До чергового Дня незалежності України, що відзначається 24 серпня, Росія піднесла сусідці подарунок - митну війну, - пише Аркадій Мошес у російському Ежедневном Журнале.
Сюрпризом, втім, вона не стала. Розвідознак
було більше ніж достатньо.
Добре відомо, що російська зовнішньополітична
еліта переконана в тому, що лише військовий конфлікт із Грузією зміг зупинити
подальше розширення НАТО на схід. За аналогією, економічний конфлікт великого
масштабу покликаний запобігти встановленню асоційованих відносин між Україною
та Європейським союзом.
Києву багато разів прямо говорили, що відмова
від вступу до Митного союзу матиме наслідки у вигляді закриття російського
ринку. За останній місяць усе стало гранично ясно. Українським металургам не
продовжили імпортну квоту на труби. У шоколаді знайшли шкідливі речовини - які,
втім, дивним чином не здалися шкідливими навіть найближчим російським союзникам
Білорусі та Казахстану. А особисто Володимир Путін під час візиту до Києва у
липні продемонстрував своє фірмове зневажливе ставлення до господарів і віддав
перевагу перед спілкуванням із главою держави Віктором Януковичем компанії
взагалі-то маргінального на сьогодні політика Віктора Медведчука.
Економічний конфлікт великого масштабу покликаний запобігти встановленню асоційованих відносин між Україною та Європейським союзом
Так що причини конфлікту очевидні всім. Найбільш
проросійський із можливих українських урядів не хоче дружити з Москвою за
російськими правилами і норовить втекти до Європи, так нехай отримує. І
економічні наслідки вже також проаналізовані експертами і на якісному рівні
зрозумілі. Це той самий випадок, коли програють обидві сторони, і від того, що
Україна у короткостроковій перспективі програє більше, Росії не легше.
Упертість Газпрому в ціновій політиці вже призвела до того, що якщо в середині
минулого десятиліття Україна імпортувала більше 50 млрд кубометрів російського
газу щорічно, то у першому півріччі цього року - менше 10 мільярдів.
Економічний контрефект наявності, не кажучи вже про мільярди, вбухали в обхідні
трубопроводи. Значну частину українського імпорту замістити власним
виробництвом попросту неможливо - інакше це було б давно зроблено, тому
подорожчання поставок лише призведе до зростання цін всередині Росії. Втім,
нічого нового в тому, щоб приносити економіку в жертву геополітиці, для Росії,
звісно ж, немає. Просто у випадку Білорусі це робиться через субсидії, а у
випадку України - через руйнування торгівлі.
Цікавіші політичні наслідки. Їх чимало.
По-перше, схоже, Кремль власними руками підводить риску під спробами впливати
на Україну через так звану м'яку силу, роз'яснити українцям не лише вигоду, але
і "природність" союзу з Росією. Усі ці розмови про історичні кайдани,
про "русский мир", про релігійну єдність і т.д. мало чим можуть
зацікавити металурга або кондитера, який не отримає зарплату, бо
"братська" Росія опустила шлагбаум на кордоні. Єдина мова і схожа
побутова культура від цього, звісно ж, нікуди не зникнуть, але розуміння, що
якась ідеальна Росія і сучасна російська держава суть речі нерівні, значно
зміцниться. Хто сам не зрозуміє, пояснять. А заодно нагадають, що з небратерським
Європейським союзом, хоча там теж не все ідеально, Росія ніяких митних воєн не
веде і торгівлю не скорочує. Так що політтехнологам, які все ще носяться з
ідеєю запустити ближче до українських президентських виборів 2015 року якийсь
"справді проросійський" рух на сході країни і тим самим налякати
Януковича, можна здавати відповідну папочку в архів.
Упертість Газпрому в ціновій політиці вже призвела до того, що якщо в середині минулого десятиліття Україна імпортувала більше 50 млрд кубометрів російського газу щорічно, то у першому півріччі цього року - менше 10 мільярдів
По-друге, різко ослабнуть позиції
проросійського лобі всередині української адміністрації. У 2010 році ці люди
переконали президента, що за продовження оренди Севастополя і відмову від
заявки на членство у НАТО Україна отримає прийнятне вирішення газового питання
- отримала ж вона, як відомо, найвищі ціни на російський газ у Європі. У травні
цього року вони вмовили Януковича зробити крок у бік Митного союзу і попросити
асоційований статус у майбутньому Євразійському економічному союзі - отримали
сьогоднішнє "велике митне стояння". Очевидно, що, незважаючи на давню
дружбу та особисті симпатії, у якийсь момент Янукович уже не зможе вірити
обіцянкам цих людей ось-ось поїхати до Москви і про все домовитися.
По-третє, у своїх переговорах із Брюсселем
Київ отримує такий необхідний йому так званий аргумент сорому. Усім же
зрозуміло, заявлять українські дипломати, що Україна несе економічні втрати
саме через принциповість свого європейського вибору, і як у цих умовах
європейці ще можуть сумніватися, чи підписувати в листопаді угоду про асоціацію
та вільну торгівлю!
До слова, тут-то і стає недоречною паралель із
Грузією. Тоді від Заходу вимагалося надання реальних військовий гарантій своєму
потенційному новому члену, що було вкрай ризиковано. Сьогодні ніяких
зобов'язань ЄС на себе не бере, ну, хіба що Брюссель надасть сприяння Україні в
отриманні міжнародних кредитних ресурсів, та й то в обмін на проведення реформ.
У своїх переговорах із Брюсселем Київ отримує такий необхідний йому так званий аргумент сорому
У російсько-українських же відносинах зараз
почнеться війна нервів. Причому у Москви хорошого варіанту вже немає. Швидке
повернення процедури митного оформлення українського імпорту до норми допоможе
пом'якшити черговий удар по російському іміджу в Європі, але тоді українці не
встигнуть як слід злякатися. А затяжний конфлікт незрозуміло як закінчувати. Адже
формальних претензій до України не пред'явлено. Чекати того, що Янукович
"сам усе зрозуміє", вийде на Софійську площу в Києві і публічно
відмовиться від євроінтеграції, безглуздо. А якогось технократичного розміну -
саме тому, що ставки настільки високі - не проглядається.
Можливо, розумінням усіх цих обставин і
пояснюється нарочитий спокій українського керівництва у перші дні конфлікту.
Переживали, мовляв, сторони "спори господарюючих суб'єктів", переживуть
і "самостійні рішення митної влади". Нерозумно було б стверджувати,
що те, що відбувається, стало для команди Януковича гарною новиною у
сьогоднішній економічній ситуації, але, як кажуть, немає лиха без добра. Якщо
конфлікт триватиме якийсь час, на нього можна буде списати економічні труднощі,
закликати до згуртування нації для захисту суверенітету країни, підняти рейтинг
та підійти до виборів як політик, який відстояв незалежність і привів Україну
на європейський шлях. Звучить непогано.
Повторю, що поки ще Кремль не пішов ва-банк.
Поки він спробував послати Україні останнє попередження. Проблема в тому, що
всі аналогічні спроби в минулому мали явно протилежний ефект до планів їхніх
авторів. Будівництво дамби у нерозмежованій прикордонній зоні у Керченській
протоці у 2003 році призвело до мобілізації націонал-демократичних настроїв і
закінчення російсько-українського "перезавантаження", розпочатого
Леонідом Кучмою на два роки раніше. Втручання у президентські вибори у 2004-му
внесло значний внесок у перемогу "помаранчевої революції". Газові
війни 2006 і 2009 рр.. змусили Київ замислитися про переорієнтацію на інші
джерела сировини. Схоже, тенденція буде продовжена.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних
ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе
відповідальності за зміст даних матеріалів.