який не зустрічає протидії з боку влади, мав мало спільного з демократичними цінностями. Однак втиснута у формальні інститути державної влади націоналістична ідеологія прекрасно підходила для провокування конфліктів в українському суспільстві та одночасно вела до загострення відносин з Росією. Втім, побудови української держави в уявленнях еліти західних областей не відбулося. Запитання регіоналізму, сепаратизму і націоналізму періодично використовувалися основними політичними силами для вирішення власних завдань, але ніколи не ставилися як пріоритетне завдання. Більше того, націоналістична ідеологія часто служила і служить потужним інструментом захисту економічних інтересів, які мають першорядне значення для сучасної української еліти.

Новий етап розвитку українського націоналізму почався з 2010 року, після приходу до влади Віктора Януковича, що спричинило за собою серйозні зміни в розстановці політичних сил в Україні. Повне забуття президентом передвиборних обіцянок, даних електорату південно-східних областей, відсутність у влади власної ідеології призвели до втрати значної частини її прихильників. Ідея європейської інтеграції, яка активно просувається українською владою, відображає лише спрямованість зовнішньої політики, але не є ідеологічною концепцією, здатною залучити на бік президента і Партії регіонів значні верстви населення. З іншого боку, запит на українську політичну силу, що стоїть на позиціях націоналізму, значною мірою був продиктований економічними чинниками. Падіння промислового виробництва, деградація сільського господарства, відсутність коштів для проведення економічних реформ, дефрагментація і регіоналізація економічного простору привели до зниження життєвого рівня і зростання соціальної напруженості.

Нові українські націоналісти не потрудилися змінити теоретичні напрацювання класиків і

адаптувати викладені положення до ситуації, яка змінюється в світі

Ці процеси повною мірою використовує Свобода, залучаючи до своїх лав нових прихильників, які втратили довіру до влади. Невипадково велику увагу Свобода приділяє роботі з молоддю, яку притягують прості рецепти вирішення складних проблем сучасного українського суспільства. Свобода прагне постати в очах українського населення основним захисником української державності. Подібна політика веде до збільшення радикально-націоналістичного електорату партії. Якщо не брати комуністів, то Свобода є єдиною партією, здатною мобілізувати своїх прихильників для проведення масових акцій на ідеологічній основі.

Відмінною рисою діяльності Свободи стає системна робота з електоратом на всій території України. Інформаційна та фінансова підтримка з боку великого українського капіталу, який патронує основні політичні проекти, дозволяє партії послідовно розширювати сферу свого впливу, в тому числі у східних областях України, де Свобода пом'якшує націоналістичну риторику, роблячи акцент на питаннях захисту української мови та історії.

Таким чином, за відсутності альтернативних пропозицій з боку влади націоналістичні ідеї завойовують нових прихильників. Примітно, що діяльність Свободи не зустрічає ніякої протидії з боку української влади. Це свідчить про те, що президент і його оточення мають намір використовувати націоналістичну партію для втримання влади.

Подібні підходи породжують в українському суспільстві внутрішні конфлікти, оскільки населення різних регіонів України дотримується діаметрально протилежних поглядів на історію розвитку країни, має різний менталітет і культуру.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.