Ъ-Власть: Двійка з Вільнюсом

У Вільнюсі пройде саміт Східного партнерства. Геополітичний проект мав прискорити зближення з Євросоюзом шести пострадянських країн: Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Грузії, Молдавії і України. Задумане поки не збулося й наполовину.

Намічений на 29 листопада вільнюський саміт Східного партнерства мав стати гучним тріумфом цього європейського проекту . Очікувалося , що в литовській столиці оголосять про перехід відразу чотирьох з шести учасників на більш просунутий рівень відносин з Євросоюзом. ЄС мав намір парафувати з Вірменією, Грузією і Молдовою угоди про асоціацію, що включають в себе створення з цими країнами зон вільної торгівлі. З Україною раніше парафували аналогічний договір, тепер його планували підписати, що зробило б процес євроінтеграції Києва незворотнім, пишуть - Володимир Соловйов і Валерій Калниш у російському журналі КоммерсантЪ Власть.

Ще кілька місяців тому здавалося, що так воно і буде. Але з наближенням саміту почалися неприємності. Спочатку з Європейського союзу на Митний переорієнтувалася Вірменія. Потім почалися проблеми з українською владою.

У підсумку головна подія вільнюського саміту, якою мало стати підписання Україною і Євросоюзом угоди про асоціацію, під загрозою зриву. Європейці в розгубленості: за чотири роки щільного спілкування з політиками країн Східного партнерства єврочиновники, схоже, не змогли звикнути, що ті легко відмовляються від своїх зобов'язань. Безпринципністю лідерів пострадянських країн користується Росія. Москва, здавалося, не помічала активності Брюсселя в шести сусідніх країнах. Але в другій половині 2013 року почала активно і успішно протидіяти Євросоюзу.

Перший неприємний сюрприз Брюсселю піднесла Вірменія, чия влада всі чотири з гаком роки реалізації проекту Східне партнерство старанно працювала разом з ЄС над угодою про асоціацію. Весь цей час Єреван послідовно і відкрито відкидав найменшу можливість інтеграції в Митний союз (МС). Прем'єр країни Тігран Саргсян говорив, що приєднання до своїх підшефних Москвою об'єднання "географічно неможливе" і взагалі "безглузде".

Ще влітку вірменський МЗС бадьоро рапортував про те, що робота над угодою про асоціацію з ЄС, яка включає в себе створення зони поглибленої та всеосяжної вільної торгівлі (Deep and Comprehensive Free Trade Area, DCFTA), кипить. "Угоди будуть парафовані у Вільнюсі наприкінці року. Проблема в тому, що членство в Митному союзі є перешкодою для підписання DCFTA з ЄС", - заявив у серпні заступник глави МЗС Вірменії Шаварш Кочарян.

Все змінилося буквально за день. 3 вересня вірменський лідер Серж Саргсян зустрівся в Москві з Володимиром Путіним. На прес-конференції за підсумками переговорів президент Вірменії не кліпнувши оком повідомив, що Єреван передумав євроінтегруватись і тепер буде вступати в МС . "Ми провели ґрунтовний обмін думками з питань євразійської інтеграції , і я підтвердив бажання Вірменії вступити до Митного союзу і включитися до процесу формування Євразійського економічного союзу", - заявив Саргсян.

Новина вмить стала сенсацією. У Єревані перед резиденцією президента пройшли спонтанні протести проти відмови від євроінтеграції , які, втім, були проігноровані керівництвом країни.

Минулого тижня, після зустрічі з прем'єром РФ Дмитром Медведєвим на засіданні ради глав урядів СНД у Санкт-Петербурзі, Тигран Саргсян повідомив про створення в Євразійській комісії робочої групи для опрацювання вступу Вірменії в МС і Єдиний економічний простір.

"Поставлено завдання створити чітке уявлення про обсяг робіт, який необхідно виконати, і робоча група має підготувати "дорожню карту". Всі наші відомства чекає напружена робота, і цим буде обумовлено те, за який проміжок часу ми зможемо здійснити всі ці заходи", - зазначив вірменський прем'єр. До грудня, додав він, на стіл президентам Путіну і Саргсяну повинна лягти "дорожня карта" інтеграції Вірменії в євразійські структури.

Ціна такого стрімкого розвороту Єревана на схід - обіцянки Москви вкластися в інфраструктурні проекти у Вірменії та інвестувати в її промисловість. Йдеться, зокрема, про модернізацію Вірменської залізниці та продовженні життя місцевої АЕС, яку планувалося закрити до 2016 року.

В Євросоюзі дії Вірменії викликали збентеження. Там попросили роз'яснень, а у відповідь почули, що Єреван має намір продовжувати співпрацю з ЄС, але таким чином, щоб вона не суперечило інтеграції з МС. У підсумку про підписання у Вільнюсі якихось значущих угод з Вірменією тепер не може бути й мови. У всякому разі про це заявила президент Литви Даля Грібаускайте.

Москва, у свою чергу, дала зрозуміти, що, приєднавшись до МС, Єреван звідти так просто не вибереться. Як підкреслив в інтерв'ю вірменським ЗМІ посол РФ у Вірменії Іван Волинкін ​, республіці доведеться розлучитися з частиною свого суверенітету. Додавши в якості розради, що так само вчинили всі члени об'єднання.

В останні тижні справжнім головним болем для ЄС став Київ. Український лідер Віктор Янукович, в якийсь момент здавався чи не більшим західником, ніж його "помаранчевий" попередник Віктор Ющенко, зачастив з поїздками в Москву, а пропрезидентська Партія регіонів передумала приймати закони, якими Брюссель жорстко зумовив зближення з Україною. У першу чергу це закон, який би дозволив відпустити на лікування до Німеччини відбуває тюремний термін Юлію Тимошенко. І це при тому, що Україна першою парафувала з ЄС угоду про асоціацію ще в 2012 році. Її підписання, що означає вступ угоди в силу, планувалося на цьому тижні. Але Київ раптом став робити все, щоб цього не сталося.

"Справа Тимошенко" стала головним каменем спотикання у відносинах ЄС та Києва. Спеціально для її вирішення Європарламент сформував місію, до якої увійшли екс-глава європарламенту Патрік Кокс і колишній президент Польщі Олександр Квасьнєвський. Перед ними було поставлено завдання виступити посередниками між президентом Віктором Януковичем та екс-прем'єром Тимошенко. За рік місія побувала в країні 28 разів. Здавалося б, останні візити почали приносити свої результати - сторони нібито домовилися, що Тимошенко відправлять лікуватися до Німеччини і для ЄС цього буде достатньо, щоб говорити про вирішення проблеми виборчого правосуддя в Україні та підписати угоду про асоціацію.

Але програма дала збій. На момент написання цього матеріалу робоча група з числа народних депутатів усіх фракцій, які працюють над текстом законопроекту про можливість лікування ув'язнених за кордоном, не змогла погодити його підсумковий варіант. Опозиція наполягала на тому, щоб термін лікування зараховувався в загальний строк ув'язнення. Влада була проти і вимагала, щоб у законі чітко була прописана норма про те, що, перш ніж ув’язнений буде відпущений за кордон, ним має бути відшкодовано збиток, який він завдав державі своїм злочином. У випадку з Тимошенко це майже $200 млн.

Тут вже обурилася опозиція. У підсумку 21 листопада українська Рада так і не прийняла "закону Тимошенко", не виконавши, таким чином, головної умови ЄС для підписання угоди про асоціацію.

Протягом цього часу Росія не стояла осторонь. На різних рівнях там дали зрозуміти, що в разі підписання угоди про асоціацію Україна неминуче зіткнеться з погіршенням економічного співробітництва з країнами Митного союзу. Щоб у Києві відчули, наскільки все це може бути неприємно, Москва використовувала арсенал перевірених засобів.

Спочатку Росспоживнагляд засумнівався в якості продукції української кондитерської фабрики Roshen, закривши для неї доступ на російський ринок. Потім між сусідами вибухнула митна війна: Росія оголосила весь український експорт ризикованим, фактично заблокувавши поставки товарів з України до РФ. Потім підключився "Газпром", який заявив про майже мільярдний борг Києва за газ і пригрозив перейти у відносинах з українськими партнерами на передоплату. Нарешті, глава МЗС Росії Сергій Лавров висловився за те, щоб громадяни двох країн їздили одне до одного не за внутрішніми паспортами, як зараз, а по закордонним.

Київ опинився між двох вогнів - Євросоюзом, який вимагає, щоб Віктор Янукович відпустив свого головного політичного опонента, і Росією, яка продемонструвала, що чекає "європейську Україну". У результаті напередодні саміту у Вільнюсі ніхто не ризикнув спрогнозувати, чи буде там підписано угоду про асоціацію. "Це сумна дійсність. Президент Янукович дуже довго недобросовісно вів переговори з ЄС. Схоже, що рішення вже прийнято. Пропозиція Росії і розмови з президентом Володимиром Путіним стали тим, що вибрав Віктор Янукович. Він ставить свої перевибори 2015 року вище досягнень України нових горизонтів", - поскаржився депутат Європарламенту Яцек Сариуш-Вольський.

"Я абсолютно впевнений, що угода про асоціацію буде підписана у Вільнюсі, і це хороша новина. Погана новина в тому, що інтрига зберігатиметься до останнього дня, можливо, до самого саміту", - сказав колишній держсекретар МЗС України з питань євроінтеграції Олександр Чалий.

Тим не менше 21 листопада український Кабмін оголосив, що призупиняє підготовку до підписання угоди з ЄС, мотивувавши це необхідністю розвивати економічні відносини з Росією та СНД. Одночасно уряд доручив МЗС і МЕРТ України обговорити з Росією та ЄС питання про створення тристоронньої комісії "для опрацювання комплексу питань, спрямованих на відновлення втрачених обсягів виробництва та торговельно-економічних відносин, розширення та сприяння міжнародній торгівлі, подальшу лібералізацію ринку, узгодження регуляторної бази для поліпшення умов підприємницької діяльності". Президент Віктор Янукович з цього приводу заявив, що не треба трактувати це рішення Києва як відмову від євроінтеграції. "У нас залишився ще невеликий шлях до вершини. Ми не боїмося труднощів, ми впевнені, що повинні будемо і далі йти шляхом європейської інтеграції" , - сказав він. Але, судячи з усього, рухатися в цьому напрямку Київ почне не раніше президентських виборів 2015 року.

Найбільш передбачуваними в Східному партнерстві поки можна вважати чотири держави: Азербайджан, Білорусь, Молдавію і Грузію. Дві перші країни з різних причин не форсують відносини з ЄС. Та й Брюссель не пов'язував і не пов'язує з ними особливо амбітних планів. У Баку власний погляд на євроінтеграцію: там хоч і говорять про безальтернативність курсу на зближення з ЄС, але наполягають на тому, що в Азербайджану свій, особливий шлях в Європу.

"Перебільшувати значення угоди про асоціацію з Євросоюзом не варто. Подібні угоди з Брюсселем мають два десятка країн Балкан, Північної Африки, Близького Сходу і навіть Латинської Америки. Туреччина таку угоду підписала першою ще в 1963 році, але, як бачимо, за півстоліття не домоглася прийняття в європейську сім'ю. Тож не слід плекати ілюзій, ніби підписання угоди про асоціацію може стати сходинкою до майбутнього членства в Євросоюзі", - говорить азербайджанський політолог Расим Мусабеков.

Європейська фінансова допомога, яка надходить з ЄС до країн "Східного партнерства", багатому вуглеводнями Азербайджану теж особливо не потрібна. Тому там в основному зайняті питаннями диверсифікації маршрутів поставок енергоносіїв на європейський ринок і не приховують задоволення ухваленням рішення про прокладання в Європу Трансадріатичного газопроводу. Ще Баку не проти спростити візовий режим з ЄС, і з цього приводу у Вільнюсі може бути підписаний окремий документ.

З Білоруссю - інша історія. До тих пір поки при владі там Олександр Лукашенко, ні про яке зближенні Мінська з Брюсселем не може бути й мови. Тому і у Вільнюс "останнього диктатора Європи" ніхто не кликав. Лукашенко, у свою чергу, робить вигляд, що йому туди не дуже-то й хотілося. "Що стосується рівня нашої участі, то в даний час це питання розглядається і обговорюється. Я не думаю, що, з урахуванням значущості цієї ініціативи, повинен бути такий вже надмірно високий рівень участі в саміті "Східного партнерства", - заявив глава білоруського МЗС Володимир Макей.

Інакше йдуть справи з Молдовою і Грузією, де при владі зараз перебувають прозахідні партії. Дві країни "Східного партнерства" мають намір парафувати у Вільнюсі угоди про асоціацію, і це, мабуть, єдине, що гарантовано відбудеться в литовській столиці в рамках саміту. Також обом державам були обіцяні візові послаблення. Кишиневу, який в Брюсселі називають відмінником євроінтеграції, і зовсім пообіцяли повне скасування візового режиму з ЄС, щоправда, для короткострокових поїздок. "Радий констатувати, що після значних зусиль молдавської влади протягом останніх трьох років звіт демонструє виконання всіх поставлених умов. Європейський шлях Молдови стане реальністю", - заявив нещодавно голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу.

Втім, в самій Молдові, так і за її межами таке ставлення з боку ЄС багато хто вважає незаслуженим авансом. Влада однією з найбідніших країн у Європі дійсно досягла успіху в прийнятті законів, покликаних реформувати держінститути відповідно до стандартів Євросоюзу, але провалюють їхнє впровадження, а також боротьбу з високим рівнем корупції серед чиновників і суддів. За це Кишиневу нерідко дістається від єврочиновників.

На Грузію, яка вже десять років веде роботу в європейському напрямку, в ЄС зараз також поглядають з настороженістю через те, що нове керівництво країни, яке прийшло на зміну команді Михайла Саакашвілі, захопилося кримінальним переслідуванням своїх попередників. У Брюсселі недавно грузинській владі навіть порадили бути обережнішою з посадками небажаних, щоб не повторювати схожих помилок українських колег і не загальмувати процес євроінтеграції.

Іншою, набагато серйознішою, проблемою на шляху Молдови і Грузії до ЄС є наявність в обох країнах неврегульованих територіальних конфліктів. Придністров'я, де перебувають російські військові, не контролюється Кишиневом, а в Абхазії і Південній Осетії, які визнані Москвою незалежними, і зовсім розміщені повноцінні військові бази РФ. Претендувати на серйозне зближення з Європою з таким конфліктним потенціалом проблематично. А от використовувати його, щоб збити обидві республіки з курсу в ЄС, не складно. Що Москва і робить.

Особливо це помітно на прикладі Молдови. Керівництво Придністров'я вже оголосило, що його мета - інтеграція до Митного союзу, а в ідеалі - приєднання до Росії. Тим самим кишинівській владі ясно дали зрозуміти: хочете об'єднати країну - розгортайтеся на Схід. Про те, на кого треба орієнтуватися Молдавії, прямим текстом заявляв і віце-прем'єр РФ, співголова молдавсько-російської міжурядової комісії Дмитро Рогозін: "Національним інтересам Молдавії відповідає зближення з Росією, Митним та Євразійським союзами. Це зближення вистраждане людьми, і рано чи пізно воно станеться, бо це природний хід історії".

Цей природний хід історії Москва намагається прискорити підручними засобами. З вересня до Росії заборонено ввезення молдавського вина. Крім того, російські чиновники останнім часом все частіше нагадують Кишиневу про те, що в РФ працюють сотні тисяч громадян Молдови. Федеральна міграційна служба навіть підрахувала, що 190 тис. з них порушили режим перебування, отже, в'їзд до Росії їм буде закритий. Втім, жорсткий український сценарій щодо Кишинева ніхто поки реалізовувати не збирається. По-перше, тому, що парафування угод з ЄС, як показав досвід України, ще не гарантує їхнє підписання. А по-друге, наступного року в Молдові відбудуться парламентські вибори. Найпопулярнішою силою там зараз є Компартія, яка виступає за Митний союз. Не виключено, що серія санкцій, які ускладнюють життя і без того непопулярній прозахідній коаліції, могла б зіграти "червоним" на руку.

З іншого боку, очевидно, що зараз руки Москви занадто зайняті перетягуванням у ЄС Києва. Успіх у цій справі сам по собі ускладнить становище на кордоні України з Молдовою.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.